24. Вчення Платона про ідеї.

Значне місце в філософії античної класики належить філософу Платону (427347 рр.до н.к.) славетному мислителю, основоположнику об'єктивноідеалістичної філософії. Основне досягнення філософії Платона відкриття та обґрунтування надчуттєвого, надфізичного світу ідеальних суттєвостей. Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані.В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Богтворець — особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

25. Вчення Аристотеля про зміст та форму. Не знаю.

26. Етичні й політичні ідеали Платона та Аристотеля

Етика Аристотеля телеологична - вона виходить із принципу, що в людині, як і у всякій речі, закладено внутрішнє прагнення до благої мети і вищого блага як кінцевої мети. Тому основне питання етики - питання про сенс і мету життя - Арістотель вирішує евдемоністіческі, тобто в тому сенсі, що щастя як мета прагнень людини є для нього найвищим благом.Арістотель і Платон сходяться в тому, що призначення людини полягає у самовдосконаленні, самоствердженні своєї особистості як духовної істоти, найвищою формою життєдіяльності якого є пізнання, філософствування, словом, споглядальна життя. Однак в інших випадках погляди Платона і Аристотеля багато в чому розходяться. Виходячи з уявлення про єдність тіла і душі, Аристотель вважав чуттєві потяги і пристрасті властивостями душі, її нерозумною частини. Відповідно до цього в пануванні розуму над чуттєвими потягами він бачив на відміну від Платона не засіб позбавлення від світу, а необхідна умова для правильного вибору людиною свого призначення, а також доцільного способу життя і вчинків. Удосконалення людини, досягнення ним вищого блага і свободи, відбувається, по Стагірита, через пізнавальну діяльність, активне ставлення до дійсності і здобуття влади над прагненнями і пристрастями. У питанні про свободу волі Аристотель слід традиційному уявленню про те, що невільною є лише те істота, яка знаходиться у владі насильства і невідання. Для Стагірита будь-яка дія людини є вільним, причому і в разі, коли він, людина, діяв під впливом пристрасті. З цих позицій Аристотель критикував відому тезу Сократа "Ніхто не робить зла по своїй волі". За словами Аристотеля, якщо слідувати цій тезі, то людина не владна над собою і тому не несе відповідальності за свої вчинки. З міркувань Аристотеля випливає, що людина здатна мати позитивними моральними уявленнями і тому відповідальний за вчинені ним дії. Однак Аристотель при цьому робить багатозначну обмовку: якщо кожна людина в якомусь сенсі винуватець власного характеру, то в якомусь відношенні він сам винуватець і того, що йому здається. Отже, людина не цілком владний у своїх моральних уявленнях, оскільки багато що тут залежить від навчання, сформованих звичок, а також від природи людей і вроджених задатків.