20. Філософське вчення Піфагора про числа.

Піфагорійці, віддавшись математичним занять, вважали началами всього - числа, так як в числах вони знаходили багато схожості з тим, що існує і відбувається, і в числах пер-вичные елементи всіх математичних почав.Спочатку піфагорійці формують суто конкретний фізичнеське розуміння числа: числа - особливі протяжні речі, з яких складаються предмети чуттєвого світу. Вони - начало і елемент всього сущого. Логічна основа цього представлення - геометричне розуміння чисел: одиниця - це точка, дві точки визначають пряму лінію, три крапки - площину. Трикутник - є першоджерело народження і створення раз-особистих видів речей. Квадрат несе в собі образ божественної природи, ця фігура символізує високу гідність, бо прямі кути зраджують цілісність, а кількість сторін спосіб-але встояти перед силою. Тут потрібно згадати про головний піфагорський символ - піфагорська зірка, яка утворена діагоналями правильного п'ятикутника.

З безлічі чисел священне число“36" : 1 + 2 + 3 .Воно складається з одиниці, а без одиниці немає ні одного числа і вона символізує "од." - єдність буття і світу.Воно складається з двійки, яка символізує принципову полярність в Всесвіту: світло-темрява, добро-зло і т.д.Воно складається з трійки, досконалішою чисел, бо має початок, середину і кінець. Крім того, в числі "36" можливі дивовижні перетворення, наприклад: 36 = 1+2+3+4+5+6+7+8.

21. Апорії Зенона Елейського в контексті проблеми руху

Зенон Елейський - давньогрецький філософ, який був учнем Парменіда, представник елейскої школи. Він народився близько 490 року до н. е. в Південній Італії, в м Елее.

Найбільшу популярність здобули чотири апорії Зенона Елейського проти часу і руху, відомі по аристотелевской "Фізики", а також коментарям до неї Іоанна Філопона і Сімплікія. Перші дві з них грунтуються на тому, що у вигляді нескінченної кількості неподільних "місць" (частин) може бути представлений відрізок будь-якої довжини. Він не може бути в кінцевий час пройдено. Третя і четверта Апорія грунтуються на тому, що з неподільних частин складається і час.

22. Філософський метод Сократа. Софісти й софістика.

Сократ вважав, що він людина з деймосом (демоном) і все, що він має – завдяки ньому. Деймос виступає таким собі внутрішнім голосом. Він казав, що людина повинна творити себе сама, повинна мати незалежність розуму.

Філософським методом Сократа була маєвтика (з грецького – акушерська справа). Сократ вважав, що людина має знання від народження і по життю здатна їх згадувати.

Сократ не заперечував метемпсихоз – теорію переселення душ, потойбічне життя, проте віра в грецький пантеон Богів не займала в його філософії ніякого місця. Відомо, що Сократ проводив багато диспутів, брав уроки риторики та софістики. Метод Сократа є діалогічним, але виключно усним, оскільки книжок він не писав.

Сократ ввів певний гносеологічний поділ знання:

Аподиктичне знання;

Діалектичне знання;

23. Атомістична філософія Левкіппа й Демокрита

Демокрит вважав, що світ складається з найдрібніших, неподільних частинок-атомів - і порожнечі; всі процеси в природі - продукт протиріччя між атомами і порожнечею як умовою можливості їх руху. Атоми, згідно Демокріту, матеріальні, вони неподільні внаслідок своєї абсолютної щільності та виключної трохи. Вони дуже різноманітні за формою, розміром і вагою. Зєднання атомів утворюють все різноманіття природи в тому числі й людську душу. За допомогою цієї геніальної гіпотези Демокріт намагався вирішити величезне коло питань космогонії, фізики, математики, психології, теорії пізнання, пояснював походження Космосу з спонтанних вихрових рухів атомів. Демокріт розвиває концепцію Левкіппа про космічні вихри, які породжують незліченні світи, різні за розміром і структурою. В одних світах сонце і місяць більше наших, в інших - більша кількість світил, у третіх - немає зовсім. Світи, розрізняються за віком: одні тільки народжуються; інші - перебувають у розквіті; треті - гинуть зіштовхуючись один з одним.