2) Уява, завдяки своїй здатності до синтезу інформації перетворює почуття на думку;

З) думка зводить предмет до якоїсь кінцевої величини, однозначності і дає можливість висловити себе у формі слова, поняття або символу.

У процесі втілення, тобто творчості, ми маємо справу не з кінцевою величиною якостей предмета, як при спогляданні або пізнанні, а з нескінченністю властивостей бажаного предмета. Про що це свідчить? Це означає, що між уявлюваним предметом і сировиною існують не розбіжності, а навпаки  нескінченна кількість можливостей створення предметів.

Людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що вона створила, і реально існує і є продуктом її діяльності, витвором. Вона вкладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви  у сировину. Або в знакові системи: тексти, сполучення фарб, звуків або в інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним.

Образ фіксує будь-який предмет навколишнього світу. Тут предмет  це вияв довкілля: людина, ніж, запах, світло, рух тощо, - повторюємо абсолютно все, що можна побачити, почути і не лише органами чуттів, почуттями.

Ви вже знаєте, що почуття  акт (на відміну від емоцій, які завжди лише реакція  відбиття і більше нічого). Почуття  акт нашої енергетики; рух образу або думки, спричинений кожним новим предметом. Дія творча  ­енергія збільшується; дія аморальна  наша енергія спалюється від невдоволення і страждання.

Отож, фіксація будь-якого нового предмета  це нібито злиття з ним, вмикання в роботу або виключення нашої енергетичної мережі.

Не важко зрозуміти, що робить почуття. Переживання почуття означає, що ми знайшли контакт з предметом і усвідомлюємо, оцінюємо наше ставлення до нього (люблю  не люблю, подобається  не подобається, корисно  шкідливо тощо).

Це означає, що образи і почуття можна перетворювати на більш досконалий регулятор дії  думку . Створені думки ­- свідчення того, що ми опанували предмет дії, можемо керувати і рухами, і властивостями того самого предмета: вибірково  образом, в цілому  почуттями, а думкою ­випереджати час і простір, розв'язуючи задачі. Тобто, наша думка завжди попереду дії, прокладає їй шлях до мети.

Нарешті, думка  свідчить, що ми опанували і предмет. Зрозуміло, не буквально опанували. Але зрозуміли, що відбувається, зрозуміли, з чим ми маємо справу, зрозуміли, як воно діє (не обов’язково правильно зрозуміти  ми створили певну модель стосунків з предметом, - ось у чому сутність думки), - це і означає, що ми називаємо “опанувати предмет”.

Отже, ми вважаємо, що механізм відкриттів і винаходів закладений у кожному з нас. Цей механізм призначений для розв'язання задач, які оточують людину з усіх боків; механізм перетворення дисгармонійного в гармонійне: гармонії примітивної  у більш досконалу.

Поштовх до увімкнення механізму творчості спричинює дискомфорт  внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Дискомфорт вимагає від людини визначити завдання, а в ньому  задачу, розв'язання якої повертає людину у звичний стан.

Одні люди на дискомфорт ідуть свідомо і, долаючи його, отримують задоволення; другі намагаються уникати труднощів і всюди шукають лише джерела насолоди; треті переходять у більш пригнічений, депресивний стан.

До того часу, поки людина перебуває в стані втоми і перевтоми, вона:

1) або не може бачити задач у стані дискомфорту,

2) або бачить, але не має достатньої енергії, щоб розв'язати їх, і від цього страждає;

3) або просто уникає їх, оскільки не знає іншого способу порятунку від дискомфорту.

Механізм творчості  механізм універсальний.

Якщо це тільки механізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює. Учора  математику, сьогодні  літературу, завтра  біологію; на вході  дисгармонія (задача), на виході  розв'язана задача  гармонійна предметність.

Що ж стає чинником, який сприяє зародженню думки? Зустріч, зіткнення з невідомим у предметі дії, що відображається у свідомості людини як більший або менший ступінь дискомфорту:

1) усвідомлене невідоме і відокремлене від знайомого перетворюється на запитання "Що це таке?" пізнавальну задачу;

2) пізнавальна задача вмикає механізм мислення  перетворення невідомого в опановане. Але розв'язанням цієї задачі  "Що це таке?" мислення не завершується. Далі виникають ще дві задачі  "Як робити?" і "Заради чого діяти?", тобто задачі:

3) технологічні або уявно-дійові;

4) задачі створення потрібного предмета або речі відповідно до їх образу.

