- •Міністерство фінансів україни
- •Загальна редакція:
- •Керівник авторського колективу:
- •Заступник керівника авторського колективу:
- •Авторський колектив:
- •Наукові рецензенти:
- •Податковий кодекс україни
- •Розділ ііі. Податок на прибуток підприємств
- •Розділ іv. Податок на доходи фізичних осіб
- •Розділ V. Податок на додану вартість
- •Розділ ііі
- •134.1. У цьому розділі об’єктом оподаткування є:
- •134.1.2. Дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
- •135.5. Інші доходи включають:
- •135.5.6. Суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 159.2 статті 159 цього Кодексу;
- •Методичні аспекти облікового відображення інших доходів та рахунків, на яких враховують доходи в бухгалтерському обліку
- •136.1. Для визначення об’єкта оподаткування не враховуються доходи:
- •136.1.1. Сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;
- •Порівняння методики відображення доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування
- •Перелік нових доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування
- •137.1. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
- •Порядок визнання доходів в цілях визначення об’кта оподаткування з податку на прибуток
- •Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання
- •138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із:
- •138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:
- •138.3. У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.
- •138.10. До складу інших витрат включаються:
- •138.10.1. Загальновиробничі витрати:
- •138.10.2. Адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
- •138.10.3. Витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:
- •138.10.4. Інші операційні витрати, що включають, зокрема:
- •138.10.6. Інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема:
- •Склад та порядок формування інших витрат, крім прямих, відповідно до норм пку та стандартів п(с)бо 16 «Витрати»
- •Порівняння загальновиробничих витрат відповідно до норм пку та стандартів п(с)бо 16 «Витрати»
- •Склад інших витрат платника податку та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку
- •139.1. Не включаються до складу витрат:
- •139.1.1. Витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:
- •139.1.7. Витрати на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;
- •139.1.8. Дивіденди;
- •139.1.10. Вартість торгових патентів, яка враховується у зменшення податкового зобов’язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 статті 152 цього Кодексу;
- •Відображення в обліку витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку
- •140.1. При визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:
- •2) Юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;
- •3) Особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу;
- •140.1.5. Витрати платника податку на проведення реклами;
- •140.4. Платник податку проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.
- •140.5. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.
- •Облік визнання витрат подвійного призначення з метою визначення об’єкта оподаткування
- •Методичні аспекти облікового відображення витрат за борговими зобов’язаннями
- •Облік витрат за борговими зобов’язаннями
- •Облік витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовим договорам
- •143.1. До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.
- •Облік витрат сум внесків на соціальні заходи
- •144.1. Амортизації підлягають:
- •144.2. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:
- •144.3. Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:
- •Методичні аспекти розрахунку амортизації та її обліку
- •Облік амортизаційних витрат в цілях оподаткування
- •145.1. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.
- •145.1.1. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:
- •Облік груп основних засобів та інших необоротних активів
- •Порівняння складових первісної вартості згідно з нормами п(с)бо 7 «Основні засоби» та статті 146 пку
- •Різниця в обліку показників первісної вартості залежно від каналу надходження об’єкта
- •Порядок збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів на суму витрат з їх ремонту та поліпшень
- •148.2. До витрат, що включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться:
- •148.5. Норми амортизації для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, встановлюються у відсотках до їх первісної вартості в такому розмірі (в розрахунку на рік):
- •Декларація з податку на прибуток підприємства (схематично, умовно)
- •Сума об’єкта оподаткування
- •151.1. Основна ставка податку становить 16 відсотків.
- •151.2. За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 цього Кодексу.
- •151.3. За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 цього Кодексу.
- •Загальна характеристика основних та додаткових ставок податку на прибуток підприємств в Податковому кодексі України
- •152.3. Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.
- •152.4. Порядок нарахування податку в разі наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку – юридичної особи.
- •152.5. Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які провадять страхову діяльність, визначається в порядку, передбаченому статтею 156 цього Кодексу.
- •Перелік та загальна характеристика податкових пільг та звільнень від оподаткування податком на прибуток підприємств
- •153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті.
- •153.2. Оподаткування операцій із пов’язаними особами.
- •153.3. Оподаткування дивідендів.
- •153.3.5. Авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2 цього пункту, не справляється у разі виплати дивідендів:
- •153.3.6. Юридичні особи резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).
- •153.4. Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями.
