Синтез механізмів відображення

Механізм творчості, механізм перетворення дискомфорту на комфорт, механізм втілення і вдосконалення гармоній існує в кожному з нас. Але для того, щоб він почав працювати, ми повинні гармонійно розвивати всі його складові.

Причому у оптимальному стані повинні бути залучені і душа (мислення, почуття і уява), і енергопотенціал, і психомоторика. Щоб ви себе не заводили в оману, попередимо відразу: ніяких компенсацій у цій цілісності не може бути. І тоді:

І) мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові задачі;

2) психомоторика їх розв'язує;

3) енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, естетичним).

З цього і випливають напрями індивідуалізації навчання і виховання. Бо в юнаків можуть бути різні сили мислення, почуттів та уяви - різні пропорції їх у механізмі творчості. Люди цим і відрізняються одне від одного. Згрупуємо їх:

1. Мислення.

2. Почуття.

3. Уява.

4. Мислення  почуття.

5. Мислення  уява.

6. Почуття  мислення.

7. Почуття  уява.

8. Уява  мислення.

9. Уява  почуття.

10. Мислення  почуття  уява.

11. Мислення  уява  почуття.

12. Почуття  мислення  уява.

13. Почуття  уява  мислення.

14. Уява  мислення  почуття.

15. Уява  почуття  мислення.

Що ми маємо? Типологію виявів потужності механізму творчості, його індивідуальності з мінімальним обсягом властивостей представників окремих типів. Але це не означає, що їх всього 15. Типи поділяються на величезну кількість індивідуальностей, з різними пропорціями механізму творчості.

За станом пропорції механізму треба пильно стежити і спрямовувати його розвиток або відновлювати втрачені ним функції гармонійного стану.

Перші три типи людей  однодіючі.

У цих людей одна із складових механізму творчості стала домінуючою  всевладною. Будь-яка альтернативна домінанта, наприклад, почуттєва або уяви, придушується. Те саме стосується й інших поодиноких домінант.

Щоб краще зрозуміти характер боротьби між складовими механізму, згадаймо давню дискусію між “фізиками” і “ліриками”, яка була не чим іншим, як розмовою глухих.

У наш час знову звучить голос “фізиків”, які себе називають уже інакше  “технократами”. Знову починає домінувати розсудливе ставлення до дійсності, нехтування почуттєвим життям.

Інші  6 типів учнів  дводіючі.

Людей, які користуються двома інструментами механізму творчості, дещо більше. Тут спостерігаються інші вияви домінантності: переважає найсильніший механізм, а йому підпорядковується слабший.

Але з цього не випливає, що один лише підпорядковується другому. Між ними може виникнути конфлікт, коли їхні сили вирівнюються. Це призводить до гострих суперечностей, внаслідок яких виникає стан, що нагадує “боротьбу мотивів”, коли треба обрати спосіб дії з двох можливих. Це створює внутрішнє напруження, що перетворюється на стрес.

Наприклад, почуття своєю енергією допомагають мислити потужніше і точніше, але інформація, що сприймається почуттям, ігнорує докази мислення. Такі самі співвідношення властиві дводіючим людям.

А як поводиться третій серед них?

Ослаблена складова механізму творчості блокується настільки, що до інформації, яку вона сприймає і переробляє, ніхто з двох не прислухається і не бере до уваги. Тому остаточне рішення приймає домінантна складова механізму. У всіх дводіючих: одна складова панує, друга  їй підпорядковується.

Треті  теж 6 типів  гармонійні.

Механізми творчості в цих людей працюють спільно. Залежно від задач, які вони розв’язують, перевага надається тому або тому елементу механізму і він панує доти, доки задача існує. Але всі вони однаково важливі і рівносильні. Якщо, наприклад, мислення не може розв’язати задачу, то на допомогу приходять почуття та інтуїція. А тоді, коли і вони безсилі, допомагає уява  і створює те, що дає відповідь на запитання.

Далі йтиметься лише про гармонійний механізм творчості.

Отже, образ, почуття і думка  єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму.

Його гармонія  продукт діяльності трьох механізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнання світу і

умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і можуть мінятися ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування сильнішому.

Ви вже знаєте, де виникає думка як вона пов’язана з втіленням відображеного.

Ви вже спростували ту, нібито зручну, схему, що в нас у мозку думки рояться, як бджоли. Вилітають звідти  так тільки у формі слові. Або справи. Або зовсім губляться, якщо не сховалися серед інших. Ви вже тоді переконалися, що це не так. Мозок сам не мислить. Отож, мислить людина за допомогою мозку.

Мозок - лише інструмент мислення, почуттів та уяви, такий самий, як і око, вухо тощо. Інструмент втілення думки. Отже, зрозуміло, що думка виникає не в інструменті, а там, де інструмент торкається матеріалу, сировини і переробляє їх. Отже  на межі знання і незнання. Десь поза нами.

Так само існують і почуття. Не в середині нас, а теж поза нами. Вони теж  результат взаємодії. Відбувається оцінка цієї взаємодії: позитивні почуття, викликані дією,  енергія до нас прибуває, негативні  вона втрачається безслідно. Ви вступаєте в контакт з предметом і стаєте частиною його; створюєте гармонію в ньому  ви радієте, руйнуєте гармонію  страждаєте. Не лише душею, а й усім тілом.

Уява, як мислення і почуття, працює поза нами. Вона нас переносить у світ образів, переходить від одних до інших фантазій, народження яких має однуєдину мету: створити предмет (образ). Уяві не заважає і брак думки. Вона претендує не більше і не менше, як на рівність між ­образом і дійсністю, що переконує нас: наші можливості  безмежні.

Готовність реалізувати свій образ у будь-якій скрутній ситуації  функція уяви. І зробити справу слід якомога вдаліше, чудово. Здатність уявляти  продуктивна. Це  саморух душі. Здатність вперше створювати нові предмети розумом.

Між думкою і почуттями  прірва. Уява, поєднуючи їх у цілісність, створює почуттєве судження. Отже, функція уяви зводиться до

вільної діяльності душі, синтезу, зведення змісту почуттів до форми, яка відповідає формі майбутнього предмета.

Що з цього випливає? Зробимо деякі висновки:

І) почуття пов'язують нас з нескінченністю властивостей предмета або сировини, із якої він буде створений;