9.3. Хко полотен для чоловічих сорочок

Більшу частину асортименту текстилю для чоловічих сорочок становлять бавовняні тканини. В останні роки значно збільшилося виробництво целюлозно-поліефірних сорочкових тканин. У невеликій кількості вироблюються сорочкові тканини з льону, натурального шовку, вовни й суміші цих волокон зі штучними й синтетичними. Біля половини сорочкових тканин випускаються строкатотканими.

Під набивний малюнок використовують такі тканини як поплін і репс, полегшені сорочкові, вироблювані мілковізерунковим ткацьким переплетенням у смужку, сатин, фланель і ін.

Малюнки для сорочкових тканин відрізняються ясністю раппортної побудови, дрібним масштабом і невеликою кількістю кольрів.

Для молодіжної літньої сорочки можна розробляти малюнки більше багатобарвні, з геометричним і сюжетно-тематичним орнаментом.

Для сорочок можливе використання тканин-компаньйонів або каймових тканин.

9.4. ХКО тканин, трикотажних і нетканих полотен для ошатного одягу й одягу для відпочинку

Ошатний одяг повинний підкреслювати в людині його індивідуальні риси, допомагає створити певний образ, що відповідає тій або іншій події. У кожному конкретному випадку зміст події, її особливості диктують рішення ансамблю, а індивідуальні риси визначають всю розмаїтість варіантів. Тканини для ошатного одягу як правило виробляють із натурального шовку, штучних і синтетичних ниток, їхніх сумішей і т.д. Крім того, для виробництва платтяних тканин використовують комбіновані, фасонні, текстуровані, профільовані нитки, а також металізовані нитки типу метанит.

В оформленні тканин і полотен для ошатного одягу завжди присутні рослинні мотиви, виконані в тій або іншій графічній манері, різного масштабу, самостійно або в з'єднанні з іншими формами орнаменту. Художник повинен ураховувати, що святковий костюм звичайно має дві позиції огляду: близьку й на відстані. Тому, необхідно, щоб декоративність загального рішення сполучалася з виразним проробленням форм, не руйнуючі, а доповнюючи всю композицію. Рослинні й інші мотиви природи часто використовують у сполученні з мотивами геометрії, мотивами традиційного й народного орнаменту.

Для шовкових тканин характерно вільне, жваве трактування мотивів орнаменту. Поряд з малюнками класичного характеру в шовкових тканинам зустрічаються складні композиції за мотивами геометрії: з розмаїтістю форм, масштабів елементів, несподіваним колористчним рішенням. Таке трактування композиції потрібне в тому випадку, коли поверхня тканини нецікава сама по собі, її структура й фактура не можуть брати активну участь у формуванні образного рішення виробу. Тоді друкований малюнок виконує основне естетическую навантаження. У полотнах з вираженим ткацьким ефектом на поверхні тканини, ажурних полотнах друкований малюнок повинен підкреслювати структуру, виявляти достоїнства тканини або трикотажного полотна, збагачувати їх.

Фольклорні мотиви найбільше вдало втілюються в текстильних виробах, призначених для літнього ошатного одягу, одягу для відпочинку з бавовни, льону, шовку або бавовноподібних, льноподібних і трикотажних полотен. Барвники й спосіб друкування на бавовнняних й лляних тканинах дозволяють одержувати різноманітні графічні ефекти для друкування малюнків у характері народної набійки й вишивки.

9.5. ХКО штучних текстильних виробів

Вироби текстильної галантереї (шарф, пашмина, шаль, головна й шийна хустка, парасоль) часто оформлюють друкованим малюнком. Ці вироби можуть нести великий емоційний заряд, істотно доповнювати й збагачувати ансамбль одягу.

Взаємодія штучного текстильного виробу в ансамблі одягу з іншими елементами костюма може бути здійснена по різних принципах.

1. Принцип тотожності передбачає збіг характеру орнаментації штучного виробу й тканин, використаних у костюмі.

