Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

• Господарський розвиток за первісної доби.

• Господарський розвиток на території України у найдавніші часи.

• Ранні цивілізації Стародавнього Сходу.

• Економічна думка Стародавнього Сходу.

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. За даними науковців, людина з'явилася в теплих сприятливих умовах Євразії та Африки понад 3 млн. років тому. Людство пройшло шлях від зародження людини як біологічного виду до сучасного фізичного типу, від первісного людського стада до родової та сусідської громад, племен та їхніх союзів в ході етнополітичної революції до зародження державності, виникнення на рубежі IV – III тис. до н.е. стародавніх цивілізацій.

Даний процес можна відобразити таблицею, котра розкриває формування фізичного і соціального вигляду людини і виникнення людського суспільства.

Табл. 2.1. – Еволюція первісного суспільства

Мавпоподібна людина (3 млн. р. тому)	Первісне людське стадо (пітекантроп, синантроп, неандерталець)	Первісне суспільство (10 тис. р. до н.е.) поява кроманьонця (homo sapiens)		Епоха цивілізацій (7 тис. р. до.н.е.)
		Епоха Дикості Матріархат Родова община – основна господарська одиниця	Епоха Варварства Патріархат Сусідська община – основна господарська одиниця
	Палеолітична революція	Неолітична революція		Етнополітична революція

Періодизація історії людства на стадії його зародження здійснюється у відповідності до археологічної періодизації, котра базується на матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. У відповідності до неї історію людства ділять на кам’яний, бронзовий і залізний віки.

Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, існування роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колективи, громади спільної власності на землю.

Палеоліт, або давній кам'яний вік (3 млн. – 12 тис. років тому), був найважчим і найдовшим періодом, який збігся з льодовиковим періодом в історії Землі. Протягом цього періоду знаряддя праці еволюціонували від палки-копалки і примітивних кам'яних знарядь до мікролітів (невеликих відщепів і пластин), складних знарядь з вкладками, списометалки. Поширилось використання кістки і рогу. Головними заняттями населення були збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина навчилася видобувати та підтримувати вогонь, що було найвизначнішим технічним досягненням. З'явилися постійні житла.

Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, що складалися з житла, яке нагадує курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ i ям-сховищ. Тогочасна людина полювала на мамонтів, нocopoгiв, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

В пізньому палеоліті склався первіснообщинний лад. Люди жили материнськими общинами. Тип господарства цього періоду – просте привласнюючи господарство. Праця була простою кооперацією, тобто співробітництво без розвинених форм суспільного поділу праці. Територія, на якій жила община, житло, вогонь, знаряддя праці, добича знаходилась в колективній власності

У мезоліті, або середньому кам'яному віці (12 – 8 тис. до н.е.) утвердилися сучасні післяльодовикові природно-кліматичні умови. Великі звipi вимерли. Люди були змушені харчуватися середніми і дрібними тваринами, птахами. Поряд із збиральництвом i полюванням одним з головних занять було рибальство вудкою. Тоді ж були винайдені гарпуни, лук, стріли, рибальські голки, плетені сітки, тенета. Великого значення набуло річкове збиральництво (ловля раків, молюсків). Виник найдавніший транспорт – водний (плоти, човни, видовбані з стовбурів дерев). Для мезоліту характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З'явилися макроліти – кам'яні знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири.

Неоліту, або новому кам'яному віку (8 – 3 тис. до н.е.) притаманне утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес дістав назву "неолітична революція". Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтворююче господарство стало домінуючим. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше – ралом. Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Розводили велику i дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Найбільш ранніми ремеслами були обробка дерева, вичинка шкір, плетіння корзин, гончарство. Використовувався перший штучний матеріал – кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Зародилося прядіння i ткацтво, з'явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиління, свердління), вдосконалилися лук i стріли. Виник наземний транспорт – лижі, віз, сани, волокуша.

В епоху неоліту відбувся перший поділ праці на землеробський та скотарський, що сприяло росту продуктивних сил, отримання додаткового продукту. Це привело до появи обміну, який розпочався з простіших форм – подарунків і віддарювання.

