Природне покликання рослинної душі — бути живій істоті.

Природа через рослинну душу здійснює досі не пізнане — перетворення неживого на живий матеріал. Тому буття рослинної душі — це:

- сприймання енергії з навколишнього енергетичного поля;

- тропізми — ростові рухи органів рослин (згинання ”тулуба”, кореня, повертання листка до сонця тощо), що спричиняються однобічним впливом факторів навколишнього світу — світла, тепла, вологи, земного тяжіння тощо;

- пошук їжі і утилізація мінеральних речовин, з яких душа мурує свою будівлю;

- це виконання родової програми,

- боротьба за власну територію і прагнення її приростити (бажано не завдавши збитків подібним собі, але за рахунок території “рослинних душ” іншого виду).

Природне покликання тваринної душі — підтримувати життя власне та подібних собі в стані комфорту.

Через тваринну душу жива істота зберігає гармонію всього живого на Землі.

Тваринна душа на відміну від рослинної не прив'язана до місця, а має змогу пересуватися. Рівновага в природі, непочування впливів природи - ось ідеал тваринного існування.

Якщо тварина сита і здорова — вона або спить, або грається. Якщо комфорт усередині неї або ззовні порушений — тварина починає рухатися, щоб усунути причину дискомфорту. Тварина живе за рахунок рослинного або іншого тваринного життя, але ніколи без крайньої потреби не зробить нічого, що порушувало б гармонію природи.

Тварина своїм буттям немовби нічого не змінює у світі, а насправді — вона виконує величезну роботу заради збереження життя на землі. Тварина не може свідомо, як людина, впливати на процеси в природі. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити:

1) фіксує порушення гармонії,

2) оцінює його і

3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.

Природне покликання поетичної душі - творити.

Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи механізмів 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.

Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.

Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресію або — навпаки —збільшення комфорту. Досить енергетичного або інформаційного впливу — і душа відгукується почуванням.

Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духовне — продукт роботи почуттів, мислення і уяви.

Тваринна душа — це єдність тропізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.

Механізм творчості — не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому — як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини — він має подвійну природу.

Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути і їй відкрита. Задля досягнення своєї мети, вона користується її здобутками, як і її тіло фізіологічно потребує повітря, води і їжі.

Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна приймати енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію із ноосфери.

Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.

Духовність — це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Дух створює душу. Дух - це муляр, що будує душу з цеглин ноосфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна сутність. І головна відмінність між людиною і твариною — здатність створювати духовність — лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Духовність — продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Будова і функції механізму творчості

Поняття механізму

Механізм — сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості — орган людини. Людини, а не її тіла.

Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості — морфологічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов’язаний з роботою конкретних органів чуттів та інших систем тіла;

- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою — ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини — механізм творчості - від інших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Ви їх добре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз — сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність,

З) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність — безперечна, бо механізм творчості і органи життєзабезпечення мають подвійну - ­природну і ноосферну - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить далеко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1. дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2. забезпечує зв'язок з логосом;

3. є провідною умовою життя - інструментом творчості.

Здобутками ноосфери більшою або меншою мірою користуються всі. А от щоб керувати - спрямовувати свою діяльність, треба вже механізм творчості залучити до дії.

Як і будь-яка цілісність, механізм має: а) будову, яка розвивається; б) функції, які майже не мають меж для здійснювання і спрямовані на досягнення ефекту; в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

Якщо механізм творчості людини в дійовому стані, то людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опанувати його і користуватися як інструментом дій. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й  творчу: людина набуває вдатностей - мудреця, генія або таланта.

Ми не будемо зупинятися на питаннях: звідки з’явилися схильності до творчості, як відбувся дивовижний процес виокремлення людини із тваринного світу. Що це за набуток, завдяки якому вона оволодіває законами природи, розвиває техніку і технологію, творить і розширює сферу розуму землі - ноосферу.

Що являє механізм творчості допоможе зрозуміти схема:

людина

мислення почуття уява

психомоторика енергопотенціал

Кожне поняття на схемі  назва механізму, знак з певним смислом, а всі разом становлять цілісність. Але сталося так, що в науці кожен механізм творчості вивчався окремо. У живій діяльності все навпаки  механізм творчості - неподільна цілісність, в якій механізми можуть перебувати в трьох станах дієздатності: а) працювати разом, б) підсилювати один одного, або в) виключати один одного із активності.

Отже, існує три зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2. дисгармонійний  механізм творчості втратив здатність, властиву від природи  і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей - складових механізму творчості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконавцем, здатним до механічної роботи або на руйнування оточуючого середовища - вона стає “аварійною”, бо перебуває на межі норми і патології душі.

Продукти творчості. Творчість - процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі або у людині; у природі – зародження, зростання, визрівання; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій.

Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів - цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбінує старе і відоме, - новий принцип дій творчої людини.

І тому творчий процес має результатом продукту оригінальному, об’єктивно цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають; відкриття, винаходи, нові художні образи неабиякої сили, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Відкриття - процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві або людині. Відкриття бувають: для себе - не знав і узнав; для близьких - це відкрив він; і відкриття для людства. Відкриття - рідкісна удача. Про кожне з них одразу дізнається увесь світ. Але можна його зробити і не помітити. Отож, аби творці могли розпізнати, що саме є відкриття, наведемо кілька прикладів:

а) у відомій речовині, предметі, процесі, явищі тощо відкриваються невідомі властивості;

б) за відомими властивостями відкриваються невідомі предмети;

в) відкривається нова речовина з невідомими властивостями тощо.

Винахід - створення нових предметів, техніки та технології (для себе, оточуючих і для людства) із природних речовин.

Якщо відкриття є продуктом реалізації творчого начала в людині, є проривом природної необхідності, розумної доцільності її діяльності і виходом за межі відомого, то винахід - результат її прагматичних дій.

Мета прагматичних дій  розв’язати задачу, яка поставлена ситуацією життя або в процесі діяльності.

Художній твір  створення образів, які допомагають пізнати душу іншої людини і таким чином вдосконалювати свою, пережити тисячі чужих життів, щоб визначити свій життєвих шлях; а цей шлях можна пройти за посередництвом засвоєння здобутків ноосфери.

Людина має самотужки здолати декілька незалежних етапів розвитку і навчитися робити відкриття, винаходи і створювати художні образи: а) для себе, відкриваючи світ; б) для найближчого оточення, дивуючи його своїми діями, а вони оцінюють “Молодець!”; в) для всього людства, і вершина цих досягнень - Нобелівська премія.