2. Принцип нюансных відносин - зміна масштабу малюнка або його колористичного стану, ритмічної організації при збереженні спільності основного характеру орнаментації тканини й штучного виробу.

3. Принцип контрасту - протиставлення характеру орнаментального малюнка штучного виробу малюнку тканини в костюмі. Цей принцип може бути здійснений за допомогою колірного рішення, масштабного протиставлення, протиставлення ритмічної й пластичної організації.

Контрастне рішення обумовлює активну роль штучного виробу (шарфа, хустки) в ансамблі, надає йому можливість бути акцентом, у той час як при нюансных або тотожних відносинах штучні вироби служать сполучною ланкою між елементами костюма. Роль хустки або шарфа як невеликого колірного акценту в костюмі вимагає деякої підвищеної колірної активності. Звідси обов'язкове включення в композицію колірного або світлостного контрасту. Без цього малюнок виглядає млявим і безликим.

У шарфі необхідна присутність ведучого, головного кольору, що переважає по площі. У більшості випадків це - ґрунтова площина. Колірне рішення шарфа для чоловіків досить складне й найбільше вдало зважується на узгодженні родинних кольорів. Для орнаменту молодіжного шарфа можна використовувати й контрастне кольоросполучення, але з виділенням одного або декількох близьких ведучих кольорів. Малюнки для жіночого шарфа можуть бути симетричної або ассиметричної композиційної побудови з використанням різних орнаментальних мотивів. Колорируя шарф, необхідно знайти таке колірне рішення, що забезпечувало б замкнутість композиції кінців шарфа і їхня рівновагу по відношенню друг до друга.

Всі малюнки штучних текстильныхизделий для ансамблю одягу піддаються впливу модного напрямку, характерного для оформлення плательных текстильних полотен. Особливо великий вплив робить модна колірна гама.

9.6. ХКО декоративних тканин і штучних виробів для житлового інтер'єра

Перша група виробів для житлового інтер'єра - драпірувальні полотна, а частіше штучні вироби (килими, скатертини, гобелени) - можуть виконувати роль основного колірного центра композиції інтер'єра. Вони створюють у людини певний настрій залежно від колористичного рішення.

Друга група текстильних виробів поєднує різні елементи оздоблення інтер'єра, зв'язує в єдине ціле різні зони приміщення, не претендуючи на головну роль.

Третя група текстильних виробів грає роль нейтрального тла для інших елементів оформлення інтер'єра.

З набивних полотен у цей час найбільший інтерес для оформлення інтер'єра представляють лляні й напівлляні драпірувальні тканини з малюнком різноманітного характеру. Вони мають достатнью ширину (більше 150 см), привабливу поверхню, м'який блиск і гарну драпируемість. Під набивання їх використовують вибіленими, напівбілими й суворими.

Значне поширення одержали драпірувальні полотна з віскозного штапельного волокна.

Тканини й текстильні полотна із синтетичних і штучних волокон зручні як полотна для оббивки меблів.

Великий інтерес представляють тканини й полотна, вироблювані із сумішей натуральних волокон із синтетичними.

Особливості ХКО текстильних полотен для інтер'єра. Відмінною рисою малюнків для декоративних тканин у порівнянні з малюнками для платяного асортименту є їх більша конструктивна визначеність. Найбільш прийнятні картаті й смугасті схеми побудови орнаменту, тому що вони більше статичні, урівноважені, спокійні.

Кожний малюнок насамперед повинен відповідати людині. Немає інтер'єра без людини, у ньому вона діюча особа, міряло всього навколишнього. У виявленні масштабу беруть участь всі засоби композиції: схема малюнка, прийоми його подачі, колірне рішення, характер візерунка. Для житлового інтер'єра з його невеликими просторами більше підходять малюнки із середнім масштабом на порівняно легких тканинах.

Залежно від призначення приміщення й того стану, які необхідно підтримувати в людини, що перебуває в ньому, використовують ту або іншу групу кольорів.

