Етапи «маржинальної революції»

90-І рр. Хіх ст. – етап формування неокласичного напряму

• відмова від суб’єктивізму та психологізму;

• обґрунтування необхідності одночасного вивчення сфери виробництва та споживання;

• використання функціонального підходу, що зняло дилему про первинність і вторинність, що лежить в основі вартості;

• використання методу математичного моделювання економічних явищ, як засобу реалізації економічної рівноваги.

70-80-І рр. Хіх ст.

• суб’єктивно-ідеалістичне відображення явищ і процесів;

• «робінзонат» – використання як головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства;

• визнання примату споживання над виробництвом;

• використання каузального підходу, визнання вартості як вихідної категорії дослідження;

• теорія цінності – визначальним фактором цінності є корисність – загальна властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда.

Попередники маржиналізму – Антуан Курно (1801 – 1877), Генріх фон Тюнен (1783 – 1850 ), Герман Генріх Гессен ( 1810 – 1858).

А.Курно створив економічну модель поведінки окремої фірми; ввів поняття еластичності попиту; шукав відповідь на запитання: за яких умов прибуток від продажу товарів досягає максимуму, якщо кількість продавців дорівнює n.

Тюнен неявно ввів поняття виробничої функції, яка залежить від праці і капіталу і дозволяє шляхом взяття похідної визначити граничну продуктивність праці і граничну продуктивність капіталу.

Госсен сформулював 2 закони :

1. В міру задоволення потреб "ступень насиченості" зростає, а величина конкретної корисності падає;

2. Якщо запасу благ недостатньо щоб повністю задовольнити людину, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді , коли приростання насолоди від кожного виду благ стає однаковим (тобто коли рівні граничні корисності кожного блага). Але людина максимізує свою корисність тоді, коли розподіляє свої гроші між різними благами таким чином, що від останньої одиниці грошей, витрачено на кожне благо, досягається однакове задоволення

2. Перший етап маржиналізму. Австрійська школа.

І етап „маржинальної революції” припадає на 70-80-і рр. ХІХ ст. і представлений, насамперед, Австрійською школою маржиналізму. Цю школу репрезентували професори Віденського університету – Карл Менгер (1840 – 1921), Фрідріх Візер (1851 – 1926) і Євген Бем-Баверк (1851 – 1914).

Найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи:

1) суб’єктивно-ідеалістичне відображення економічних явищ та процесів;

2) використання як головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства;

3) визнання примату споживання над виробництвом;

4) використання каузального підходу, як і класиків, привів до визнання вартості як вихідної категорії економічного дослідження (класична школа – первинною сферою є виробництво, джерелом формування вартості є витрати; маржиналісти – первинною сферою є споживання і ціни, зумовлені корисністю товарів та послуг).

– вважали для того, щоб виявити і розкрити закони економіки в цілому достатньо вивчити механізм дії на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження отримав назву „робінзонат”;

– обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну, які визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру;

– основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об’єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався;

– теорія цінності – визначальним фактором цінності є корисність –загальна властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда. Оскільки потреби неоднакові у різних людей, то і корисності не можуть розглядатися з об’єктивної, без особистісної точки зору. Сама оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою з позиції конкретної людини;

– розрізняли два види корисності: просту (абстрактну) – корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості та кваліфіковану (конкретну) – корисність благ, запас яких обмежений, і зменшення такого блага хоча б на одну одиницю негативно позначатиметься на добробуті індивіда. Лише ті блага, які є в обмеженій кількості здатні обмінюватись і тому стають цінностями;

– за основу цінності товару брали граничну корисність, що задовольняє мінімальну потребу людини. Менгер Сформулював принцип спадної корисності: цінність будь якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу. „Об’єктивна цінність, за Бем-Баверком, формується на ринку в результаті вирівнювання суб’єктивних оцінок у процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції.

– теорія очікування Бем-Баверка – внаслідок тривалості часу, за який виробничі засоби перетворюються у продукт, виникає різниця у вартості цих засобів і продукту. „Ця різниця і є тією складовою, у якій і захований прибуток на капітал” Він вважав, чим більше „капіталізована” економіка, тим нижча норма приросту продукції, і відповідно – норма процента, оскільки її визначення розглядається як результат обміну праці на продукти споживання. Визнає виникнення „додаткової вартості” у процесі перенесення капіталом своєї вартості на продукт, але на відміну від К. Маркса, звертається до іншої причини „самозростання вартості” – час. Ця теорія приваблює формальною ідеєю відмови від думки про походження процента на капітал завдяки продуктивності останнього.

Концепція австрійської школи критикувалась, насамперед, за її крайній психологізм, за відкидання затрат праці як об'єктивного критерію вартості блага, за обмеженість дослідження мікроаналізом. Але австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживача. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживчої поведінки, формуванню економічної психології. Без розуміння мотивів економічної поведінки різних соціальних груп неможливо проводити результативну економічну політику.