44. Проблема раціонального і їрраціонального в Західній філософії XIX-XX ст..

Категорії раціональне і ірраціональне не отримали ще належного осмислення в нашій філософській літературі. Вказуючи на багатошаровість цих понять кожен з філософів, мабуть через суб´єктивні переваги, співає або гімн раціоналізму або навпаки апологію ірраціоналізму. Не вдаючись у поки що не дуже продуктивну дискусію з приводу цих категорій, зупинимося на їх тлумаченні, які є найбільш уживаними.

Раціоналізм (від латинського ratio—розум) основним джерелом знання вважає розум, логічне міркування, теоретичні узагальнення. Для раціоналіста розум — найвищий орган пізнання, «вище апеляційне судилище» (Шопенгауер).

Ірраціоналізм — є вчення, яке заперечує вирішальну роль розуму в пізнанні і таке, що висуває на перший план такі види людських здібностей як відчуття, інстинкт, інтуїцію, споглядання, осяяння, віру.

Раціоналізм європейської філософії, поза сумнівом, уплинув на раціоналізацію устрою матеріального життя Європи. І Європа в цьому досягла успіху. Але куди пропало відчуття радості життя, веселість духу, почуття задоволеності досягнутим? Чому сучасний російський письменник М.Єлізаров говорить про Німеччину як «світ тіней, як сходження в Аїд»? Чи не тому, що піклуючись про інтелект, розум, філософія забула про важливість почуттів у житті людини? Захопившися пізнанням світу, розглядаючи почуття лише в гносеологічному плані, європейська філософія майже не говорила про важливість почуттів-емоцій у житті людини. Інтуїція, осяяння, радість, відчуття щастя, любові — можна назвати чуттєвою, ірраціональною складовою людської природи.

45. Філософські погляди а.Шопенгауера

Насамперед у філософії Шопенгауера слід зазначити його основні ідеї, суб’єктивний світогляд по відношенню до матеріального об’єктивного світу. В одному із його творів під назвою «Світ як воля та уява» поставлена чітка мета – віднайти таку думку, яка могла б висловити істину самої філософії. Мислитель також мав намір випередити Канта з його так званою «спекулятивною теологією» у критиці чистого розуму, оскільки в філософії Шопенгауера цього не має. Натомість у його поглядах присутній пошук істини філософії. Так як з однієї сторони Шопенгауер звертається до людства, тобто істини, яка може бути відкритою серцем, з іншої – відбувається претендування щодо утворення такої філософії, що здатна вирішити та розв’язати концепцію проблеми істини буття людини. Шопенгауер стверджує, що світ є його уявою, тому що це справжня істина, що має силу для кожної пізнавальної і живої істоти. Оскільки для цієї істоти, що бачить, намагається осягнути, об’єктивний матеріальний світ постає як уява. На думку Шопенгауера, істинна може називати свої знання власною уявою, оскільки якщо відсутній об’єкт без суб’єкта, то світ як уява про світ, в результат пізнає сама людина. Тому що суб’єкт (людина) насправді пізнає не об’єктивний світ, а сприймає його у своїй уяві. Як зауважує філософ, ми нічого не знаємо про світ, бо ж маємо лише уяву про нього. Отож світ у просторо-часовому вимірі, в багатоманітності є лише формою уяви сприймаючої людини. Світ може існувати незалежно від його суб’єкта пізнання. Він може проходити кілька етапів розвитку, ніж могло відкритися людське, побачивши його. Також світ може існувати і без людини, але він стає подібним до себе тоді, коли його споглядає людина. За Шопегауером як суб’єкт так і об’єкт пов’язані воєдино, проте є протилежними один одному, і для цього слід вийти за межі уяви. Це означає ніщо інше як вихід за межі нання, в буття. А буття відповідно існує в онтології (вченні про нього). Філософ намагається побудувати вчення про буття. Тут Шопенгауер прийшов до думки, згідно якої за допомогою свідомості може здійснюватися пізнання цього світу. У його онтології та антропології , світ розглядається як воля. Вона постає абсолютним первоначалом буття. Стоїть за усіма силами світу. Це головна сила об’єктивного світу. В етиці Шопенгауера можна віднайти багато цікавих речей, наприклад: страждання – це продукт цілеспрямованої волі до життя, а для того щоб її спростувати , потрібно спершу викорінити волю, що нагадує здебільшого аскетизм. Адже аскетизм – це посилена боротьба людини з об’єктивною волею. Індивід, що з нею бореться є повністю вільним. Як бачимо, такі погляди Шопенгауера були запозичені ним зі Сходу, оскільки на його етику вплинув буддизм.