Колірна гармонія може бути організована по принципах нюансных відносин або контрасту. У спільній кімнаті, кабінеті, спальні необхідно створювати обстановку спокою, відпочинку, для чого доцільно використовувати гаму родинних кольорів. У дитячій кімнаті, кухні - завдання зовсім інше: створити радісний, веселий настрій, спонукати до активної діяльності. Для цього краще використовувати контрастні колірні сполучення з обов'язковою перевагою одного із кольорів.

Колір - основний засіб для створення художнього образа конкретного інтер'єра. При створенні набивного малюнка необхідно пам'ятати про загальний, переважний колір у малюнку, особливо тоді, коли він будується на сполученні великої кількості кольорів. Малюнки, створені без зважання на це, дробові й невиразні, вносять в загальну композицію інтер'єра занепокоєння й руйнують колірну гармонію.

Не слід забувати, що декоративні полотна в інтер'єрі мають дві позиції огляду: з далекої й ближньої відстані. У зв'язку із цим, від малюнків для тканин, призначених для використання в інтер'єрі, потрібна більша узагальненість, лаконізм і декоративність, чим у тканинах платтяної групи, але не виключается ретельне пророблення елементів орнаменту.

При оформленні штучних виробів для інтер'єра варто враховувати, що їхні малюнки повинні вирішуватися в загальному художьо-колористичному ключі із драпірувальними, меблевими й іншими декоративними тканинами й полотнами.

9.7. Особливості ХКО українського одягу.

9.7.1. Колір та його символіка, барвники, способи фарбування

Важливою етнічною, соціальною, етичною оз­накою був колір матеріалів, котрі використовува­лися для народного одягу. Виконуючи декоративну функцію, колір, як і орнамент, виступав засобом вираження народного світогляду, його психології, смаку. А також він підкреслював його буденність, адже святковість визначалася обрядовим одягом. Він передавав і статево-вікові градації. Колір був своєрідною образною мовою, втілював поняття чистоти, благородства, сили, довголіття, родючості, символізував людські почуття – радість, сум, ко­хання тощо. Колір народного одягу перебував у гармонії з навколишньою природою, відбиваючи такі усталені уявлення, пов'язані з нею, як білий світ, червоне сонце, чорна ніч і т. ін.

У давньослов'янському одязі найчастіше вживався білий колір і різні від­тінки червоного – червлений, багряний. Саме бі­лий і червоний кольори переважали у традиційних однотонних та орнаментованих тканинах східних слов'ян до кінця XIX – початку XX ст.

Пофарбоване у різні кольори саморобне пря­диво застосовували для багатоколірних орнамен­тованих тканин, поясів, а також для оздоблювання (вишивальні нитки, шнури, тасьма, китиці). Бар­вники використовували місцеві натуральні, рідше куповані, привізні. Природні барвники виробляли із комах (кошениль, червець), настоїв кори, листя, квітів, трав, плодів із додаванням хлібного квасу та деяких доступних хімікатів – мідного купоросу, квасців тощо. Червець, який водився в Україні і да­вав червону фарбу – кармін, слугував не тільки для місцевих потреб, а й був важливим експортним то­варом, конкуруючи на зовнішньому ринку до кін­ця XVIII ст. з американською кошениллю. Для одержання червоної фарби здавна використовува­ли і коріння морени.

В особливий спосіб фарбували майстрині-синильниці жіночий поясний одяг – чорно-сині вов­няні запаски. Чорний колір отримували за допомо­гою іржі, – замочували стружки заліза та сталі у настої дубової або вільхової кори з додаванням хлібного квасу. Аби одержати звичайний синій ко­лір, використовували настій сірки з немитої овечої вовни, лазур (калію) та галун. Синій кубовий колір одержували шляхом поєднання настою сірки, лугу та покупної синьої фарби (індиго, синьою сандалу, бенгалки).

