Спокій  це стан душі, коли вона створює свою гармонію.

Натхнення, свобода і спокій  це не три окремих процеси, це три складові одного процесу, що народжені процесом розв’язання задачі або проблеми. Процес формується у свободу і завершується спокоєм. Усі три стани  це тільки післядія, тільки результат натхнення. Для натхнення потрібні:

1) задача або проблема рівновелика вашій душі і тому для свого розв’язання вона вимагає вас цілком, причому до вас ставляться жорсткі вимоги;

2) ваш механізм творчості повинен бути в гармонійному стані;

3) енергопотенціал  оптимальний.

Якщо ж стани: 1) спокою або 2) свободи або 3) натхнення виникають самі по собі і в довільному порядку  це всього лише ерзаци.

Спокій тут як продукт медитації або дрімотного розслаблення після відвідання лазні; свобода - як реакція на алкогольний або наркотичний вплив; або ще простіше: “нікому не винен, все є, а завтра тільки від мене залежить”; натхнення як відчуття навальної сили з середини душі, як безпричинна ейфорія: “який чудовий цей світ!”

Що народжується  нагадуємо  в результаті усунення напруження?

Ніщо не народжується!

Натхнення  акумуляція енергії та інформації.

В яких ємностях акумулюється надлишкова енергія, зароблена під час натхнення? Це винятково важливе питання. Адже якщо не акумулювати енергію натхнення, вона перегорить  і залишиться лише інформаційний і енергетичний нейтральний слід в пам'яті.

З ерзацом натхнення саме так і відбувається. З істинним натхненням  ніколи. Воно заповнює три ємності:

1. акумулюється в фокусі вершини енергетичної хвилі почуттів;

2. в новій території, яку ми скорили (в створеному предметі);

3. в структурі нашої душі  механізмі творчості.

І якщо енергетичну хвилю нерозумними витратами можна погасити, виконавця можна примусити забути весь світ, в якому жив, то у творця спроможність розв’язувати задачі і проблеми (структура механізму творчості) непідвладна жодним зовнішнім впливам. І часу теж. Саме тому  як би життя не давило творця, не розбещувало його – він ніколи не буде переможений. Щоб механізм творчості підняти з руїн, не потрібно спеціально накачувати його енергією. Вистачило б трохи енергії, щоб підняти віко  і розгледіти, де ти є.

Духовність, натхнення, свобода, спокій  це стани людського життя. Вони досяжні лише завдяки величезній мудрій праці, величезним терпінню і самообмеженню. Але вони варті цієї ціни, тому що навіть той, хто лише одного разу побував на цих вершинах, усвідомить: не дарма жив. Що то було б за життя без цих вершини? Адже тепер ви знаєте, куди ми вас ведемо.

У принципі для розвитку механізму творчості людини меж немає. Людина відкрита природі  логосу і ноосфері, може підняти і забрати з собою стільки, скільки вистачить сил у душі. (До речі, мудрець прагне жити легко.)

Логос  це не сама природа, а її закони. Закони, за якими природа живе. Закони, які не мають ані початку, ані кінця; закони, що однаково успішно працюють і в цілому світі, і в будь-якому конкретному випадку. Ми стикаємося з логосом на мізерно малому відтинку часу і простору і кожний такий дотик фіксуємо словом.

До створення слова контакт з логосом був безформним; ми знаходимося в логосі, але не відчуваємо його. Геракліт деталізував цю ситуацію: Логос звертається до кожної людини, але одні його не чують, другі  чують його сигнали, але не розуміють про що вони, треті  чують, розуміють і керуються законами природи у своїх справах.

Щоб відбувся контакт  потрібне зусилля. Колосальне зусилля, щоб з'єднати дві сутності  нашу і сутність логосу. У момент і в точці дотику виникає спалах світла, пітьма на мить розступається, і людина фіксує те, що встигла розгледіти, як ви вже знаєте, словом – перетворює почуття на думку.

Логос  це закони, що упорядковують енергію природи. Де ж знаходиться логос? У душі кожного з нас. Усе є у всьому; ось чому, пізнаючи себе,  ми пізнаємо логос  верховний закон природи. А що ж ноосфера?