Другий суспільний поділ праці пов’язаний з відокремленням ремесла від сільського господарства, що сприяло індивідуалізації праці, виникненню приватної власності, переходу до патріархату, для якого характерна переважаюча роль чоловіка в господарстві, суспільстві, сім’ї. Йде процес заміни родової матріархальної общини (заснованої на кровних зв’язках) на сусідську (територіальну) общину, котра об’єднує декілька різних по крові патріархальних сімей. Община налічувала від 30 до 100 сімей. В общині йшов процес постійного розкладу общинного виробництва і колективної власності. Війни між общинами і племенами (союзи общин) приводили до захоплення території, полонених, котрі ставали рабами. Поява рабів, майнова диференціація неминуче привели до появи класів і держави

За мідним віком настав бронзовий, який охопив 3 –2 тис. до н. е. на Стародавньому Сході, а в Європі – 2 тис. до н. е. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва i орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, фаянс, сіль.

Перехід до виробництва заліза на межі 2 – 1 тис. до н.е. став визначальним моментом початку раннього залізного вiкy. У Західній Європі він поділявся на два періоди: гальштадський (900 – 500 рр. до н. е.) і латенський (500 р. до н. е. - початок нашої ери). Для гальштадської культури характерними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга. У латенський період з'явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. На початку нашої ери на території, завойованій Римом, латенську культуру змінила так звана провінційна римська культура.

Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори.

Висновок: Основним мотивом матеріальної діяльності первісної людини було виживання в екстремальних природних й соціальних умовах. Із проблемою виживання безпосередньо зв'язані всі винаходи в сфері знарядь праці. Їх людина не одержала в готовому виді як і не одержала інформації про способи його виготовлення. Досвід досягався незліченною кількістю проб і помилок. От чому первісне господарство розвивалося повільно. Однак первісна епоха має величезне значення в історії господарства. У цей період були створені найважливіші галузі економіки: сільське господарство й ремісниче виробництво; створені основні типи економічних структур – привласнююче й відтворююче господарство, натуральне із зачатками товарного обміну. Створюються основні соціальні інститути: рід, громада, родина, власність, релігія.

Характерними рисами первісного господарства є: примітивні знаряддя праці, загальна (общинна) власність на основні засоби виробництва, колективна праця, зрівняльний розподіл благ. Створення життєвих благ на основі колективної праці й зрівняльний розподіл цих благ виступає основним законом первісного способу виробництва. Джерелом розвитку є виробництво матеріальних благ і розвиток родини.

• Господарський розвиток на території України у найдавніші часи.

Н території сучасної України перша людина з’явилася 1,5 млн. років тому в епоху раннього палеоліту. Давнє різноетничне населення на території сучасної України пройшло в своєму розвитку всі основні етапи: палеоліт, мезоліт (9 – 6 тис. до н.е.), неоліт (друга пол. 4 – 2 тис. до н.е. бронзовий (2 тис. до н.е.), ранній залізний віки (XІІ – VІІІ ст. до н.е.).

Відомо близько однієї тисячі поселень палеоліту переважно в південній частині України. Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, ділянки, де обробляли кремінь, кістку, вогнищ, ям-сховищ. Головним заняттям було полювання, збиральництво.

Цікавим прикладом високого господарського і культурного розвитку епохи неоліту стала трипільська культура, найменування якої походить від назви села на Київщині. Трипільці селились на території від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров’ї, в Степовому Причорномор’ї. Трипільці в своєму розвитку пройшли епохи матріархату і патріархату. Для поселень було характерним кругове розташування жител. Будівлі були чотирикутної форми (вбивали стовпи, сполучали лозою і обмазували глиною).