Починаючи з другої половини XIX ст. натураль­ні природні барвники поступово замінюються аніліновими, що суттєво вплинуло на кольори однотонних та узорних тканин і вишивок. Проте з переходом на фабричні матеріали колір залиша­ється важливою етнолокальною ознакою. І до сьогодні селяни використовують в одязі матеріали, що зберегли традиційний місцевий колорит.

9.7.2. Способи орнаментації тканини

Колір і фактура саморобних матеріалів були виразним тлом для різних видів, технік і прийомів народного декорування. Однотонні тканини органічно сполучалися з орнаментованими. Матеріали, мотиви, колористика, техніка виконання, розта­шування орнаменту нерозривно пов'язані з елементами одягу, що прикрашався, його функціо­нальним призначенням тощо.

Український одяг декорувався різноманітними способами: тканням, вибійкою, вишивкою, нашив­ками.

Вибійка. Серед узорних тканин особливе місце належа­ло вибійці, яка була поширена в Україні у XVIII — першій чверті XX ст. Ви­бійка виконувалася двома техніками: верхнього і резервного (кубового) вибивання. Іноді застосову­вали комбінації обох технік.

Найпоширенішою була монохромна вибійка, виконана чорною чи темно-синьою фарбою. При виготовленні поліхромної вибійки на полотно спочатку наносили орнамент темним кольором Після висихання фарби вибивали інші деталі ор­наменту, використовуючи для кожної фарби нову дошку. Майстри вміло поєднували кольори у по­ліхромній вибійці — коричневий з жовтим, оран­жевим і зеленим, синій з білим, червоним і т. д. Поліхромна вибійка була поширеною на середній Наддніпрянщині, частково в західних областях України.

Орнамент вибійок був геометричний і рослин­ний, рідше — анімалістичний. Геометричний ор­намент складався з поздовжніх смуг (рівних, ламаних, хвилястих), ромбів, овалів, зубців, коліщат, шестикутних зірок, квадратів і т. п. Ці мотиви ма­ли назви: полосатка, полосатка у дві смужки, зернятка, горошок, баньки, вовчі зуби, клинці з кри­вулькою.

Рослинний орнамент складався з листя, стебел, квітів. Нерідко рослинний орнамент поєднувався з геометричним.

Орнаментальні мотиви компонувалися в ліній­ному, шаховому чи вільному укладі.

Вибійка мала широке застосування як одягова тканина в усій Україні (за винятком закарпат­ських бойків та гуцулів). Із смугастої та клітчастої вибійки шили штани і верхній полотняний одяг — кабати, полотнянки. Вибійку з рослинним орна­ментом використовували у пошитті жіночих спідниць — димок, мальованок, друкованиць.

Із розвитком текстильного виробництва ремес­ло вибійників поступово занепадає. Дешеві фаб­ричні тканини майже зовсім витіснили вибійку, але вона надовго зберігала кращі традиції цього своєрідного народного промислу.

9.7.3. Орнаментальні мотиви то колорит оздоблення

Загалом для традиційного українського костю­ма характерні геометричні та рослинні мотиви ор­наменту. Розвиток орнаментального малюнка від елементарних форм до ускладнених в історичному і територіальному аспектах простежується з півно­чі на південь. На півночі побутував найдавніший монохромний геометричний орнамент. На південно-західному Поділлі та в Карпатах (у гуцулів) гео­метричні мотиви ускладнювалися завдяки графіч­ній побудові та поліхромії. Рослинні мотиви, поши­рені на середній Наддніпрянщині, а також на Лемківщині, вирізнялися композиційною побудовою, технікою виконання, колоритом.

Орнаментальні мотиви ткання і вишивки, які складалися впродовж століть, були віддзеркален­ням довкілля. Найпростіший орнаментальний мотив — лі­нійно-геометричний, обумовлений технікою ткац­тва. Він був поширений в усій Україні.

