2.2. Озеленення та благоустрій території

Система зелених насаджень формується для оздоровлення навколишнього життєвого середовища, найкращої організації масового відпочинку населення, збагачення зовнішнього вигляду міста. Озеленення є одним із способів формування міського ансамблю, органічно включається в архітектуру забудови, доповнюючи її.

Зелені насадження є важливим компонентом ландшафту міста, мають велике рекреаційне значення. Вони найбільш ефективно підтримують природний стан біосфери, нормалізуючи газовий режим і поліпшуючи хімічний стан атмосфери, сприяють біологічному очищенню повітря і води. Лише зелена рослинність, зокрема дерева, в процесі фотосинтезу здатні перетворювати енергію сонця і неорганічні речовини в органічну масу, виділяючи при цьому кисень і поглинаючи вуглекислий газ.

Формуючи зелені насадження на території міста, потрібно брати до уваги його масштаби, умови розвитку і характер промисловості. Раціональне розміщення зелених насаджень в місті повинно створити найкращі мікрокліматичні умови. Привабливість вулиць, бульварів і площ значною мірою залежить від ступеня й особливостей їхнього озеленення.

Асортимент зелених насаджень визначають відповідно до складного комплексу вимог, зумовлених природно-кліматичними умовами кожного району, цільовим призначенням, архітектурно-планувальною ситуацією.

За функціональними ознаками зелені насадження поділяються на внутрішньоміські і позаміські насадження загального і обмеженого користування та спеціального призначення [26]:

• загального користування – озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку міського населення з вільним доступом: міські та районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки та інші;

• обмеженого користування – насадження на території громадських і житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств, складських територій тощо;

• спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, у санітарно-захисних й охоронних зонах, на території ботанічних і зоологічних садів, виставок; насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах міст.

Наприклад, до системи зелених насаджень Києва, крім міських насаджень, належать ліси державного лісового фонду України. У межах міста ліси та інші лісовкриті площі займають 34,1 тис. га, або 40,9% його загальної території. Крім того, до зелених насаджень міста належать парки – 2846 га, сквери – 438 га, газони – 3208 га, квітники – 29,9 га та інші зелені насадження – 16938 га. Переважна більшість лісовкритих площ входить до складу 3-х лісопаркових господарств – Дарницького, Святошинського, «Конча-Заспа». У цілому забезпеченість міста зеленими насадженнями становить 165 м² на одного жителя, зокрема зеленими насадженнями загального користування – 23,8 м², а з міськими лісами – 216,5 м². Провідне місце належить насадженням загального користування як таким, що безпосередньо формують характер міської сельбищної зони і сприяють відпочинку населення.

Основними елементами системи озеленення є парки, лісопарки, сади, бульвари, сквери [26].

Парк є самостійним архітектурно-організаційним комплексом площею понад 2 га, який виконує санітарно-гігієнічні функції і слугує місцем короткочасного відпочинку населення. Залежно від характеру і призначення вони поділяються на парки культури і відпочинку, районні, спортивні, дитячі, ботанічні, дендрологічні, зоологічні, історичні, національні, меморіальні та інші.

Найбільш масовим типом міського парку є парк культури і відпочинку, у якому виховна робота поєднується з культурним відпочинком населення в природному оточенні. Парки доцільно влаштовувати поблизу громадських центрів на мальовничих територіях. Маршрути масового пасажирського транспорту з’єднують їх з основними сельбищними і промисловими районами. Розпланування парку має сприяти цілорічному його використанню.

До лісопарків належать упорядковані лісові масиви з елементами паркового благоустрою, влаштовані для масового відпочинку населення на лоні природи поблизу міста. У них зводяться споруди для обслуговування відпочивальників, розвинена дорожньо-стежинкова мережа.

Сади, зокрема ботанічні і зоологічні, – ділянки землі, засадженні деревами, кущами, квітами, мають площу, не меншу за 3 га. Сади житлових районів є основною ланкою системи озеленення, призначені для періодичного і повсякденного відпочинку населення.

Бульвар – це озеленена територія, призначена для масового пішохідного руху, прогулянок і короткочасного відпочинку. Створюється вздовж проспекту, транспортної магістралі, вулиці з інтенсивним пішохідним рухом, набережної, в громадсько-торгових центрах з алеями і доріжками для пішохідного руху; розташовується між проїзною частиною і тротуаром з одного або обох боків вулиці залежно від інтенсивності руху пішоходів.

Організація внутрішньоквартальних бульварів в центральних районах має своє містобудівне значення, тому що дає змогу з’єднати зеленими коридорами щільно забудовані квартали з парками міського значення. Якщо цього не можна досягти, створюються окремі озеленені острівці або бульвари.

До скверів належать впорядковані й озеленені ділянки площею від 0,05 до 2,0 га, призначені для короткочасного відпочинку населення, які є елементом архітектурно-художнього оформлення міста.

Сквери бажано максимально захищати від вуличного шуму шляхом периферійного обсадження й створення щільних екранів з дерев і кущів, формуючи в середині скверу замкнутий простір. Місця для лавок слід розміщувати в карманах, де відпочивальники ізольовані від людських потоків.

Внутрішні ділянки кварталів житлової і громадської забудови озеленюють, створюючи єдине впорядковане середовище мікрорайону. Озеленення прибудинкових територій і дитячих закладів об’єднують в загальну систему, елементами якої є газони, квітники, окремі групи дерев і кущів.

Внутрішньоквартальну територію поділяють на функціональні зони: дитячих ігор, відпочинку дорослих, спортивну і комунально-побутову. Зони відпочинку і дитячих ігор розміщують на тихих, зелених ділянках; прокладають доріжки з земляним, гравійним або іншим підсиленим покриттям.

Благоустрій (упорядкування) території – це виконання сукупності робіт і заходів, здійснюваних у містах для влаштування здорових і комфортних умов життєдіяльності населення. Комплекс робіт з благоустрою міст охоплює: проектування, будівництво, експлуатацію зелених насаджень (зокрема приміських зелених зон і внутрішньоміських насаджень загального користування), зон зовнішнього транспорту, вулиць, доріг, площ, комунально-складських районів та підприємств з обслуговування транспортних засобів, інженерного устаткування (водопостачання і каналізація, санітарне очищення, електропостачання, тепло- і газопостачання). У вужчому розумінні – упорядкування, обладнання й озеленення загальноміського простору і внутрішньомікрорайонних (внутрішньоквартальних) просторів житлових і виробничих комплексів.

Номенклатуру елементів території комплексної зеленої зони міста треба приймати згідно з ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (табл. 2.1).

Доцільною є безперервна система озеленених територій та інших відкритих просторів, які в поєднанні із позаміськими повинні формувати комплексну зелену зону міста. Зовнішні межі комплексної зеленої зони проводяться по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях.

Таблиця 2.1