Розділ 1. Житлово-комунальне господарство як система життєзабезпечення міст

1. Сучасний стан та особливості галузі

Аналіз існуючого стану забудови міст свідчить, що в багатьох з них виникла потреба в оновленні основних фондів, будівництві додаткових очисних споруд, реконструкції інженерних мереж. Застарілі методи виробництва суперечать сучасним економічним й екологічним вимогам. Багато підприємств характеризується відсталими технологіями з підвищеною ресурсоємністю, екологічною небезпекою і значною зношеністю основних фондів. Матеріальна база сфери комунально-побутового обслуговування, особливо в старих районах міст, не відповідає сучасним потребам, значно відстає від європейських стандартів. Міські фонди та інфраструктура за несвоєчасного обслуговування і профілактичного ремонту швидко зношуються, що призводить до аварій і катастроф. Міське середовище потребує невідкладних заходів для його докорінного поліпшення.

Житлово-комунальне господарство в багатьох містах опинилося в критичному, а подекуди загрозливому стані. Приблизно 30-35% житлового фонду України не відповідає сучасному рівню благоустрою.

Кожний третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійних та ветхих будинках проживає понад 200 тис. осіб, які потребують відселення з наданням іншого житла. Майже у 85% житлових будинків підвищеної поверховості (10 поверхів і вище) система протипожежного захисту є недієвою або не здійснюється її технічне обслуговування.

Забезпеченість міського житла комунальними послугами становить для водопроводу – 74,5%, каналізації – 73,5%, центрального опалення – 72,3%, газопостачання – 80,7%, гарячого водопостачання – 57,9%. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів – 25,7 млн куб. л води на добу, а протяжність комунальних водопровідних мереж становить 78,7 тис. км. Проте більшість споруд у системі водопостачання, побудованої в 60-70-х роках минулого століття та за застарілими нормами, не в змозі забезпечити достатньої кількості води належної якості. Слід також відзначити високий рівень споживання води в Україні в розрахунку на одного жителя – 280-300 л на добу, що в 1,5 раза перевищує європейський і свідчить про безгосподарський підхід до наявних водних ресурсів.

Недостатній обсяг капітальних вкладень у комунальне господарство не забезпечує пропорційного розвитку населених пунктів, нарощування потужності об’єктами тепло-, водо-, газопостачання, водовідведення та міського електротранспорту. Не мають централізованого водопостачання 15% населених пунктів, каналізаційні споруди в 110 міських населених пунктах перевантажені, тому щодоби у водойми скидається понад 4,4 млн куб. метрів неочищених стічних вод, у 232 містах якість питної води за деякими показниками є нижчою за стандартну.

В аварійному стані перебуває майже третина водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30 відсотків теплопунктів, понад 15 відсотків мостів та шляхопроводів. Більш як половина міст з населенням понад 100 тис. чоловік забезпечується питною водою не цілодобово, а за графіком. У деяких областях зафіксовано випадки невідповідності проб питної води державному стандарту за хімічними і бактеріологічними показниками. Незадовільний технічний стан водопровідних мереж призводить до вторинного забруднення питної води і загрози виникнення інфекційних захворювань.

Зростають питомі витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і надання житлово-комунальних послуг, які у 2-3 рази більші, ніж у країнах Європейського Союзу. Надмірна централізація теплопостачання та експлуатація низькоефективного й фізично зношеного обладнання котелень, теплових пунктів і мереж призводить до значних (у межах 30 – 40%) втрат виробленої теплової енергії, зниження надійності теплопостачання, нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів. Майже шість тисяч кілометрів інженерних мереж – в аварійному стані. Порушуються строки початку і закінчення опалювального сезону, послуги з централізованого теплопостачання надаються з відхиленням від нормативних вимог. У деяких містах взагалі немає централізованого постачання гарячої води, в окремих регіонах гаряча вода подається лише в зимовий період.

