36. Німецька класична філософія: основні ідеї та спрямованість

Класична німецька філософія – розвиток німецької філософії, що охоплює період кінця XVIII – першої половини XIX ст. Для неї характерні такі основні риси:

– відродження діалектичної традиції;

– перехід від суб'єктивного ідеалізму до об'єктивного на основі діалектичної методології;

– критика традиційної метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання;

– звернення до історії як філософської науки і застосування Гегелем діалектичного методу в дослідженні історії.

Головними представниками класичної німецької філософії були І. Кант (1724–1804), Й. Фіхте. Німецька класична філософія не мала єдиного напрямку. Кант був дуалістом, Й. Фіхте – суб'єктивним, а Ф. Шеллінг і Г. Гегель – об'єктивними ідеалістами, Л. Фейєрбах – матеріалістом. Але їх об'єднувало те, що стрижневим принципом розвитку німецької класичної філософії було дослідження форм всезагальності. І. Кант ставив питання: як можливі в математиці, природознавстві, філософії теоретичні положення, що мають всезагальне і необхідне значення, Згідно з І. Кантом всезагальність і необхідність положень науки і філософії не залежать ні від сваволі суб'єкта, що пізнає, ні від досвіду. Всезагальність і необхідність повідомляються знанню апріорними (не залежними від досвіду, додосвідними), всезагальними і необхідними формами чуттєвості і розсудку. Це твердження неминуче веде до агностицизму, оскільки форми, властиві суб'єкту, який пізнає, і які слугують йому для синтезу чуттєвих даних, не можуть бути зараховані до об'єктивної реальності, яка існує незалежно від людської чуттєвості і розсудку. Цю об'єктивну реальність Кант визначає як непізнавану "річ у собі".

37. Пантеїзм н. Кузанського.

Микола Кузанский (1401 -1464) був родом із сім'ї простолюдинів, проте йому дуже пощастило. В дитинстві він потрапив на службу до місцевого сеньйору, який його «примітив» і відправив вчитися в школу при монастирі, а потім в Соррбонский університет (на теологічний факультет). Микола блискуче закінчив навчання, вступив на службу і дослужився до сану Кардинала. Крім того, він серйозно захоплювався астрономією і математикою, і саме Кузанский запропонував перехід до Григоріанським календарем.

Пантеїзм Кузанский розглядав з точки зору математики. Як і його попередник (Фома Аквінський), він оперував поняттям «нескінченність», але його безмежність була не «поганий», а «актуальною». У актуальною нескінченності протилежності збігаються, вони тотожні. Наприклад, якщо збільшувати радіус кола до нескінченності, то абсолютно крива лінія стає прямою. Одночасно при збільшенні радіуса кола втрачає сенс поняття «центру», оскільки центром у нескінченності може бути будь-яка точка. Так само і Бог – якщо світ нескінченний, то центром світу і богом може бути будь-який об'єкт.

38. Емпірична філософія ф. Бекона.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626).

За політичними поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні філософські погляди Бекона викладені в працях "Досліди, або повчання моральні і політичні" (1597), "Новий органон наук" (1620), "Про гідність і примноження наук" (1623) та "Нова Атлантида" (видана посмертно в 1627 р.) При дворі Якова і Стюарта Бекон зробив кар'єру, став лордом-канцлером, одержав титул віконта. Бекон рішуче виступив проти релігійно-ідеалістичного світогляду, схоластичної філософії, відірваної від життя. Він називав схоластику неплідною, "як присвячену Богу монахиню, замість плодів вона приносить чортополох та колючки суперечок та непогоджень". Як і більшість мислителів Нового часу, він вважав, що завдання філософії - створити новий метод наукового пізнання, переосмислити завдання науки. Союз філософії з природознавством він називав "весільним храмом Духа та Всесвіту", і побажання на такому весіллі полягають у тому, щоб з'явились засоби допомоги для людства в цілому і винахідників у їх дослідній праці. Мету наукового пізнання він вбачає у принесенні користі людству. На відміну від тих, хто бачив у науці самоціль, Бекон підкреслював, що наука має служити практиці і тільки в цьому знаходити своє виправдання. Завдання науки полягає в поглибленні влади людини над природою. Об'єктом науки є природа, а її мета - перетворити природу в царство людини. Наука - засіб, а не мета сама по собі, її місія полягає в тому, щоб пізнати причинний зв'язок природних явищ задля їх використання на користь людства. Бекону належить відомий афоризм "Знання - сила", в якому відобразилася направленість науки. Він вказував, що "правильно знати - це знати опосередковано причинами", і закликав застосовувати такі нові методи пізнання, як індукція, дедукція, експеримент