Відповідь на запитання "Що це таке?"  призводить до створення нової думки, відомого, створеного з невідомого (воно було інформацією, але у неупорядкованій формі). Друге запитання  "Як робити?"  веде до визначення способу дії з використанням нової додаткової думки в механізмі регуляції рухів думки у оперуванні предметом; третє  "Заради чого?" - уточнює модель бажаного майбутнього, тобто мету діяльності.

Створення досконалого предмета відбувається через розв'язання задач, наслідком чого є думки про способи їх вирішення і засоби, які дадуть змогу перетворити бажане на ­думку, а її втілити в дійсність  реальний предмет або здійснену мету.

Отже, думка виникає під час оперування предметом. Але сказане "виникає" мало що додасть до нашого розуміння ролі думки і джерел, з яких вона з’являється і перетворюється на потужний інструмент діяльності, а згодом і творчості.

Обмін енергією та інформацією в процесі творчості - це складний процес. Точна його назва: втілення і відкриття.

Людина, оперуючи предметом, перетворюючи його форму або зміст, наділяє його своїми властивостями  втілює свої здібності в нову форму предмета, олюднює його. Те, що існувало в людині як здібності, стало створеною властивістю нового предмета.

В процесі створення предмета людина втілює в нього свої здатності і надає йому антропоморфних рис: коли ми його розглядаємо, то відчуваємо деякі властивості того, хто його творив - вгадуємо почерк і руку творця, його стан і мету, якої він прагнув досягти тощо.

Як цей закон втілення з’ясувати? Дуже просто: кожна людина, мала і доросла, з ним стикалася, використовувала його і розвивала себе. Але про це не підозрювала.

Предмет або сировина, з якою працює людина, чинить зворотний опір  стає активним і цим спричинює дивовижне психічне явище  процес відкриття властивостей предмета, того, що чинить опір. Адже кожен предмет або сировина містить нескінченну кількість властивостей, що виявляються у між людьми в діях або діях предмета з предметом.

Людина, оперуючи предметом або змінюючи його, відкриває ті або ті властивості або їх системи, якщо навчиться: а) відображати, б) усвідомлювати, в) керувати властивостями, застосовувати здібності і регулювати взаємини з предметом.

Ось чому здібності людини виявляються не в тому, що вона знає у формі знакових систем, відчуває  у формі почувань, а в тому, що вона може доцільно діяти, спираючись на логіку предмета.

Процеси в механізмі творчості (прямий і зворотний)  відкриття і втілення  в діях з предметом можна зобразити схемою.

властивістьфункціяроботаздатність = процес відкриття

здатністьроботафункціявластивість = процес втілення

Людина, занурюючись у предмет, перетворює його властивості на власні здібності, цими таки здібностями, збагаченими продуктами мислення, почуттів та уяви, створює нові образи; завдяки

психомоториці матеріалізує їх в досконалу форму предмета. І те, що людина додає від себе суто людського  збагачення образу, думки, почуття, стає культурою, самодостатньою цінністю.

Відкриття  це і використання чужих думок, як це робив Тессей, повер-таючись з лабіринту Мінотавра.

Але для відкриття потрібен упорядник і організатор дії. Що він собою являє? Це смислові схеми  розв'язані задачі дій у формі: інструкцій, вказівок, порад, зведень правил для виконання певних дій і умов їх здійснення, детальні установки. Тобто допоміжний матеріал для активізації пошуку в предметах (або у перетвореній сировині) відповідних почуттів, образів та думок і їх відповідності кращим зразкам.

Чому ці схеми сприяють? Діючи, людина просто впізнає образи і почуття на підставі знань про них за їх словесними формами. Ось та причина, завдяки якій чужі думки стають регуляторами рухів дій.

Схематизм смислових конструкцій  спрощене зображення дій, викладених у загальних, основних рисах. Схеми передають лише основну ідею дії словесними позначеннями елементів, періодів, етапів її виконання чи будови. Але все це позбавлене почуттєвого змісту, образності і відповідних переживань. І лише практична дія здатна наповнити суху смислову схему живими рухами думок, почуттів та образів.

Отже, успіх відкриття властивостей предметів залежить від смислових схем?

Не зовсім так. Бо ретельне використання смислових схем дій викликає схильність до мислення готовими спрощеними конструкціями думок, що і призводить до догматичного і начотницького способу регуляції дії і поведінки.

Втілення можна визначити як процес перетворення одного предмета на інший під впливом образу і почуттів рухів, а відкриття — "занурення" думкою в предмет з метою його пізнання, виявлення невідомого і наповнення свідомості змістом — думками.

