- •Житлово-комунальне господарство міст
- •Розділ 1. Житлово-комунальне господарство як система життєзабезпечення міст
- •Сучасний стан та особливості галузі
- •Склад і основні напрямки діяльності галузі
- •Комплекс систем та підсистем міського господарства
- •1.3. Вплив ресурсних обмежень на умови розвитку міст і міського господарства
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 2. Житлово-комунальне господарство як об’єкт удосконалення міського середовища
- •2.1. Заходи з інженерного захисту міських територій
- •2.2. Озеленення та благоустрій території
- •Номенклатура структурних елементів території комплексної зеленої зони міста
- •Площа озеленення міських територій загального користування
- •2.3. Санітарне очищення міст
- •Нормативи стосовно знешкодження побутових відходів
- •2.4. Санітарна охорона від забруднення довкілля
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 3. Державне регулювання у сфері житлово-комунального господарства
- •3.1. Заходи з реконструкції житлової забудови
- •Класифікація будинків за капітальністю
- •3.2. Управління житлово-комунальним господарством
- •3.3. Реформування житлово-комунального господарства
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 4. Міські інженерні мережі
- •4.1. Водопостачання
- •4.2. Каналізація
- •4.3. Теплопостачання
- •4.4. Газопостачання
- •4.5. Міські електричні мережі
- •4.6. Принципи розміщення підземних мереж
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 5. Зовнішнє освітлення міст
- •5.1. Класифікація видів зовнішнього освітлення міст
- •Норми середньої яскравості капітальних дорожніх покриттів
- •Величини середньої горизонтальної освітленості об’єктів, що підлягають освітленню
- •5.2. Характеристика електричних джерел світла
- •5.3. Обладнання для вуличного освітлення
- •Основні параметри сучасних розрядних ламп широкого застосування
- •5.4. Вибір типів світильників
- •5.5. Режим роботи зовнішнього освітлення і безпека руху
- •5.6. Генеральний план зовнішнього освітлення міста
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 6. Господарська діяльність комунальних підприємств міста
- •Комунальна власність як основа забезпечення соціально-економічного розвитку міста
- •Особливості функціонування підприємств комунальної власності
- •Ресурсний потенціал підприємств жкг
- •Запитання для самоконтролю
- •Розділ 7. Фінансове планування на підприємствах жкг
- •7.1. Методи ціноутворення та розрахунку тарифів
- •На житлово-комунальні послуги
- •7.2. Склад доходів та витрат на підприємствах жкг
- •7.3. Управління фінансовими результатами в підгалузях жкг
- •Систематизація видів прибутку підприємства за основними класифікаційними ознаками
- •Запитання для самоконтролю
- •Список літератури Закони та постанови уряду України
- •Норми і стандарти України
- •Довідкові та навчально-методичні матеріали
- •Додатки (приклади практичних занять)
- •Визначення обсягів будівництва об’єктів жкг міста з чисельністю населення (n) на розрахунковий період – 350 тис. Жителів
- •Приклад розрахунку кількості прибирань проїжджої частини
- •Приклад поетапного складання балансу доходів і витрат (фінансового плану) підприємства
- •Вихідні дані для складання річного фінансового плану
- •Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції
- •Розрахунок суми амортизаційних відрахувань
- •Розрахунок обсягу реалізації продукції та прибутку від реалізації товарної продукції на наступний рік
- •Розрахунок прибутку від звичайної діяльності та чистого прибутку на наступний рік
- •Розрахунок потреби підприємства у власних оборотних коштах, тис. Грн
- •Розрахунок джерел фінансування капіталовкладень на виробниче будівництво
- •Розподіл чистого прибутку підприємства
- •Розрахунок податку на додану вартість до бюджету
- •Перевірочна таблиця до балансу доходів та витрат, тис. Грн
- •Баланс доходів та витрат (фінансовий план) підприємства
- •Житлово-комунальне господарство міст
4.3. Теплопостачання
Теплопостачанняявляє собою інженерний комплекс, призначений для постачання тепла до житлових, громадських і промислових будинків і споруд, а також забезпечення комунально-побутових (опалення, вентиляція, кондиціонування повітря і гаряче водопостачання) і технологічних потреб споживачів (рис. 4.3).
Рис. 4.3. Схема теплофікації:
1 – котельня, 2 – турбіна, 3 – електрогенератор, 4 – конденсатор,
5 – конденсаторний насос, 6 – регенератор, 7 – хімічна водопідготовка,
8 – 10 – споживачі тепла, 11 – засувка
Розрізняють місцеве (децентралізоване) і централізоване теплопостачання. У централізованихсистемах теплопостачання одне або кілька джерел тепла обслуговують пристрої, які використовують тепло, розміщені окремо, тому передавання тепла від джерела до споживачів здійснюється за допомогою спеціальних теплопроводів - теплових мереж.
У децентралізованихсистемах теплопостачання кожен споживач має окреме джерело тепла. Нові ефективні інженерні рішення щодо теплопостачання житлових будинків із застосуванням автоматизованих теплогенераторів дають змогу розробляти поквартирне опалення в багатоповерхових житлових будинках, за умови дотримання вимог ДБН В. 2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». [27].
Система складається з теплогенератора – установки, що виробляє енергоносій у вигляді водяної пари, перегрітої і гарячої води заданих параметрів, теплової мережі для транспортування енергоносія до споживача, теплових пунктів і місцевих систем споживачів тепла. Теплогенератори поділяють на районні, квартальні, групові й установки підприємств.