- •153.4.1. З урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з:
- •153.4.2. З урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв’язку з:
- •153.5. Оподаткування операцій з відступлення права вимоги.
- •153.6. При відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, витрати та доходи заставодавця та заставоутримувача визначаються в такому порядку:
- •153.7. Оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється в такому порядку:
- •153.8. Оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.
- •153.10. Доходи та витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої (вищої) від звичайних цін.
- •153.11. Податок, передбачений цим розділом, не справляється із суми перевищення доходів над витратами, пов’язаними з випуском та проведенням державних грошових лотерей.
- •153.11. Згідно з цим пунктом податок на прибуток не справляється із суми перевищення доходів над витратами, пов’язаними з випуском та проведенням державних грошових лотерей.
- •153.12. Оподаткування прибутку, отриманого платником податку в умовах дії угоди про розподіл продукції, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених розділом хvііі цього Кодексу.
- •153.14. Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи.
- •153.15. Особливості обліку під час реорганізації юридичних осіб.
- •1) Утворені в період після набрання чинності цим Кодексом шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення), приватизації та корпоратизації;
- •1. Основні умови:
- •2. Додаткові умови. Право на отримання пільги (у разі дотримання основних вимог) має підприємство, яке відповідає одному з критеріїв:
- •156.1. Об’єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.
- •Iнвестицiйного доходу, отриманого страховиком вiд розмiщення коштiв резервiв страхування життя;
- •Iнших доходів, отриманих страховиком.
- •156.1.2. До витрат страховика, крiм витрат, передбачених статтями 138, 139 цього Кодексу, належать також витрати, нараховані при здiйсненнi страхової дiяльностi, передбаченi цим пунктом.
- •Iншi витрати, пов’язанi зi страховою дiяльнiстю.
- •156.2. Особливості визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя.
- •156.2.1. Об’єктом оподаткування від провадження страхової діяльності зі страхування життя є:
- •157.2. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "а" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.3. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "б" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.4. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "в" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.5. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "г" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.6. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "ґ" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.7. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "д" пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:
- •157.16. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, отримані у вигляді коштів як третейський збір.
- •Класифікація неприбуткових організацій92
- •158.3. Норми пунктів 158.1 та 158.2 цієї статті діють протягом п’яти років з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва.
- •159.1. Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості.
- •159.1.1. Зменшення доходів і витрат у платника податку – продавця
- •159.1.2. Збільшення доходів і витрат та нарахування пені у продавця
- •Зміни в податкових розрахунках
- •159.1.2. Зменшення витрат у платника податку – покупця
- •159.1.5. Збільшення витрат у платника податку – покупця
- •159.1.4. Умови, коли зміни доходів і витрат у продавця (кредитора) і витрат у покупця (дебітора) не відбуваються
- •159.1.3. Обов’язок платника податку – продавця (кредитора) або покупця (дебітора) про повідомлення зменшення доходів та витрат згідно з підпунктами 159.1.1. Та/або 159.1.2
- •159.1.6. Відображення безнадійної заборгованості у податковому обліку продавця (кредитора) та покупця (дебітора)
- •159.2. Особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами.
- •159.2.2. Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати:
- •159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються окремим законом.
- •159.3. Порядок відшкодування небанківськими фінансовими установами сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.
- •159.3.4. Заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому нормами відповідних законів.
- •159.4. Порядок відшкодування банками сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.
- •159.5. Додаткові положення.
- •160.1. Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
- •160.5. Сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.
- •Розділ іv. Податок на доходи фізичних осіб
- •Стаття 163. Об’єкт оподаткування
- •164.2.14. Дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:
- •164.2.17. Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Кодексу) у вигляді:
- •164.2.18. Інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього розділу.
- •165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:
- •165.1.2. Сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України;
- •165.1.3. Сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку та сумах, визначених законом;
- •165.1.4. Сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються з урахуванням пункту 170.7 статті170 цього розділу:
- •165.1.5. Сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
- •165.1.22. Кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:
- •166.1. Право платника податку на податкову знижку.
- •166.3.6. Суму витрат платника податку на:
- •167.2. Ставка податку становить п’ять відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:
- •167.5. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього розділу.
- •Cтаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету
- •168.4.5. Фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:
- •Стаття 169. Перерахунок податку та податкові соціальні пільги
- •169.1.4. У розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, − для такого платника податку, який є:
- •169.2. Вибір місця отримання (застосування) податкової соціальної пільги.