Гостро стоїть питання обслуговування населення міським електротранспортом. Потребує заміни 82% рухомого складу міського електричного транспорту та більш як 35% трамвайних колій, контактної та кабельної мереж, 70% автотранспорту у сфері благоустрою, близько 40% насосного обладнання та котлів, понад 20 тисяч ліфтів тощо.

У незадовільному стані й благоустрій міських територій – тротуарів, вулиць, проїзних частин міських транспортних магістралей. Сучасне тверде покриття (асфальт, бетон) є лише на 60-80% міських магістралей. У вкрай незадовільному стані знаходяться зелені насадження – сквери, парки, лісопарки. Не облаштовані належним чином прибережні водоохоронні зони річок і морів. Площа природного та техногенного підтоплення міських територій становить близько 11%. Потрібно терміново виконати ремонт або реконструкцію 50% захисних споруд морського узбережжя. Порушено санітарні норми на 48% полігонів для твердих побутових відходів. Майже 80% сміттєзвалищ експлуатується без запобіжних засобів проти забруднення підземних вод та повітряного басейну. Переважна їхня частина вичерпала свої можливості. Через відсутність в Україні вітчизняного обладнання практично не налагоджено переробки й знешкодження сміття.

Законодавство у сфері житлово-комунального господарства (особливо нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій й органів місцевого самоврядування) не повністю узгоджено з директивами Європейського Союзу та Європейською хартією місцевого самоврядування, що не сприяє створенню привабливого інвестиційного клімату.

Недосконалість системи соціального захисту населення у сфері житлово-комунального господарства, надання неякісних житлово-комунальних послуг, низький рівень поінформованості населення, неузгодженість норм законодавства і відсутність у ньому певних норм, спрямованих на регулювання відносин споживачів і виробників житлово-комунальних послуг зумовлює зростання незадоволення серед населення.

Зволікання з реформуванням системи управління житлово-комунальним господарством України призвело до того, що підприємства галузі не спроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належного рівня і якості.

Ці та інші чинники зумовлюють невідповідність рівня і якості житлово-комунальних послуг потребам споживачів, що посилює соціальне напруження, а також погіршує стан навколишнього природного середовища.

Від особливостей житлово-комунального господарства залежить своєрідність і специфіка його багатогранної діяльності, а саме: експлуатація житлового фонду; теплоенергетика; газове господарство; водопостачання; очищення стічних вод; санітарне очищення міст; озеленення; комплексне впорядкування; міський пасажирський електротранспорт; міське освітлення; підприємства й організації побутового обслуговування населення, зв’язку, торгівлі й громадського харчування; готельне господарство; банно-пральне господарство; оздоровче обслуговування; ритуальне господарство міст; експлуатація ліфтового господарства; технічна інвентаризація основних фондів; ремонтно-будівельне виробництво; підготовка й перепідготовка кадрів; виробничо-технологічна комплектація; аварійна служба інженерного обладнання; робота довідково-інформаційної, інспекційної та інших служб.

Особливістю житлово-комунального господарства є насамперед те, що підгалузі, об’єднання, підприємства, які до нього належать організаційно, виконують великий комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функціонування міського господарства. У галузевому виробничому процесі найбільшу питому вагу становить діяльність з експлуатації житлового фонду (до 80% загального обсягу). Це не випадково, оскільки серед широкого кола економічних і соціальних проблем, пов’язаних з підвищенням народного добробуту, найбільш важливою є житлова проблема. Від діяльності комунальних служб, від того, як забезпечуються люди водою, теплом, електричною енергією, яким є санітарний стан населених пунктів, як функціонує громадський транспорт й інженерне обладнання будівель і споруд, залежить не тільки здоров’я людей, а і їхня працездатність, що безпосередньо позначається на продуктивності праці.

Житлово-комунальним послугам притаманні: належність до групи життєзабезпечення; соціальна значущість; низька замінюваність іншими послугами.

Через технологічні особливості й умови формування сучасних систем життєзабезпечення міст більшості підприємств ЖКГ, передовсім тих, які пов’язані з постачанням ресурсів, належить монопольне становище на обслуговуваній території. При цьому надання послуг, як правило, визначається адміністративними межами міст і районів (виняток становлять міжрайонні електро- і водопровідні мережі і деякі інші об’єкти).

