Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Житл-Ком. Гос-во.doc
Скачиваний:
149
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
14.69 Mб
Скачать

2.3. Санітарне очищення міст

До завдань санітарного очищення міст належать: організація збирання, знешкодження і використання твердих побутових відходів (ТПВ), рідких нечистот, прибирання міських територій, вулиць і площ [30].

Ще давні цивілізації в головних містах мали каналізацію. Пізніше вона стала безумовним атрибутом кожного стародавнього мегаполіса. Це стосується і міських звалищ для складування твердих відходів. Але це притаманно крупним містам. У невеликих населених пунктах кожне господарство вирішувало проблему відходів самостійно. Значна частина використовувалась в господарстві: харчовими відходами годували худобу, навоз вносили в ґрунт на полях і городах, обрізки будівельних матеріалів та інше сміття йшло в піч, солому використовували для покрівлі. Інші відходи відправляли за межі населеного пункту. Тільки в останній третині XIX століття в європейських столицях з’являється справжня каналізація сучасного типу.

Надзвичайно важливою проблемою міського господарства в сучасних умовах розвитку міст є поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) з метою забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних умов мешкання населення, охорони та оздоровлення навколишнього середовища.

Останнім часом Україна переживає важку кризу. Неефективні технології переробки первинної сировини та матеріалів призвели до надзвичайно високої кількості відходів. Обсяг промислових відходів та твердого побутового сміття перевищує 30 мільярдів тонн, що приблизно становить 3-4 мільярди кубометрів. Такі великі міста, як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса мають великі промислові підприємства, що забруднюють значні території. Подібні проблеми є і в інших містах України [69].

Переважна частина міського сміття – це горючі матеріали: пластик, папір, деревина і її похідні (фанера, ДСП), ганчір’я, харчові відходи. В усіх містах відчувається постійна тенденція до збільшення кількості твердих побутових відходів, їхній обсяг в Україні сягає 200 тис. тонн на рік. Загальний обсяг річного накопичення твердого побутового сміття в Україні в 3-3,5 рази перевищує показники в Західній Європі. Характерною особливістю побутових відходів є їхній багатокомпонентний склад. Приблизно 50% становлять харчові та паперові відходи, інші 50% – поліетилен, ПВХ, гума, скло, метали, дерево та інші цінні компоненти, що не проходять повторної переробки, вивозяться або знищуються, тому що не запроваджено диференційоване збирання сміття відповідними службами для сортування та складування. Це потребує додаткової площі на сміттєзвалищах та енергетичних витрат для спалювання. Кількість твердих побутових відходів постійно збільшується, а їхній склад змінюється, що пов’язано із застосуванням нових пакувальних матеріалів.

За експертними оцінками, у м. Києві утворюється щороку від 1,2 до 1,5 млн тонн різних видів відходів. Утилізацію твердих побутових відходів здійснюють переважно дві організації: ВАТ «Київспецтранс» і КП «Київкомунсервіс». Напрям їхньої господарської діяльності – надання послуг з вивезення твердих, побутових, рідких, харчових, великогабаритних та будівельних відходів, їхнє сортування, утилізація. ВАТ «Київспецтранс», одне із провідних підприємств-перевізників твердих побутових, великогабаритних та будівельних відходів, вивозить з міста понад 30% відходів. Це сучасне підприємство постійно розвивається, має потужну базу з технічного обслуговуванню рухомого складу, забезпечує функціонування єдиного в Києві для захоронення ТПВ полігона № 5 та полігона № 6 – для великогабаритних і будівельних відходів. Полігон № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області для захоронення ТПВ був введений в експлуатацію в 1996 році. Площа полігона дорівнює 63,7 га, площа ділянки для складування – 35,75га. За висновками фахівців, полігон № 5 є найкраще технічно оснащеним з-поміж більш ніж 700 подібних в Україні полігонів. Нині завершена реконструкція II черги полігона вартістю майже 76 млн грн. У 2008 році введено в експлуатацію комплекс з очистки фільтрату потужністю 400 м3 на добу. Полігон № 6, розміщений в с. Пироговому Голосіївського району м. Києва, введений в експлуатацію в 1995 році для складування великогабаритних та будівельних відходів. Тепер на полігоні щоденно захороняється до 2,54 тис. тонн будівельних та великогабаритних відходів та ґрунту, він є єдиним полігоном для захоронення цього виду відходів в Києві. У майбутньому у ВАТ «Київспецтранс» заплановано збудувати дві сміттєперевантажувальні станції. Нині КП «Київкомунсервіс» визначено головним оператором з обслуговування стаціонарних громадських вбиралень та провідною структурою з впровадження роздільного збирання твердих побутових відходів.

ВАТ Завод «Енергія» в Дарницькому районі м. Києва займає загальну площу 8,22 га. Основним видом діяльності підприємства є термічна обробка та спалювання твердих побутових відходів. Потужність заводу не використовується повною мірою через надзвичайно високу вартість цих послуг. На території Києва працює підприємство «Галсана», яке здійснює збір та промислову переробку відпрацьованих нафтових масел та сумішей відпрацьованих нафтопродуктів.

Згадані підприємства не в повному обсязі забезпечують потреби міста в захороненні та знешкодженні відходів, крім того, є ряд проблем як на полігонах, так і на заводі. Сміттєспалювальний завод не обладнаний достатньою мірою устаткуванням для очистки димових газів, що призводить до значного забруднення атмосферного повітря в прилеглих районах міста і викликає численні скарги жителів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1216 ведеться реєстр місць видалення відходів. Підприємствами складаються паспорти місць видалення відходів, уточнюється їх кількісний та якісний склад, клас небезпеки тощо.

Особливо загострюється проблема побутових відходів в невеликих містах, селищах і сільській місцевості, дачних товариствах, де зазвичай не має жодних засобів утилізації сміття, крім як звалювання його в найближчі яруги, балки, покинуті кар’єри або просто в кущі. Узбіччя магістралей, смуги відчуження залізниць, приміські узлісся перетворюються на суцільні багатокілометрові звалища. Практично в кожній водоймі – річці, озері, ставку – покинуті старі покришки, пляшки, зламані газові плити чи холодильники [54].

Переповнення наявних сміттєзвалищ твердих побутових відходів, а також масове виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ негативно впливає на екологічну рівновагу в усіх регіонах України та набуває ознак екологічної катастрофи.

В Україні немає інформаційної бази щодо несанкціонованих сміттєзвалищ, не створено й відповідної законодавчої бази. Це потребує розробки науково обґрунтованої системи санітарного очищення міст.

За оцінками фахівців міжнародної організації «Грінпіс», 35-40% міського сміття становлять матеріали, вилучення і переробка яких можуть бути економічно прибутковими. Ще майже 30% – це харчові та інші, здатні розкладатися біовідходи, які можна перетворювати на компост і біогаз, компенсуючи таким чином хоча б частину витрат на їхню утилізацію. І тільки 20% становлять так звані «хвости».

У 1980-1990-х роках у Європі повсюдно почали будувати сміттєспалювальні заводи. Це спричинило нові проблеми. Виявилось, що вогонь не може знешкодити, наприклад, важкі метали: вони залишаються токсичними в усіх своїх сполуках, але в процесі згоряння частина їх здатна перейти в летючу форму. У наслідок спалювання сміття можуть утворитися надзвичайно шкідливі отруйні речовини. Гарантувати повне згоряння побутових відходів неможливо: склад цієї субстанції надзвичайно різноманітний, а вологість досить висока. Щоб відходи добре горіли, потрібно застосовувати кисневий піддув, а інколи й природний газ для просушки. А для знешкодження газів, що попадають у повітря, доводиться встановлювати потужні системи очищення.

Вартість будівництва сміттєспалювального заводу (ССЗ), здатного переробляти за рік 300 тис. тонн відходів (мінімальна оцінка того, що виробляє місто з населенням мільйон жителів), коштує приблизно 125 млн доларів. А ще 12 млн становлять щорічні експлуатаційні витрати. Після згоряння сміття залишаються шлаки, які сягають майже третини його початкової маси, і їх також потрібно десь розміщувати (захороняти).

Нині в розвинених країнах ССЗ досі працюють, але вважається, що вони не є радикальним виходом із сміттєвої кризи. У Франції, наприклад, тепер налічується 112 ССЗ, але загальний обсяг сміття, що спалюється на них, - усього 4,5 млн тонн (близько 10% усіх накопичуваних в країні відходів). У Фінляндії з населенням п’ять мільйонів такий завод один, і спалюють на ньому тільки так звані «хвости» - відходи, для яких технологій переробки або взагалі немає, або вони потребують надмірних витрат. Опублікований наприкінці 2006 р. «Паризький меморандум» - підсумковий документ спеціальної міжнародної зустрічі лікарів, більшість яких складалася з онкологів, – містить заклик ввести мораторій на будівництво нових ССЗ.

У Києві, з населенням майже 3 млн. жителів, де комунальне господарство розвивається краще, ніж в інших містах України, є тільки один застарілий завод з переробки сміття, не організовано початкового сортування відходів. Господарська структура та менеджмент на підприємствах галузі зі збору та переробки сміття суперечать соціально-економічним умовам розвитку міста. Треба обстежити наявні несанкціоновані сміттєзвалища з відходами різного характеру. На основі результатів дослідження об’єктів потрібно зробити технологічний аналіз, а потім визначити методи захоронення відходів та рекультивації територій.

За останні роки побудовані нові заводи з використанням українських вітчизняних технологій: у м. Харкові, потужністю 17 тис. тонн на рік (обслуговування мікрорайону) – вартістю 5,5 млн грн; в м. Южному Одеської області потужністю 4 тис. тонн на рік за 1,5 млн грн (обслуговування припортового заводу); в м. Харцизьку Донецької області – 100 тис. тонн переробленого сміття і відходів на рік. За німецькими технологіями побудовані комплекси в Одесі, Іллічівську.

Головний недолік побутових відходів як джерела сировини – їхня різнорідність, перемішаність найрізноманітніших субстанцій. Деякі з них від такого контакту псуються. У такому випадку папір чи картон, перемішані з вологими харчовими відходами, уже неможливо переробити на щось більш цінне, ніж компост.

Єдиний шлях розділити відходи – не змішувати їх взагалі. Ідея роздільного збирання побутових відходів реалізована в деяких країнах. Найпрогресивнішою в цьому відношенні державою можна вважати Німеччину, де населення викидає в окремі контейнери навіть скло різного кольору, не кажучи вже про пластик, макулатуру і метал. Безумовно, це значною мірою зумовлено добре відомою німецькою традицією добросовісного і точного виконання усіх приписів керівництва. Деякі муніципалітети вважають за доцільне сортування відходів на спеціальних підприємствах. Роздільне збирання сміття дає значний економічний ефект.

Проблеми, що виникають у зв’язку із збиранням, переробкою та повторним використанням побутового сміття, викликані такими негативними факторами:

  • неефективність технологій переробки первинної сировини та матеріалів, що призводить до виникнення великої кількості відходів;

  • недоліки в розробці нових та застосуванні наявних, вже розроблених та дотепер застосовуваних у світовій практиці технологій повторного використання відходів там, де вони накопичуються;

  • матеріальна та моральна зношеність наявних систем переробки сміття;

  • системи, що не забезпечують повторної переробки та використання сміття там, де воно виникає (те ж стосується систем санітарної очистки в містах);

  • немає баз даних про території зі старими звалищами відходів, про несанкціоновані сміттєзвалища;

  • місцеві органи управління та регіональні корпорації не відчувають та не розпізнають важливості збору інформації про відходи та їх класифікації;

  • відсутність правових, інформаційних, економічних та кадрових механізмів для влаштування повторної переробки відходів та очищення міських територій від сміття призводить певної хаотичності в цій справі.

У 2004 році схвалено постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми поводження з твердими побутовими відходами». Основними напрямами вирішення цієї проблеми визнано:

  • організацію окремого збирання компонентів твердих побутових відходів на місці їх виникнення або безпосередньо населенням;

  • забезпечення сучасними сміттєвозами;

  • забезпечення системами двохетапного перевезення побутових відходів (з будівництвом сміттєперевантажувальних станцій), якщо в цьому є потреба;

  • компостування органічної частини побутових відходів, піролізу, спалювання та інших способів утилізації;

  • забезпечення локалізації негативного впливу на навколишнє середовище закритих полігонів;

  • створення сучасних полігонів побутових відходів зі знешкодженням фільтрату й утилізацією біогазів.

Визначено етапи виконання Програми: створення нормативно-правової бази, умов для залучення інвесторів, виробництво нового вітчизняного обладнання для збирання й утилізації побутових відходів, їхнього використання як енергоресурсу, перетворення сфери поводження з побутовими відходами на самоокупну і рентабельну галузь комунального господарства. Фінансування програми передбачено за державні кошти, зокрема державного фонду охорони навколишнього середовища.

Водночас варто зауважити, що відповідно до Кіотського протоколу, до якого приєдналася й Україна, до 2015 року в Європі повинні бути ліквідовані звалища, тобто сміття повністю підлягає переробці й утилізації.

За новими технологіями сміттєпереробних заводів (фактично це сміттєсортувальні заводи з утилізацією залишків за високої температури) передбачено збирання, сортування (як на місці, так і на сміттєсортувальній станції), відправлення на спеціалізовані заводи сміття, яке підлягає переробці; роздріблення тієї частини сміття, що йде на компостування, утилізація його на компостних полігонах, утилізація залишків (майже 50% твердих побутових відходів, що надходять) за високої температури. Завод виробляє електроенергію і тепло (або тільки електроенергію чи тільки тепло), які використовуються для опалення житлових будинків, установ й організацій, теплиць тощо. Враховуючи вартість виробленої електроенергії, тепла, витрати на організацію й експлуатацію полігонів твердих побутових відходів, будівництво сміттєпереробних комплексів окупиться за 1,5-2 роки. При цьому зникає потреба у відведенні величезних територій під екологічно небезпечні полігони, що забруднюють навколишнє середовище.

Методи знешкодження слід визначати відповідно до техніко-економічних і санітарних вимог. Важливо обґрунтувати, в яких містах і за яких умов віддавати перевагу тим чи іншим методам:

  • утилізаційному методу, згідно з яким передбачається максимальне виділення вторинної сировини і горючих фракцій з наступним використанням їх як палива, а також переробку їх на органічне добриво (біогумус) або біопаливо;

  • ліквідаційному методу, що ґрунтується на похованні відходів на удосконалених звалищах – полігонах, у відпрацьованих кар’єрах, спалювання без використання отриманого тепла.

Важливою проблемою є вибір територій для розміщення полігонів твердих побутових відходів. Необґрунтоване їх розміщення призводить до розростання міських територій та їхнього екстенсивного використання, небажаних змін у функціонально-планувальній структурі, забруднення навколишнього середовища. Основними критеріями найдоцільнішого розміщення полігонів твердих побутових відходів вважаються такі [69]:

  • містобудівний – відповідно до містобудівної ситуації та перспектив розвитку міських та приміських територій, за межами сельбищної зони зі створенням санітарно-захисної зони (500 м), беручи до уваги інші санітарно-гігієнічні, архітектурно-планувальні, естетичні, ландшафтні і рекреаційні вимоги;

