Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія. відповіді.docx
Скачиваний:
31
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
82.8 Кб
Скачать
  1. Філософські вчення даосизму, легізму, моїзму.

Даодецзин” (“Книга про дао і де”) – видатне творіння давньокитайської філософської думки, головна праця даосизму. У відмінності від конфуціанства, легізму та монізму, що переважно у етико-політичних вченнях, приділяли увагу не проблемам існування, а людині і суспільству, даосизм серйозно займається питаннями філософської картини світу у його абстрактно-філософському категоріальному аспекті - проблеми буття, небуття, становлення, єдиного, того, чого багато і т.п., роблячи з цього висновки про те, яке повинно бути суспільство та поведінка людини. Засновником даосизму вважається Лао Цзи – старший сучасник Конфуція. Здавалося б, історія філософії у Китаї повинна розпочатися не з Конфуція і не з конфуціанства, а з Лао Цзи та даосизму, від чого давньокитайська філософія виграла б, оскільки даосизм як більш всебічна філософія глибше конфуціанства. Однак існує думка багатьох вчених, що “Даодецзин” належить не Лао Цзи (у відмінку від безперечно реального Конфуція, Лао Цзи – напівлегендарна особистість), що цей трактат ніяк не міг бути створений раніше IV – III ст. до н.е. та що він належить іншому даосу – Жуан Цзи, а якщо і Лао Цзи, то тоді жив значно пізніше, ніж прийнято думати.

Легізм (лаг. legis - закон) - давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.На думку представника цієї школи, дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа. Моїзм - філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії - багатії, ті, хто має владу. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми - вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор").

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

17. Загальна характеристика античної філософії: школи, проблематика, тенденції розвитку.

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любо мудрості на європейському континенті. Основні характерні риси філософії цього періоду такі: а) наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів; б) присутність елементів антропоморфізму; в)наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи; г)пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п. г) в цій філософії основна увага звертається на пошуки первоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.  При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську. Засновником мілетської школи був Фалес (VІІ-VІ ст. до н.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища.