ЦІННІСНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Нарешті, ще дві теми створюють реальну загрозу демократичній консолідації українського народу – «Цілеспрямована державна політика формування національної ідентичності на уроках Крут, Голодомору та інших трагічних подій національної історії України» та «Надання російській мові статусу регіональної в окремих регіонах».

Аналіз тем розколу дозволяє говорити, що українське суспільство (на відміну від багатьох українських політиків) консолідується переважно на громадянській платформі самоідентифікації. Отже, вже переросло «дитячу хворобу демократії» – націоналізм, який Ш. Авінері вважає спадкоємцем комунізму, що і дозволяє говорити про відхилення сучасного розвитку, а не про модернізаційний процес у напрямку демократії [410, с. 30–33]. На думку Ш. Авінері, посткомуністичні держави живуть у дисонансі з часом, тому що для них є притаманним поєднання високої індустрії із слабкістю ринка, високої

341

політизованості – з відсутністю досвіду демократичної мобілізації, схильності до націоналізму з його войовничим недемократизмом стосовно інших етнічних груп і народів.

Напротивагу Авінері інший відомий політичний філософ Джон Шварцмантель не відкидає націоналізм, а говорить про його певну трансформацію з «етнічного» до «громадянського». На його думку, сучасний формат «громадянського націоналізму» містить в собі бачення нації як переважно політичного утворення, а не спільноти, сформованої за ознаками походження та народження. Тому для молодих демократій Дж. Шварцмантель пропонує « відмовившись від доволі небезпечної форми етнічного націоналізму,

яку в будь-якому разі неможливо реалізувати в сучасному мультикультурному суспільстві, ми отримуємо оновлений громадянський націоналізм, який можна назвати «конституційним патріотизмом». В такому разі, під нацією ми розумітимемо сукупність всіх тих, хто володіє рівними політичними правами й приймає всі процедури та обов’язки, визначені Конституцією відповідної держави [368, с. 158, 173].

Українська дійсність свідчить про наявність оптимістичних підстав формування нового українського націоналізму (національної ідеї) саме на громадянських цінностях, адже проведене дослідження розкрило досить велику кількість цінностей громадянсько-демократичного характеру, які повною мірою позитивно підтримуються мешканцями всіх регіонів України (див. Рис. 4. 39).

Зокрема, такими, що підтримані абсолютною більшістю експертів та визнані ними пріоритетними, є наступні:

–реформа судової системи у напрямку забезпечення гарантій та захисту прав людини в Україні (тема 19);

–одночасне зняття недоторканості з Президента, народних депутатів та суддів України (тема 23);

–сприяння становленню в Україні середнього класу (тема 32);

–замість створення меморіалу Голодомору – використання державних коштів на вирішення нагальних проблем суспільства (допомогу хворим на СНІД, рак, туберкульоз тощо) (тема 49);

342

Рис. 4.39. Цінності, що об’єднують Україну.

Безумовною підтримкою в усіх без винятку регіонах є такі ціннісні вимоги до здійснення державної політики в Україні:

–значне зниження податкового тиску на малий та середній бізнес з метою стимуляції економіки (тема 34);

–реальна боротьба з корупцією в державній владі України з показовими судами над корупціонерами (тема 22);

–законодавче затвердження Кабінету Міністрів лише за умови прийняття парламентом конкретного й чіткого Плану дій уряду з економічного розвитку України (тема 29);

–відновлення повної незалежності Конституційного Суду України,

безумовне підкорення його рішенням всіх найвищих посадових осіб держави

(тема 20);

– проведення Круглого столу загальнонаціонального примирення всіма політичними лідерами помаранчевого та синьо-білого політичних таборів (тема

50);

– розробка та реалізація державою заходів з посилення конкурентоспроможності національного виробника, у тому числі обмеженням імпорту (тема 31);

343

– обов’язкове запровадження для керівників державних установ подання

декларації на себе та членів родини не тільки про доходи, але й про витрати

(тема 28);

–заборона державним службовцям займатися політикою (бути членами політичних партій) (тема 24);

–зміцнення унітарної централізованої Української держави з сильним політичним Лідером нації (тема 12);

–ліквідація обласних і районних державних адміністрацій в Україні з одночасним утворенням виконкомів місцевих рад (тема 15).