  • природно-ландшафтний – на територіях, не зайнятих сільськогосподарськими, лісовими та іншими угіддями, з використанням балок, яруг, вироблених кар’єрів, за винятком ділянок активного карсту, зсувних, заболочених, підтоплених, водоохоронних санітарних зон заплав річок тощо;

  • інженерно-транспортний – оптимальна транспортна доступність і можливість використання наявної інженерної інфраструктури;

  • економічний – є одним з вирішальних факторів, оскільки доцільність вибору сучасних технологій утилізації відходів, вибір основних і допоміжних споруд функціонально залежить від типологічного рівня населеного пункту в загальній ієрархії системи населених міст;

  • соціальний – врахування суспільної думки, сформованої ставленням населення, що живе поблизу перспективних для полігона територій, дуже важливе на стадії визначення місця об’єкта; негативне ставлення громадськості здатне призупинити діяльність або змусити відмовитись від задуму ще на стадії інвестування і виконання робіт.

Таким чином, завдання з визначення територій для розміщення полігонів ТПВ базується на багатогранності вимог щодо їхньої придатності.

Узагальнюючи нагромаджений досвід з організації санітарного очищення міст, можна сформулювати найважливіші завдання для поліпшення нинішньої ситуації:

  • впровадження науково-обгрунтованої та випробуваної в Європі системи вивезення, транспортування, складування та повторної переробки відходів за допомогою передових технологій, що забезпечить нові ресурси завдяки використанню відходів;

  • збір та узагальнення інформації про різні об’єкти в містах України, насамперед у крупних і найкрупніших містах;

  • екологічний моніторинг полігонів твердих побутових відходів в системі міського кадастру населених пунктів;

  • формування сучасної системи сміттєзахоронення та переробки сміття на належним чином оснащених ділянках;

  • організація сучасної системи навчання та підвищення кваліфікації фахівців у цій галузі.

Державна санітарно-епідеміологічна служба здійснює нагляд за виконанням державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів під час збирання, транспортування, зберігання, обробки, знищення і захоронення відходів, а також відображення в стандартах, нормах, правилах та інших нормативних документах вимог щодо дотримання безпеки для здоров’я людей.

Вимоги до організації санітарного очищення міст та нормативні показники регламентуються ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень». Для міст з населенням понад 250 тис. чол. передбачається будівництво підприємств промислової переробки побутових відходів (сміттєпереробних). Кількість побутових відходів визначається відповідно до рівня благоустрою міста. Норма накопичення побутових відходів – в середньому 280-300кг на одну людину. Для районів, що не мають каналізації, норма накопичення рідких відходів – 2-3,5 м3/рік на людину.

Система вилучення відходів є переважно планово-регулярною із залученням спецавтотранспорту. Тверді відходи збирають в контейнери і вивозять на сміттєутилізаційні майданчики та сміттєпереробні заводи.

Необхідну кількість спецавтотранспорту визначають так: сміттєвозів – 20 на 1000 жителів, прибиральних машин – 60 на 1 млн. м2 покриття, малогабаритних тротуароприбиральних машин - 20 на 1 млн. м2 покриття, асенізаційних машин – одна на п’ять тисяч чоловік для неканалізованих районів. Зберігання й обслуговування цих видів автотранспорту має відбуватися на спеціалізованих базах, що розміщуються в комунально-складських зонах з розрахунку 80 м2 на одну машину.

Полігони і поля асенізації забороняється розміщувати на території першого та другого поясів у зоні санітарної охорони джерел господарсько-питного водопостачання і мінеральних джерел, усіх трьох зон округів санітарної охорони курортів, у місцях масового відпочинку населення та на території оздоровчих дитячих установ, на ділянках виходу на поверхню тріщинуватих порід або ґрунтових вод у вигляді джерел, на території, що затоплюється паводковими водами, та на території боліт завглибшки понад метр.

Площа ділянок під улаштування місць знешкодження і переробки побутових відходів і розміри санітарно-захисних зон визначають за табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]