Господарство трипільців носило комплексний характер. Основним заняттям було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури. Ріллю обробляли дерев’яною мотикою, пізніше ралом. Урожай зернових збирали серпом. Муку отримували за допомогою кам’яних зернотерок. Важливою галуззю було тваринництво – утримання робочого скоту, свиней, кіз. Зберігалась охота, риболовство, збиральництво. Розвивалось общинне ремесло, існувала спеціалізація ремесел: виготовлення знарядь праці, гончарство, прядіння, ткацтво. Використовувався перший штучний матеріал – кераміка. Остаточно завершилося формування техніки обробки каменю, вдосконалився лук, стріли, з’явилися кам’яні сокири. Виник наземний транспорт. В неолітичну добу поширилося використання міді, котра потрапляла на територію України з Балкано-Дунайського регіону.

Деякі вчені вважають, що трипільці стали праосновою українського народу, котрі освоїли територію від Дніпра до Дністра. Але більшість вчених вважають зворотне, а саме, що трипільці не являються прямими предками українського народу. Під тиском народів європейського походження (прагерманців, прибалтів, праслав’ян) і степових (скіфів, сарматів), котрі прийшли на цю землю трипільці поступово зникають.. Частина цього народу ввійшла в склад давньої спільноти, котра при всіх багато численних вторгненнях залишалася ядром етносу до праслав’янської доби.

В період бронзового віку (2 тис. років до н.е.) визначальним був розвиток відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва, орного землеробства, виділення скотарських племен, розвиток ремесла, насамперед гончарного та бронзово-ливарного. Обмін набув постійного та регіонального характеру. В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на численних високорозвинених культурах.

Початок залізної доби датується XІІ – VІІІ ст. до н.е. і пов’язується з кіммерійською (ІХ– VІІІ ст. до н.е.), скіфо-сармато-античною (VІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е.), ранніми слов’янськими культурами (ІV – VІІІ ст. н. е.). Зросла продуктивність сільського господарства (орне землеробство з використанням залізних знарядь праці). Тваринництво стало свійським. В степу переважало кочове скотарство. Ремесло почало відокремлюватися від сільського господарства. Тісні економічні зв’язки мала Україна з стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Стародавньої Греції. Головним постачальником металу було Закавказзя та Західна Європа.

У період раннього заліза виділяється пшеворська культура (І ст. до н.е. – І ст .н. е.). ЇЇ поселення розташовані на Волині, Подністров’ї, Поділлі, Закарпатті. Як свідчать розкопки, господарство цих поселень було дуже розвиненим. Пшеворці використовують залізоплавильні горни, з’являються залізні серпи. Основними ремісничими професіями були гончарі, ковалі, зброярі, будівельники. Більшість вчених вважають, що ця культура тісно пов’язана з зародженням слов’янства.

На схід від пшеворської культури знайдено численні поселення зарубинецької культури. Охоплювала територію Полісся, Верхнього та Середнього Дніпра, Південного Бугу (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н. е.). Для економічної історії значення цієї культури особливе – завершується багатовіковий процес формування найголовніших галузей – землеробства ( на Поліссі велося вирубне, у лісостеповій смузі – орне землеробство) і ремесла (ковальство, гончарство, ювелірна справа), налагоджуються взаємовигідні торгові зв’язки з античними містами.

Предтечею Київської Русі була черняхівська культура (ІІ – VІІ ст. н.е.). Її поселення охоплюють практично всю етнічну територію України. Черняхівці досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, будівництва. На сьогодні вивчено близько 5000 пам’яток черняхівської культури. Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовувались будівлі господарського призначення – комори, хліви, майстерні, залізоплавильні печі. Для виробництва посуду використовують гончарний круг. Високорозвинене землеробство і тваринництво (широко практикувалося двопілля, збиралися великі врожаї, що давало змогу вивозити зерно на зовнішні ринки) зумовили небувале піднесення промисловості.

В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки заліза та бронзоплавильних майстерень. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф’яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза та сталі.

Розвиток сільського господарства і ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами ( торгові зв’язки з античним світом, насамперед з Римом). Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червоно-лакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури.

У ІІІ-ІV ст. н.е. черняхівська культура зумовила появу могутнього племінного союзу – держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків вважають праматір’ю українців.