Джерелами тепла за централізованого теплопостачання можуть бути теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на яких здійснюється комбінований вироблення електричної і теплової енергії (теплофікація); котлові установки великої потужності, що виробляють тільки теплову енергію; пристрої для утилізації теплових відходів промисловості; установки для використання геотермальних джерел.
У системах децентралізованого теплопостачання джерелами тепла слугують автоматизовані теплогенератори, печі, водогрійні котли, різні водонагрівачі, у яких використовують надлишкове тепло промислових підприємств, сонячну енергію і т.п. (рис. 4.4).
Рис. 4.4. Рідинна комбінована двоконтурна низькотемпературна
система сонячного опалення:
1 – концентратор; 2 – теплоакумулятор; 3 – додаткове
теплоджерело; 4 – термометр; 5 – контур системи опалення;
6 – регулювальний вентиль; 7– циркуляційний насос
Вибір схеми теплопостачання об’єктів: системи централізованого теплопостачання від котлових, великих, малих й автономних електростанцій (ТЕЦ, ТЕС, АЕС) або децентралізованого теплопостачання (ДЦТ) - автономних, дахових котелень, від квартирних теплогенераторів – здійснюється шляхом техніко-економічного порівняння варіантів. Схема теплопостачання повинна гарантувати: нормативний рівень теплоенергозбереження, надійність, дотримання екологічних норм, безпечність експлуатації [40].
У деяких системах може бути декілька джерел тепла, що підвищує надійність роботи системи (з погляду забезпечення споживачів теплом), її маневреність й економічність, але деякою мірою ускладнює її гідравлічну роботу: збільшується ймовірність виникнення гідравлічних ударів під час зміни напряму руху потоків теплоносія в трубопроводах.
Системи центрального теплопостачання можуть бути класифіковані за такими ознаками: спосіб приєднання установок опалення, кількість трубопроводів, вид теплоносія, спосіб регулювання тепла.
За видом теплоносія системи ЦТ поділяються на водяні і парові. Воду використовують переважно для опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і кондиціонування повітря, а пару, крім того, - для технологічного навантаження.
Визначення теплових потоків та їхніх параметрів є початковою стадією проектування будь-якої системи теплопостачання. При цьому важливим є таке визначення затрат тепла, за якого сума затрат всіма споживачами системи сягає максимального показника.
Максимальні теплові потоки для опалення, вентиляції, гарячого водопостачання, технологічних процесів промислових підприємств у процесі проектування теплових мереж визначаються за відповідними проектами, а за їхньої відсутності –згідно зі СНиП 2.04.07-86* «Тепловые сети» [22].
Теплові потоки, якщо немає проектів опалення, вентиляції і гарячого водопостачання будинків і споруд, визначають так: для підприємств - за укрупненими відомчими нормами, затвердженими в установленому порядку, або за проектами аналогічних підприємств; для житлових районів міст й інших населених пунктів - за формулами.
За призначенням теплові мережі, що з’єднують джерело тепла з тепловими пунктами, поділяють на магістральні й розподільчі внутрішньоквартальні. Магістральнітеплові мережі являють собою ділянки, які несуть основне теплове навантаження, з’єднуючи джерела тепла з великими тепловими споживачами.Розподільчій міжквартальні мережі призначені для транспортування тепла від теплових магістральних мереж до об’єктів теплоспоживання. Вони відрізняються від магістральних мереж зазвичай меншим діаметром труб і меншою довжиною.
Внутрішньоквартальнімережі відгалужуються від розподільчих мереж і закінчуються в теплових пунктах споживачів тепла. Вони несуть тільки те теплове навантаження, яке потрібне для певного споживача. Навантаження розподільчих мереж вирізняється великою часовою і добовою нерівномірністю споживання порівняно з навантаженням магістральних мереж.
Трасування починають із магістральних мереж міста, воно впливає на планування розподільчих і внутрішньоквартальних мереж, їхню протяжність і надійність подачі тепла споживачам. За способом прокладання теплові мережі поділяють на підземні і надземні. Переважає спосіб підземного прокладання трубопроводів у прохідному, напівпрохідному і непрохідному каналах.
Для правильного вибору траси теплових мереж, що дає змогу знайти найкраще рішення з технічного, економічного й екологічного погляду, слід дотримуватися таких умов:
магістральні мережі потрібно прокладати поблизу центрів теплових навантажень;
теплові мережі, незалежно від способу прокладання і системи теплопостачання, не повинні проходити по території цвинтарів, смітників, скотомогильників, місць поховання радіоактивних відходів, землеробських полів зрошення, полів фільтрації та інших ділянок, що становлять небезпеку хімічного, біологічного і радіоактивного забруднення;
траси повинні мати щонайкоротшу протяжність;
теплові мережі не слід прокладати в ґрунтах у затоплюваних районах міст, мікрорайонів і промислових підприємств;
траси не рекомендується прокладати в місцях, призначених під забудову, а також там, де вони можуть заважати роботі транспортної системи міста;
у процесі трасування систем теплопостачання потрібно подбати про зручність під час ремонтних робіт у майбутньому;
обраний варіант траси теплових мереж повинен мати найменшу вартість будівництва та експлуатації і високу надійність;
підземне прокладання теплових мереж не слід планувати вздовж електрифікованих залізничних і трамвайних шляхів, щоб уникнути електрокорозії металевих трубопроводів.
Можуть застосовуватися полівалентні (гібридні) системи теплопостачання, які являють собою комплекси декількох різнорідних джерел тепла: котельні установки, відновні джерела, пристрої, у яких використовують вторинні енергоресурси [66].