Інтуїція - механізм людини - здатний створювати гармонійні цілісності з розпорошених елементів (сенсорних і смислових), які мис­лення, сила думки і логіка не можуть привести до спільного знамен­ника.

Отже, особливості процесу становлення образу за­лежать від активності сфер психіки - свідомості і процесів, що здійснюються під по­рогом свідомості. Доведено, що свідомі процеси і сенсорні дії з неусвідомленими відображеннями - не першорядні і другорядні, а вони є механізмами психіки, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв’язанні завдань творчо­сті і життя.

Відображення предмета у сфері свідомості піддається трансформації системою дій “уява - почуття - мислення”:

а) уява користується матеріалом: думок, образів, почуттів і може: відокремлювати їх від дії, діяти з ними; звільняти їх від влади пам’яті або ламати стереотипи та еталони свідомості і виходити за їхні межі; перетворювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками; вона має необмежену свободу дій у створенні нових форм і якостей у предметному світі. Єдність почуттів та уяви - думка! - може реалізу­ватися зовні в слові, висловлюванні.

б) почуттями - переживанням подій і ставленням до них; оцінкою довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самої себе. Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - крайні точки шкали їхньої потужності, того, що пробудило до життя інформаційний та енергетичний потенціал людини.

в) мислення встановлює зв’язок між відомим і невідомим; знаходить аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього; отриманий продукт: образ, думку, аналог з додатками нового перетворює на словесну або іншу знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або у форму створеного матеріального предмета.

У сфері під порогом свідомості відображення трансформується в системі “образ - почуття - інтуїція”:

а) сенсорний образ - форма і продукт відображення предмета, енергія і інформація зовнішнього впливу, яка не стала здобутком і фактом свідомості;

б) почуття - пристосування, своєрідна жива ЕОМ, що обчислює енергію та інформацію, яка до нас надходить, вимірює її внутрішнім еталоном - образом-кодом золотого перерізу - і оцінює (позитивно або негативно) відповідно до стану власної гармонії. І ці дії можливі лише за умови оптимального енергопотенціалу; в стані втоми образ-код гармонії руйнується, а почуття помиляються;

в) інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії (гештальту) в пре­дметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які діяли ра­зом і усвідомили гармонію в предметі, відтак - знайшли з ним спільну мову, адекватність предмету, який був відображений.

Уява і вундеркінд

У восьми річному віці з'являється вундеркінд, який випереджає ровесників у розвитку почуттів та уяви.

Вундеркіндом стає дитина, яка:

а) вперше відчуває межу між відомим і невідомим;

б) здогадується, що десь там, за межею, є загадкове, дивовижне, навіть чудо;

в) уявляє картину майбутнього, прагне визначити, опанувати його;

г) робить дивне для людей, користуючись почуттям гармонії;

д) стверджує діями свою значущість  самоцінність.

В оптимальному стані людина здатна силою своєї уяви:

1) руйнувати стереотипи, формули, канони (чужі і власні), звільняючи простір для створення незалежних образів, що відповідають меті дій;

2) усвідомлено або неусвідомлено користуватися законами перетворення образів: а) комбінуванням, б) підкреслюванням в образі рис, що призводить до зміни його пропорцій і смислів; в) гіперболізацією образів; г) типізацією: ­зведенням багатьох образів до мінімальної кількості раціональних типів; д) законами символізації  поєднанням образу і смислу в предметі тощо;

3) користуватися мірками золотого перерізу, перетворюючи образи на інші форми.

Якщо властивості уяви виявляються часто, але домінують шаблони, стереотипи тощо, то уява скута ситуацією, розумове перетворення чогось спричинює неподоланні труднощі. У цьому стані уява слабосила, і немає енергії, щоб разом почуттями та мисленням створити творчий процес.

Переважанням бездіяльної і порожньої мрійливості людина, як серпанком фантазії, закриває собі шлях до виконання реальних творчих справ. Наявність постійної мрійливості свідчить про занепад творчої функції уяви.