Окремо слід зазначити дві теми, підтримка переважної більшості яких спостерігається в трьох субрегіонах, і частково в Західному:

– децентралізація української влади, передача повноважень та ресурсів на місцевий рівень(тема 7);

– повернення до «багатовекторної зовнішньої політики» добросусідства і з Росією, і з ЄС (тема 17).

Отже, в суспільстві є готовність до демократичної консолідації, але не на тих принципах, які б хотіли окремі наші провідні політики та політичні сили.

Відтак демократичне державотворення вимагає своїх провідників – нових політиків, нову генерацію політичної еліти, здатну реально об’єднати українське суспільство.

Як продемонструвало проведене дослідження, для цього є широка соціальна база, є широкий перелік громадсько-політичних цінностей, що однаково позитивно сприймаються переважною більшістю громадян як у цілому по Україні, так в кожному з її регіонів. Саме ці політичні гасла та дії і мають стати основою об’єднавчої державної політики та складовими програми політика, який дійсно прагне до консолідації українського народу.

Ми маємо відповісти на виклик історії й осягнути, що не можна вибороти щастя для України в протистоянні українців з українцями. Коли в підґрунті цивілізаційного розколу України лежать духовні цінності, то й національна ідея має ґрунтуватися на пріоритеті тих духовних цінностей, які однаково поділяють у різних самобутніх куточках нашої різнобарвної країни.

344

Ми маємо згуртувати суспільство навколо цінностей об’єднуючих та знайти мужність кожному політичному лідеру, кожній партії, кожному громадянину поступитися часткою тих вимог, які ще не знайшли загальнонаціонального компромісу. Для цього необхідно зробити головним стрижнем державної політики не політичне протистояння та непоступність принципів, а консенсус.

Ми маємо забезпечити перехід до домінування духовних цінностей,

інтересів людини і суспільства, принципів моральної політики, високого професіоналізму та відданості, всього того, що можна назвати служінням народу і Батьківщині.

Духовне відродження політичної нації як державна ідеологія

«громадянського націоналізму», як національна ідея на практиці має означати послідовну виважену й відкриту політику, чесні, стабільні та прозорі правила в бізнесі, повну свободу слова і гарантований судовий захист конституційних прав людини і громадянина, соціальну справедливість і захищеність особи, всі необхідні умови для саморозвитку та самореалізації людини. Саме громадянин,

«пересічний українець» має стати в центрі державної політики і бути усвідомленим як головна цінність, найбільше багатство країни. Максимально повне розкриття та використання його потенціалу повинно стати головною метою діяльності органів державної влади.

Серед найголовніших суспільних цінностей духовного відродження України можна назвати чесну та професійну владу з високим ступенем політичної відповідальності. Серед цих суспільних цінностей – повне очищення від корупції, створення таких «правил гри», що сприяють детінізації та швидкому розвитку виробництва. Серед таких цінностей – підкріплене дієвими механізмами право простої людини на захист від адміністративної сваволі та маніпулювання. Адже, як зауважив американський президент Рональд Рейган: «Людина не може бути вільною, якщо надмірно вільний уряд» [411, с. 18]

Усе це ми з вами не надто давно чули. Саме такі цінності сприйняли всім серцем і вимагали на грудневому морозі тисячі чесних українців на київському Майдані. Вони, самі того не усвідомлюючи, прагнули духовного відродження

345

для держави і суспільства. Тому й повірили в «помаранчеві ідеали» і вистояли проти брутальної адміністративної сваволі! Однак, виявилося, що одних красивих декларацій духовних принципів ще замало. Виявляється, недостатньо декларувати цінності демократії, слід їх суворо дотримуватися в політичній та державно-управлінській практиці, насамперед, державним лідерам та самій політичній еліті нації.