В другій половині 1 тис. н.е. на території України створюється група племінних союзів – попередників державності (поляни, древляни, радимичі, жителі півночі й інші), які вважаються найближчими предками українського народу.

Первинним осередком суспільства була велика патріархальна родина – співжиття декількох поколінь, житла яких виходили на загальний двір. Тут розташовувалися їхні господарські будівлі. Патріархальна родина була основною господарською ланкою, що поєднувала, виховувала й забезпечувала виживання всіх її членів. Кілька таких родин становили рід, а родини обєднувалися в плем'я на чолі із князем. Виживання етносу й поступальний розвиток його продуктивних сил стали можливі внаслідок максимальних зусиль патріархальної родини, з її кооперацією й поділом праці, колективістською психологією й трудовою мораллю, суть якої – в обов'язковості праці.

Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського життя став безперервний економічний прогрес: від привласнюючого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природно-кліматичних умов. Велике значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами.

• Ранні цивілізації Стародавнього Сходу.

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації – східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддя­ми праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.

Перші цивілізації виникають у Месопотамії, Єгипті; Індії й Китаї – відповідно в долинах рік Тигр й Євфрат, Ніл, Інд, Хуанхе. Ці райони відрізнялись м'яким помірним кліматом, родючими ґрунтами, що вимагають поливу водою. Але використати благоприємні умови було непросто – низов'я рік заболочувалися, а трохи далі від ріки від спеки земля висихала, перетворюючись у напівпустелі. Була потрібний праця багатьох поколінь, щоб осушити болота, провести канали для рівномірного постачання водою, побудувати греблі для регулювання стоку води. Спочатку зрошувальні роботи велися общинами в межах занятої ними території. Зі збільшенням числа населення і розширення оброблюваної землі виникла необхідність створення єдиної іригаційної системи, що діє на всієї заселеної частині річкової долини. Це вимагало об'єднання громад і посилення їх господарських зв'язків. Так виникають держави, розташовані уздовж великих рік. «Ріки – це вихователі людства, – відзначав російський історик ХІХ ст. Л.І. Мєчніков».

Зусилля людей по регулюванню рік в остаточному підсумку дали свої плоди: урожайність підвищилася так різко, що вчені називають перехід до іригаційного господарства (поливного землеволодіння) «аграрною революцією».

Створення іригаційних систем вимагало жорсткої організації колективної праці великої кількості людей, зусиль всієї країни. Для цього необхідна була сильна централізована влада на чолі із правителем, що володів всією повнотою влади. Він стояв у главі війська, був вищою інстанцією в суді, до нього стікалися податки, він організовував іригаційні роботи, юридично був верховним власником всієї землі. Такий тип влади (деспотія) реалізовувався за рахунок розгалуженої адміністративної системи – апарату чиновників, що охоплював всю країну.

Важливою особливістю Стародавнього Сходу була експлуатація значної частини вільного населення шляхом організації колективних сезонних сільськогосподарських робіт, будівництва гребель, культурних і світських установ. Зобов'язання юридично вільних общинників стосовно громади – колективна праця й колективна взаємодопомога – поступово перетворюється у форму їх експлуатації державою.

У всіх державах Стародавнього Сходу, з незначними особливостями існувало два сектори економіки:

• общинний сектор, у якому власність на землю належала територіальним громадам, а рухоме майно було приватною власністю общинників, які обробляли виділені їм наділи;

• державний сектор, куди входили землі, що належать державі в особі царя, а також землі, подаровані храмам: працювали тут формально вільні, але безправні, так названі царські люди. Частина царських і храмових земель роздавалась на період служби (годівля) царським вельможам і воїнам, храмовій адміністрації.