В українській орнаментиці досить часто при­сутній мотив ромба. Найпростіша його форма — квадрат, поставлений на кут. Іноді ромби бували витягнутими в горизонтальному чи вертикальному напрямку. Такий декор характерний для північної частини України. Чимдалі на південь ромб ускладнювався, його зовнішній контур обрамлявся гос­трими зубцями, прямокутними сходинками та гачкоподібними елементами (кучерями, ріжками). Ромбовидні мотиви прикрашали жіночі та чолові­чі сорочки, запаски, пояси, ткані кінці переміток (переміткові забори) та ін.

Крім геометричного, значну роль у декоруванні традиційного одягу виконував рослинний орна­мент. У жіночих сорочках середньої Наддніпрянщини, Буковини, частково Волині та Поділля був поширений чітко геометризований мотив дерева. Від уставки вертикальними рядами тягнуться гіл­ки листків, квітів, а також хмелю й винограду. Причому в наддніпрянських, подільських та буко­винських сорочках гілки завжди спрямовані вгору, а у волинських — додолу.

На початку XX ст. на середній Наддніпрянщи­ні, Волині, частково на Поділлі та Буковині набули поширення натуралістичні зображення квітів, листя, пуп'янків, якими декорували чоловічі та жі­ночі сорочки. Головними мотивами виступали ро­жа (сентифолія), а також гвоздика, виноград, ду­бове листя.

Щодо колориту, то він завжди відігравав важ­ливу роль як засіб емоційного впливу. Ткання і ви­шивка як основні способи декорування тканин для народного одягу в різних районах України мали свої особливості кольорового вирішення.

Лівобережна частина середньої Наддніпрян­щини визначалася стриманістю колориту. Вишив­ки побудовані на тональних співвідношеннях шиття біллю, синюватою чи сірою небіленою ниткою. Вишивка білими нитками побутувала й на Херсон­щині, Поділлі, траплялася на Волині, Покутті та на Закарпатті.

В колориті одягу Півдня України багато спіль­ного з середньою Наддніпрянщиною та Поділлям. У цьому регіоні швидше, ніж деінде, стала поши­рюватися поліхромія в оздобленні одягу. Поряд із білим, червоним і синім кольорами побутували жовтий і чорний.

9.7.4.Розташування декору

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі зводився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань, зберігаючи при цьому давні традиції. Прикрашалися найбільш відкриті місця одягу, розташування и конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору дося­галася композиційна рівновага компонентів кос­тюма.

З-поміж усіх видів одягу найбільше прикраша­ли сорочки. Розташування оздоблення значною мі­рою було зумовлене кроєм та місцевими традиці­ями. Основне декоративне навантаження припа­дало на рукави — горизонтальні смуги узору на вставках.

На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої різновиди.

У сорочках, які «виглядали» з-під поясного одя­гу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблював­ся горизонтальною смугою. Така орнаментація бу­ла поширена на середній Наддніпрянщині, півдні України, Поділлі та північній Буковині.

Характер декорування чоловічих сорочок знач­ною мірою залежав від крою, а також віку власни­ка. Найдужче прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки. Стриманішими були вишив­ки на сорочках літніх чоловіків. В уставкових чоло­вічих сорочках, поширених на середній Наддніп­рянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий ко­мір, уставки, а також чохли чи низи широких ру­кавів. Безуставкові сорочки вишивали на грудях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лі­нії вшивання рукава. З другої половини XIX ст. широкі рукави чоловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій частині України, на Поділлі, північній Буковині, Покутті.

У жіночому поясному одязі переважало го­ризонтальне розташування декору. В спідницях середньої Наддніпрянщини, які прийшли на зміну плахтам, у бойківських спідницях-фартухах, поліських і волинських андараках та бурках.

Оздоблення верхнього одягу (вишивка, аплікація, шнуркування) розташовувалося уздовж швів і пере­бувало у прямій залежності від крою. Найскромніше декорували верхній одяг на середній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі.

В усій Україні самостійним головним убором або доповненням до якогось іншого була хустка. Саморобні хустки оздоблювали вишивкою чи ткан­ням. Щодо старосвітських хусток, то вони всуціль покривалися тканим орна­ментом зі смуг, котрі рівномірно чергувалися.