Що людину підштовхує до творчої роботи?

Натхнення — творчий стан

Натхнення — потяг до духовності

Духовність — це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.

Отже, духовність  як людська властивість і як її інструмент  виявляється тільки в творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна місткість вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отож блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою: вона - ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності для своїх “духовних” потреб використовує чужі “духовні” стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи  чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)

Духовність не знецінюється, вона може вибухнути, руйнуючи замкнутий (але примарно надійний) світ людини. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування “приходу” в цей світ (обивательський сенс життя).

Стан механізму творчості людині диктує спосіб життя.

Людина в оптимальному стані не може жити без прирощування своєї території знань. Не від надлишку сили, не від агресивності, а тому що за певних умов потужність її механізму творчості почне збільшуватися. Колишня територія стане тісною і вона почне руйнувати свої і чужі стереотипи, якими, як стінами, закриті межі пізнаного в предметах праці і явищах життя.

Під впливом чого ламаються стереотипи мислення, почуттів та уяви?

Станом натхнення. Але, щоб зрозуміти його вплив, повернемося до будови душі. У людині злиті в цілісність три душі: рослинна, тваринна і поетична.

Людина з домінуючою рослинною душею  це велика жива клітина природи. Вона існує, виконуючи призначення, долю  бути. Якщо людина в такому стані, то чи можна назвати її людиною? Ні. Тому що це  істота. Їй байдуже, що відбувається навколо  тільки б ніщо не впливало на її буття.

Чим же вона займається, які функції її рослинної душі? Вона зберігає внутрішню гармонію (гомеостаз) свого тіла, суті.

Людина з домінуючою тваринною душею живе в природі  як частина природи (за її законами), виконуючи призначення, долю  зберігати гармонію природи.

Здається, от де натхнення! І багато філософів стверджували: натхнення саме в цьому  в такому житті. Жити в природі, як сама природа. Чому ж людство не повернуло на цей простий, зрозумілий і доступний шлях? Тому що в кожному з нас є зерно людської, поетичної душі.

І якщо в немовляти, дитини і підлітка це зерно поетичної душі не потрапило в жорна життя, опинившись у комфорті, поетична душа народжується. І тепер, як би розум, свідомість не тягли людину назад, у блаженну царину таємничого розчинення в природі,  людське покликання (духовність) поведе її через труднощі, лиха, втрати - ­через дискомфорт  до творчості.

Кому це потрібно? Вам. Ми не заперечуємо: якщо опитати будь-яку сотню людей  “які три речі ви вважаєте найважливішими, найнадійнішими і найпрекраснішими в світі?” 95 з 100 дадуть відповідь: “гроші, гроші і гроші”. Але п’ятеро назвуть іншу тріаду: “натхнення, свобода і спокій”.

Якщо ви добре подумаєте, то погодитесь, що натхнення не купиш. Хіба що за гроші вам підсунуть ерзац: несправжнє або негідне натхнення, оманливу свободу, удаваний спокій. Але відрізнити підробку від справжнього не важко.

Почуття, народжені ерзацом, мають коротке життя, як метелик-одноденка, і зникають, не залишивши в пам'яті й сліду (якщо не враховувати зарубку на душі від почуття прикрості).

Почуття, народжені справжнім натхненням, свободою і спокоєм, живуть і плодоносять довго, і пам'ять зберігає їх, як у термосі, свіженькими все життя. Досить легенького поштовху  і ви знов переживаєте почуття, спричинені цими станами, мов заслужили їх тільки-но.

Як зазвичай розуміють натхнення?

Потерпав від спраги, від алкогольного синдрому, від переповненого сечового міхура; вдовольнив бажання  і щасливий. Купив меблі, про які довго мріяв; подолавши негаразди, захистив дисертацію  і щасливий. Виграв у лотерею, поїхав відпочивати на Канарські острови, лікар сказав: “це не те, це рубець від сполучної тканини, яка розрослась...”  перераховувати можна без кінця.

Схожі ці випадки на переживання натхнення? На перший погляд  стани цілком схожі. Але якщо придивитися детальніше, то всі вони  лише способи звільнення від напруження, викликаного прагненням будь-що вдовольнити своє бажання. Чомусь і забуваються вони швидко. І в пам'яті про них залишається не почуття, а інформація.

Що відрізняє ці випадки? Щось відбувається, але нічого не змінюється. Територія людини залишається колишньою.