У державному й общинному секторі в якості допоміжного використалася праця рабів. Рабство носило патріархальний характер: раб міг мати родину й навіть вести своє господарство, а згодом і викупитися. Чисельність і питома вага рабів були незначні. Використалися раби в основному в престижних цілях у домашнім господарстві: при храмах, у господарствах царів. Економічної необхідності в експлуатації рабів у жорстких формах не було в силу сприятливих умов виробництва – високої врожайності й панування натурального господарства. Так у кодексі вавилонського царя Хаммурапі захищалися інтереси не тільки рабовласника, але й раба. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян, ремісників. Крім того, існували невільничі ринки, де купували й продавали рабів. Вивчення економічної структури та форм виробничих відносин у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дає змогу вважати виробництво на Давньому Сході рабовласницьким лише умовно, а самі суспільства розглядати як особливу, „азіатську” систему господарства.

Основною продуктивною силою були вільні селяни й ремісники – члени сільських громад.

Особливості східного рабства:

1. Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економіч­ного життя – сільське господарство – залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства.

2. Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.

3. Використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.

4. Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

В епоху розквіту давніх держав (кінець II – кінець I тис. до н.е.) виникають так звані світові держави (імперії), які на відміну від держав ранньої давнини представляли більш міцні об'єднання із централізованим управлінням (деспотії). В імперіях сільська територія поступово опиняється в складі державного сектора. Общинний сектор економіки зберігається в містах, де поряд із центральною владою існують органи самоврядування. У містах, у ремісничому виробництві починає переважати рабська праця. Але в сільському господарстві, що становить основу економіки, як і раніше в основному зайняті селяни-общинники; громади виплачували скарбниці ренту-податок.

В цей період у виробництві стало активно використатися залізо, сталь, що значно підвищило продуктивність праці в ремеслі й сільському господарстві, внаслідок чого росте товарність виробництва, з'являються гроші в монетній формі. У світову торгівлю включаються Індія, Китай, Середня Азія. Найважливішим наслідком розвитку товарно-грошових відносин стало, поряд з пануванням державної й общинної власності, поява приватної (у формах великих приватних господарств); однак вона була під твердим контролем держави.

Господарські потреби сприяли розвитку наук: математики, астрономії, медицини. Так у Вавилоні видалення катаракти ока було рядовою операцією (її робили навіть рабам), в стародавньому Єгипті знали таємниці лікування ракових захворювань

Характерною рисою країн Стародавнього Сходу стало прагнення до стабільності в економічній, соціальній, культурній і політичній сферах. Консервація стабільності, пріоритет влади над власністю привели до застою в економіці й інших областях громадського життя, до відставання Сходу від Європи, котра набирала темпи розвитку. Досягнення давньосхідних держав стали основою розвитку країн Сходу, вплинули на розвиток Давньої Греції й Давнього Риму

Стародавня цивілізація в Єгипті виникла в IV тис. до н. е. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зрошувальна система землеробства забезпечувала отримання високих врожаїв, розвивалось тваринництво. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом ста­родавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю (єгипетські піраміди).

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоно­вою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни – члени громад. В 525 р. до н. е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства належало також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні протиповіневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення – селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю на храмові господарства. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі, металурги. Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV – III тис. до н. е. були ІІІумер, Ур, Ніннур, Урук та ін.

У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі (1792– 1750 рр. до н. е.). Як і в Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні канали. Як свідчить його кодекс, у той час існувало рабство, що трималося на війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли вільні селянські общини. Значного роз­витку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі – бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Тільки в II – І тис. до н. е. спостерігалося швидке підне­сення економіки Індо-Ганзької долини. Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису. З'явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був нерозвинений, та й справжні монети з'явилися у формі шматочків срібла з печаткою лише у V ст. до н. е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне становище в економіці.

• Економічна думка Стародавнього Сходу.

У давнині суспільні закономірності чітко не протиставлялись природнім. Первісна людина гостро відчувала свою єдність., своє злиття з природою і часто суспільні явища розглядала як результат дії природних сил . З часом відбувається нагромадження виробничого досвіду. Складані уяви про світ дійшли до нас у міфах , легендах давніх народів.

Економічна наука сформувалась на основі довготривалих пошуків та досвіду.