Створення та закріплення суспільних цінностей завжди було прерогативою політичної еліти. І сьогодні головне Боже призначення політичної еліти України полягає у створенні нової об’єднавчої національної системи політичних поглядів, які б відповідали прагненням кожного українця,

незалежно від місця його проживання, політичних поглядів чи мови спілкування. Це є головним національним інтересом, якщо хочете – історичною місією України: пошук та розробка нової системи цінностей, впровадження ідей духовності у суспільство, владу, свідомість громадян, формування нової політичної еліти держави на засадах духовності, патріотизму та служіння Україні. Відповідальній політичній еліті, незалежно від того, при владі вона зараз чи в опозиції, слід відмовитись від використання соціальних політичних технологій, побудованих на «пошуку ворога», і перейти до модернізаційних інтегративних політичних технологій об’єднавчого характеру, культивації справжнього патріотизму, національної гордості, єдиних цілей подальшого розвитку українського суспільства.

На часі нові президентські вибори. Ці рядки можна сприймати як підказку майбутнім кандидатам. Ті, для кого найважливішим є за будь-яку ціну сісти в омріяне крісло Президента, звичайно, знайдуть тисячі причин не погодитися з такими висновками, адже на технології розколу значно легше заганяти електорат на виборчі дільниці під войовничі прапори. Ті ж, для кого найвища посада в країні не самоціль, а тільки засіб об’єднати українське суспільство,

зробити життя в цій країні кращим – переконаний – прислухаються до порад науковців та експертів, у руках яких ключі від реального державного управління на місцях, ключі від справжніх, а не намальованих політтехнологами ціннісних пріоритетів українців.

346

ВИСНОВКИ

347

Проведене дослідження пропонує один з можливих варіантів вирішення важливої наукової та політико-прикладної проблеми – розбудови в Україні демократичного державно-політичного режиму та входження нашої держави до кола демократичних країн світу. Використання методології аксіологічно-компаративного та циклічно-хвильового підходів дозволило зробити наступні висновки:

1. Людина у ноосферному дискурсі є істотою біологічною, соціальною та політичною. Природні інстинкти, усвідомлені як потреби та інтереси,

спонукають її до постійного пошуку ресурсів життєдіяльності – утилітарних,

комунікаційних та духовних. Дефіцитність цих ресурсів обумовлює появу феномену цінності, а необхідність для виживання біологічного виду справедливого розподілу наявних у соціумі ресурсів життєдіяльності формує відповідну управлінську функцію. Таким чином цінності виступають одночасно джерелом інституювання влади й держави та механізмом стратегічного цілепокладання сенсу та розвитку державно організованого життя суспільства.

2.Сукупність цінностей індивіда складається в стійкий архетип як ціннісну систему, домінування певних архетипів суспільства обумовлює формування ціннісної системи суспільства, що інституюється у формі політичної культури. Найбільш стисло та ємко сконцентровані цінності-цілі розвитку відповідного суспільства становлять його національну ідею, яка виступає надихаючим фактором та потужним двигуном поступального розвитку держави.

3.Політичний світ неможливий без опори на стійку систему суспільно-

політичних цінностей, які виступають загальнообов’язковими нормами суспільного існування, формують із сукупності індивідів (самодостатніх громадян) цілісну і взаємозалежну соціальну систему суспільства. Їх винятковість полягає в тому, що саме цінності стають підвалинами інституціоналізації і легітимації влади, надають державно-політичному режиму ознак стабільності, зумовлюють характер владних відносин і соціальної комунікації в суспільстві.

