Процеси порівнянь і оцінки предметів
Процеси оцінки предметів, явищ і прийняття рішень починаються дуже рано – вже в немовляти на другому півріччі його життя.
Однорічна дитина вже озброєна двома складовими механізму творчості енергопотенціалом та почуттями. Вона починає не лише пізнавати, а й, порівнюючи предмети, процеси і явища, оцінювати і виявляти своє ставлення до навколишнього світу.
До цього часу в малюка домінували емоції. Вони мали форму страху, гніву, задоволення і радості. Трохи пізніше, у 8 9 місяців від народження на фоні емоцій виникають почуття. Почуття симпатії, вибірковості, прихильності, доброзичливості, співчуття (не до всіх людей, у тому числі й родичів) є свідченням роботи механізму почуттів - дитина оцінює взаємодію з дорослими і речами навколо себе, зокрема, іграшками.
Почуття народжуються. Щоразу народжуються, коли людина стикається з новим, невідомим, незвичним. Як народжуються? Між людиною й річчю (людиною, твариною, іграшкою) установлюється контакт і виникає канал зв’язку. Каналом щось повинно рухатися: туди й назад. І рухається цим каналом енергія та інформація або іншими словами, інформаційно-енергетичний потенціал.
Енергія прибуває людині приємно, вона прагне до цього цілющого її джерела; енергія “спалюється” її охоплює жах, їй неприємно, болісно, тому вона намагається уникати таких взаємин, які призводять до витрати енергії, зберегти свій приємний стан.
Почуття - психічні стани і процеси, які відображають:
- усе, що оточує людину;
- її суб'єктивне переживання подій і ставлення до них;
- порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і себе.
Виникають запитання: 1) що, 2) з чим порівнює і 3) що визначає цю відмінність?
Зробимо невеликий екскурс у старокитайську філософію, звернемося до мудрості китайців.
Згадаємо сенс давньої китайської монади.
Образ монади це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної частини монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця, які мають протилежний тлу колір: на білому тлі чорне кільце , на чорному - біле. Монада графічний символ, що виражає дві глибокі істини смисл добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують.
Що, окрім цього символізує давня китайська монада?
1. Вона асиметрична у неї є правий і лівий бік протилежності.
2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі зародок своєї протилежності зла. Немає відомого, яке б не стикалося з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що немає нічого абсолютного - ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого: усе є у всьому.
3. Кожен предмет, процес, явище або їхні системи цілісності. Не однорідні цілісності, а такі, що містять протилежності, і в кожній з них зародок іншої протилежності. Тому вони взаємодіють між собою, кожна з них справляє активний вплив на другу, відбивається, “висвічується” в протилежній і завдяки цьому розвивається у свою протилежність.
У саморусі і саморозвитку суть всього, що виникає.
Як відомо, існують протилежності зовнішні і внутрішні.
Зовнішні протилежності полюси певної цілісності, які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система "людина - природа", "людина - ноосфера", "людина - людина" і тощо. Кожний елемент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.
Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємного проникнення. Вони існують всередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного мозку.
Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти в згоді з їхніми природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває в стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні протиріччя не вичерпуються.
Наша мова дуже багата словами антонімами знаками “роздвоєння” цілісності на протилежності. Антоніми визначають водночас і міру вияву в предметі, явищі, процесі, властивості, якості або дій, зв'язок протилежностей у цих цілісностях.
Ось декілька прикладів, які допоможуть зрозуміти процес творчості.
Людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість перевтома, активний пасивний, рух спокій, розвинутий відсталий, знавець неук і т. ін., в процесах: думка - образ, думка почуття, почуття образ, відоме - невідоме, знання незнання, знання невігластво, рабство свобода, і т. ін. У діях: витрачати накопичувати, талант бездарність, дія протидія, ворожнеча спілкування, творити руйнувати і т. ін. Але між граничними існує безліч проміжних станів і їх незліченна кількість.
До того, “роздвоєння” єдності на протилежності припускає не тільки заперечення, а й дещо третє, четверте, n+1, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами “бадьорість - перевтома” можливі проміжні стани “оптимум норма - стомленість утома перевтома”, що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляхами, наближаючись: 1) до норми, або 2) до втоми, що дуже погано.
Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: “робота відпочинок дозвілля”, а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: “витрачання відновлення нагромаджування”.
Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме можна застосувати до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.
Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.
Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння граничні точки шкали потужності почуттів.
Невдоволення, напруження і збудження психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - результати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.
Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.
