Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (vііі ст. До н.Е. – V ст. Н.Е.)

• Господарство античної Греції

• Грецька колонізація Північного Причорномор’я (VIІІ – V ст. до н.е.)

• Економічна думка античної Греції.

• Господарський розвиток Стародавнього Риму.

• Економічна думка Стародавнього Риму.

Хронологічно період, відомий під умовною назвою античний (лат. аntiquus – давній) охоплював першу половину VIII ст. до н.е. – V ст. н.е. Держави, які склалися на базі „античної ” громади набули рис класичного рабства. В історії Давньої Греції можна виділити чотири етапи економічного розвитку: крито-мікенський (ХХХ – ХХІІ ст. до н.е.); гомерівський (ХІ – ІХ ст до н.е.); архаїчний (VIII –VI ст. до н.е.); класичний (V – ІV ст. до н.е.).

У класичний період в авангарді суспільного прогресу знаходиться Греція. Маючи вигідне географічне положення, вона стояла на шляхах у Малу Азію, Європу, Північну Африку. Родючої землі в Греції було мало. Клімат засушливий, великих рік не було для того, щоб створити зрошувальну систему, подібну до річкових цивілізацій. Лише в окремих областях країни землеробство стало основною галуззю сільського господарства. Хліба, як правило, не вистачало на все населення, чисельність якого росла. Більше благоприємні умови були для садівництва й скотарства: греки вирощували виноград, оливки; розводили овець, кіз. Країна багата корисними копалинами: срібло, мідь, свинець, золото, мармур. Однак всього цього було недостатньо, щоб забезпечити населенню засобами існування. Найважливішим багатством Греції було море. Зручні бухти, численні острови, розташовані близько один від одного створювали прекрасні умови для мореплавання й торгівлі. Ставши вмілими мореплавцями, греки поступово перетворили країну в морську державу.

У VIII –VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвивалася металургійна та гірнича справа, будівництво жител, ткацтво. Значне місце в господарстві Греції займала виплавка металів. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд тощо. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка (дахівка, посуд), тканини.

Становлення античної економіки в Греції відбувалося в межах невеликих полісів (міст-держав). Громада-поліс включала не тільки сільське населення (як на Сході), але й міське. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто, найчастіше ремісничого типу, яке розширювало свою територію та поповнювало робочу силу у воєнних походах.

Членом громади міг бути тільки грек і якщо він володів землею. Держава (поліс) у Греції існувала не над громадою (як це було на Сході), а громада сама перетворювалася в маленьку державу зі своїми законами й органами влади. Поліс (колектив громадян) мав право верховної власності на землю. Існувало 2 типи полісів:

• аграрний, з абсолютною перевагою сільського господарства, слабким розвитком ремесел, товарно-грошових відносин, більшою питомою вагою залежних працівників, олігархічним правлінням (владою меншості). Найбільш відомим серед таких полісів була Спарта;

• торгово-ремісничий тип полісів, з більшою питомою вагою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, впровадженням рабської праці у виробництво, демократичним правлінням (Афіни й ін.)

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта – наймогутніший у військовому відношенні поліс. У Спарті зберігалися елементи родової громади. У полісі не допускалася приватна власність на землю. Земля була поділена на 9000 наділів відповідно до числа повноправних громадян і роздана спартіатам у тимчасове володіння. Земля вважалася власністю громади. Раби – ілоти також належали державі. У полісі панував принцип зрівняльності. Спартіати жили в однакових скромних житлах, носили простий одяг. Вони були тільки воїнами й не займалися продуктивною працею: поля обробляли ілоти. На кожен наділ землі доводилося кілька родин ілотів, які платили натуральний оброк, рівної 1/6 частини врожаю. Господарство було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші – залізні пластини, які ніде, крім Пелопоннесу, ніхто не приймав. Грошовий обмін не набув розвитку.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава. За реформою Солона (595 р. до н. е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. Був розчищений шлях до приватної рабовласницької власності на землю. Дрібне селянське господарство й ремісниче виробництво були економічною основою цього суспільства. Кожен громадянин поліса мав право володіти невеликою ділянкою землі, що могла обробити його родина, і одним-двома рабами. Велике землеволодіння не допускалося, тому застосування праці рабів у сільському господарстві було обмежено.

Основним осередком ремісничого виробництва були ергастерії –ремісничі майстерні, де у великій кількості застосовувалася праця рабів (у дрібних – від двох до десяти рабів, у великих – 50-100 рабів). Особливо великомасштабне застосування рабів було в гірничій справі (у рудниках працювала до 300-1000 рабів). Оскільки праця рабів обходився дешевше праці вільних ремісників, то й продукція, створювана рабами, була дешевше продукції вільних дрібних ремісників, які розорялися. Тому праця рабів застосовувався переважно не в сільському господарстві, а в ремеслі й на рудниках, де вони були головною продуктивною силою в створенні матеріальних благ.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII –VI ст. до н. е., пов’язана з: аграрним перенаселенням, необхідністю нових джерел сировини, ринків збуту, політичною боротьбою, що змушувала переможених шукати удачі на нових землях.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку. Зростає товарність господарства, хоча вона зберігає натуральний характер. Пожвавлюється торгівля, стимулами якої були: надлишок продукції, потреба в хлібі, поповнення рабів, ріст населення, колонізація. Олія була головною статтею грецького експорту.

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною. Набули поширення ярмарки, які влаштовували на ринкових площах міст.

Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини - трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які купував вкладник.

З часом грецькі поліси приходять в стан кризи. ІV ст .до н.е. – це фінал класичної Греції, її полісної системи. Принципи автаркії і автономії перешкоджають об’єднанню внутрішньо послаблених полісів в єдину державу. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни – сільське господарство, ремесло, торгівлю. У 338 р. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.