348

4. Державна влада як управлінська функція зі здобуття та розподілу ресурсів життєдіяльності суспільства виступає механізмом задоволення потреб та інтересів громадян у відповідних ресурсах-цінностях. У сучасному розумінні механізм державного управління є системною інституцій (структур),

послідовних дій, форм, станів і процесів у державі, що має за мету реалізацію інтересів і потреб людей засобами державного впливу та регулювання суспільної життєдіяльності на основі усталених суспільних цінностей.

5. Суспільно-історичний та соціально-політичний розвиток має циклічно-

хвильовий характер, за якого суспільні відносини регулюють традиційні цінності як скелет державної конструкції – з часом відбувається зародження нових цінностей як відповідь на ускладнення навкольшнього світу, що призводить до «збоїв» у роботі державного механізму та наростання боротьби нових цінностей зі старими – кризовий стан завершується катаклізмом ціннісного зсуву, коли місце традиційних цінностей у підмурку держави посідають модерні – останні поступово перетворюються на нові традиційні цінності, що тримають на собі скелет державної конструкції, – що з новими викликами історії застарівають і призводять до зародження новітніх цінностей як відповідь на нове ускладнення навколишнього світу.

6. Особливості, форми та методи державного управління, владних відносин у суспільстві в цілому характеризують притаманну відповідній політичній системі її динамічну складову – політичний режим як відповідний механізм функціонування держави, практично-політичної реалізації цілей-

ціннностей суспільства. Залежно від домінанти взаємодії влади і громадянського суспільства у визначенні рівня пріоритетності базових фундаментальних цінностей діалектичної опозиції «влада – свобода» формується політичний режим. Він може бути тоталітарним, автократичним,

демократичним, анархічним та уособленим у досить великій кількості перехідних між ними типів.

7. У формуванні демократії принципову роль відіграє громадянська

(демократична) політична культура, притаманна громадянському суспільству.

Без розвинутого громадянського суспільства немає і демократії, оскільки

349

демократичний режим повинен виражати і відображати інтереси громадянського суспільства. Сучасна демократія функціонує у форматі двох режимів – народно-демократичному та ліберально-демократичному, де перший у ціннісному вимірі націлений на згоду більшості, а другий – на особистість як головного виразника інтересів і цілей суспільства.

8. Найбільше цінностям, інтересам та потребам людини відповідає демократичний режим. Глобальним політичним трендом сучасності є перехід недемократичних держав до демократії, відомий як модернізація,

демократичний транзит або демократизація. Аналіз відповідності політичної системи України ідеальній моделі Алгоритму демократії свідчить про конституційно закріплену систему тотальної безвідповідальності української влади та принципову недієвість системи стримування та противаг, що обумовлює «дефектність» українського державно-владного режиму.

9. Демократичний транзит як форма демократизації державного управління для України передбачає такий тип політичної трансформації, який характеризується, насамперед, своїм інституційним спрямуванням, оскільки головною метою ставить інституційний злам та розбудову нових,

демократичних інститутів не виходячи при цьому за межі існуючого правового поля. З розглянутих теорій та концепцій демократичного транзиту сучасній Україні найбільш притаманною є консервативна «етатистська» модель.

10. Усі теорії демократичного державотворення як процесу набуття сучасних демократичних рис політичною системою та державно-політичним режимом базуються на обов’язковій передумові ціннісного єднання суспільства

– демократичної консолідації, що виступає ціннісним базисом демократичного державотворення та каталізатором демократичного транзиту. Сучасна Україна найбільше потребує ціннісного єднання, оскільки за цивілізаційного підходу є

«розірваною країною», внаслідок того, що понад 400 років Лівобережна Україна існувала у складі європейських держав, всотуючи у себе державно-управлінські традиції, засновані на цінностях католицизму й протестантизму. Стільки ж часу жителі Правобережної частини не знали нічого іншого крім суміші колективістського етатизму з азійським деспотизмом московських самодержців.

350