Витрати на експлуатацію житлових будинків протягом періоду служби в 3-5 разів перевищують початкову вартість їхнього будівництва. Тому на особливу увагу заслуговує вирішення всього комплексу питань технічної експлуатації, забезпечення високого рівня й економічної ефективності житлового господарства. Однією з особливостей галузі є поточне утримання житлового фонду, внутрішньобудинкового обладнання, яке досягається мережею державних житлово-експлуатаційних, а також спеціалізованих підрозділів і приватних підприємств з експлуатації об’єктів нерухомості. Впровадження системи комплексного поточного ремонту, зокрема внутрішньоквартирного, об’єднаних диспетчерських систем (ОДС) як засобів взаємодії жителів з первинними виробничими одиницями галузі дає змогу організувати утримання житла в період між капітальними ремонтами, ширше застосовувати засоби механізації. Проте вирішення цього комплексу завдань стримується низьким рівнем механоозброєності. Аналіз рівня механізації за видами діяльності міського господарства засвідчує, що він є значно нижчим у сфері експлуатації житла, сміттєвидалення та утилізації побутових і промислових відходів, виконанні значної частини аварійно-відновлювальних і ремонтно-будівельних робіт. Зокрема у ремонтно-будівельному виробництві 1/3 земляних і вантажних робіт виконується вручну, оснащеність механізмами і машинами тут удвічі нижча, ніж у капітальному будівництві. Цей показник повинен стати головним у плановому управлінні якістю обслуговування та оцінюванні діяльності експлуатаційних підприємств, оскільки він якнайповніше характеризує інтенсивний розвиток галузі у сфері задоволення потреб суспільства.

До заходів з удосконалення технічної експлуатації й утримання житлового фонду належать:

• впровадження системи диспетчеризації в експлуатацію житлового фонду;

• здійснення механізованого прибирання внутрішньоквартальних проїздів і тротуарів мікрорайонів;

• організація житлово-експлуатаційних об’єднань з обслуговування житлових масивів;

• розробка в проектах нових масивів і впровадження заходів з механізованого прибирання твердих покриттів і сміття;

• дотримання в проектах перспективної забудови всіх експлуатаційних вимог і виконання заходів, спрямованих на ефективну експлуатацію житлового фонду.

Слід зазначити, що в проектах житлових будинків і житлових утворень не завжди забезпечено дотримання згаданих норм. У процесі будівництва й експлуатації житлових районів і мікрорайонів трапляються істотні недоліки, зокрема:

• відставання будівництва об’єктів комунального господарства, підприємств культурно-побутового обслуговування населення та організації благоустрою;

• брак комплексного підходу до визначення економічності житлової забудови, співвідношення капітальних витрат на будівництво і витрат на подальшу експлуатацію;

• значне перевищення витрат на експлуатацію конструкцій та інженерного обладнання будинків підвищеної поверховості порівняно з нормативними;

• велика питома вага непродуктивної ручної праці, низький рівень механізації прибиральних і ремонтних робіт у процесі експлуатації житлових районів.

З метою прискорення науково-технічного прогресу в галузі житлово-комунального господарства і підвищення рівня технічної експлуатації житлових районів, місцеві ради повинні дотримуватися таких вимог:

• розглядаючи проекти житлової забудови, порівнювати початкові капіталовкладення з витратами на подальшу експлуатацію;

• під час будівництва житлових районів передбачати виділення приміщень, потрібних для нормального функціонування житлово-експлуатаційних організацій, і коштів на утримання житлового фонду в належному технічному стані;

• не допускати внесення змін в призначення об’єктів обслуговування без погодження з проектними організаціями й органами, що затверджують проект; забезпечити комплексну забудову житлових районів на основі безперервного планування і будівництва;

• впроваджувати об’єднані диспетчерські системи управління й контролю за роботою інженерного обладнання житлових будинків і районів.