Ставлення людини до навколишнього світу визначається чинниками: 1) станом розвитку почуттів здатності відшукувати в хаосі джерел енергію та інформацію, що живлять людину; 2) станом гармонійності предметів, від якої залежить насиченість почуттів; 3) почуттями, що її ведуть туди, де вона може пережити радість і втіху від напруження, збудження і періодичного невдоволення.
Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, порівнює і оцінює їх. І на підставі цього обирає стратегію поведінки: подобається - не подобається, діяти так або так тощо.
Згодом у підлітковому віці почуття почнуть тонко диференціювати і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме - невідоме; 2) моральне - аморальне; 3) гармонія - дисгармонія. В юності ці порівняння і оцінки почуттями набувають не лише пізнавального, а й дійового, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію навколишнього світу.
Почуття народжуються через рух інформаційно-енергетичного потенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ навколо нас. Це означає, що почуття переживання порівнянь і оцінок того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поділяє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне. Почуття диференціюватимуться на:
1) пізнавальні: вони порівнюють, оцінюють і регулюють предметні відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні;
2) моральні, які поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки людей на дві частини моральне і аморальне або добро і зло;
3) естетичні почуття, які поділяють світ так само на дві частини і оцінюють їх за шкалою гармонійне дисгармонійне або дають їм інтегровану оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною.
Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.
Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зумовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку перманентними станами людини, в яких вона перебуває.
Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття канал зв’язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного він широкий і вільний, і чим більший наш енергопотенціал, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу не має, точніше, він немає меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона може взяти, належить їй.
Отже, кохання це всеохоплююче почуття, це вище почуття, зрештою, це натхнення почуттів. І як творче натхнення розв’язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її до найменшої клітини.
Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?
З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?
Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона переживає почуття, як є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану людина переживає позитивні почуття.
Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об’єднує в єдину цілісність. Людина і предмет один одному уподібнюються.
Людина, перебуваючи в стані дисгармонії, захоплюється живописним хаосом. І навпаки: живописний хаос у творчої людини спричинює почуття низького, гидкого або потворного.
Перманентних станів, як відомо, п`ять. Отже, легко визначити умови зародження почуттів, виходячи із спорідненості - подібності мір - станів людини і предмета:
1) гармонія в стані зародження початковий стан того, що здатне до розвитку;
2) гармонія, що розвивається всі явища перебувають у стані становлення і розвитку;
3) досконала гармонія вершина розвитку шедеври ноосфери;
4) гармонія порушується бридке, гидке тощо;
5) порушена гармонія людини потворне, неповноцінне морально, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.
Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю "гармонія". Людина в цьому стані зазнаватиме позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним, що відповідає її стану, предметом з гармонією.
В оптимальному стані людини її почуття чітко розрізняють у предметах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармонійне (краса) і дисгармонійне. Вони спонукають її до дії на перетворення невідомого і дисгармонійного, передбачення і попередження аморального у своїх діях. І саме завдяки цьому, людина спрямована на творчість.
Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем або ерудитом. Протилежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а якщо з ним стикається, то намагається уникати, тікати.
Людина, яка відхиляється від гармонійного стану: контактуючи з дисгармонійними предметами (порушеною впорядкованістю, неузгодженістю, диспропорцію тощо), переживатиме теж, як це не парадоксально, позитивні почуття від дисгармонійних предметів. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його “красою”. У такому разі ошляхетнює зло і дисгармонію, де вони їй зустрінуться.
Зруйнована гармонія структурний елемент механізму творчості породжує в людини схильність до руйнування гармонійного в навколишньому світі (згадайте: Герострата, який спалив диво світу храм Артеміди найдосконалішу, яка тільки існувала, рукотворну гармонію), до негативних масових психічних станів, наприклад, паніки, ейфорії, масової непокори тощо.
Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гармонії, її почуття “працюють“ рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некерованими афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зовнішні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всього, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: самоубезпечення від перегріву енергією власного “Я”. Така людина виконавець, вона не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.
Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак ототожнювати їх не можна. Почуття за способом перебігу, за силою переживань і психічною напруженістю поділяються на 1) настрої, 2) пристрасті, 3) афекти та 4) катарсис.
За скромними підрахунками, в нашій мові міститься близько 6 тисяч слів для означення почуттів!..
Почуття керують нашими діями і вчинками: усвідомлено або несвідомо виконують функцію координаторів нашої діяльності; містять інформацію та енергію про наше оточення і наш стан.
Тому почуття не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.
Отже, почуття, залежно від рівня їхнього розвитку, підсилюють або зменшують енергію вдатностей людини до дій, сприяють або обмежують її творчий потенціал.