- •169.2.1. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).
- •169.2.2. Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі − заява про застосування пільги).
- •169.2.3. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до:
- •169.3. Вибір розміру податкової соціальної пільги та строк її дії
- •170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм).
- •170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
- •170.1.4. Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 − 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.
- •170.1.5. Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку-орендодавець.
- •170.2. Оподаткування інвестиційного прибутку
- •170.2.3. Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від’ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.
- •170.2.7. Для цілей цього пункту:
- •170.2.8. Не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу:
- •170.7.4. Не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами − юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості):
- •170.8.2. Податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті167 цього розділу, з:
- •170.8.3. Не оподатковуються під час їх нарахування (виплати) податковим агентом:
- •170.9. Оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутої у встановлений строк
- •170.10. Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами.
- •170.11. Оподаткування іноземних доходів.
- •170.11.3. Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податку:
- •171.2. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:
- •173.1. Дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього розділу.
- •173.4. Під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею:
- •173.7. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.
- •173.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти рухомого майна, крім їх спадкування та дарування.
- •2) Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
- •Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав
- •174.1. Об’єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:
- •174.2. Об’єкти спадщини оподатковуються:
- •174.2.1. За нульовою ставкою:
- •Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки
- •175.3. Коефіцієнт, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки на суму процентів за іпотечним житловим кредитом обчислюється за такою формулою:
- •176.1. Платники податку зобов’язані:
- •176.2. Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані:
- •Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування
- •179.1. Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Кодексу або інших законів України.
- •179.2. Відповідно до цього розділу обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:
- •179.4. Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації в таких випадках:
- •Розділ V податок на додану вартість
- •Стаття 183. Порядок реєстрації платників податку
- •Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку
- •Стаття 186. Місце постачання товарів та послуг
- •Стаття 187. Дата виникнення податкових зобов’язань
- •– Встановлено дату визначення податкових зобов’язань у разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків;
- •Стаття 188. Порядок визначення бази оподаткування у разі постачання товарів/послуг
- •Стаття 189. Особливості визначення бази оподаткування у разі постачання товарів/послуг в окремих випадках
- •Стаття 190. Порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України
- •Стаття 191. Особливості визначення бази оподаткування для готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини нерезидента, у разі її постачання на митній території України
- •191.2. База оподаткування у разі постачання на митній території України готової продукції, отриманої як оплата за постачання послуг з переробки, визначається згідно із статтею 188 цього Кодексу.
- •Стаття 192. Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту)
- •Стаття 193. Розміри ставок податку
- •193.1. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків.
- •Стаття 194. Операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою
- •196.1. Не є об’єктом оподаткування операції з:
- •Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування
- •197.1.28. Ця пільга була відсутня у попередньому законодавстві.
- •Стаття 198. Податковий кредит
- •Стаття 199. Пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту
- •Стаття 201. Податкова накладна
- •Стаття 202. Звітні (податкові) періоди
- •Стаття 203. Порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом
- •Стаття 205. Порядок оподаткування вивезення з митної території України давальницької сировини українського замовника та ввезення виготовленої з неї готової продукції
- •Стаття 206. Особливості оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України
- •Стаття 207. Порядок оподаткування туристичних послуг
- •Стаття 208. Оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України
- •Стаття 209. Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства
- •Стаття 210. Спеціальний режим оподаткування діяльності з виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату
- •Науково-практичний коментар до податкового кодексу україни у трьох томах
- •08201, Вул. К. Маркса, 31, м. Ірпінь, Київська обл., Україна
145.1.1. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:
Групи
|
Строк дії права користування |
група 1 – права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище); |
відповідно до правовстановлю-ючого документа
|
група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); |
відповідно до правовстановлю-ючого документа
|
група 3 – права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
відповідно до правовстановлю-ючого документа
|
група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
відповідно до правовстановлю-ючого документа, але не менш як 5 років
|
група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
відповідно до правовстановлю-ючого документа, але не менш як 2 роки
|
група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) |
відповідно до правовстановлю-ючого документа |
Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.
145.1.2. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).
145.1.3. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
фізичний та моральний знос, що передбачається;
правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
145.1.4. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.
Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).
Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.
145.1.5. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.
145.1.6. Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15, визначених у пункті 145.1 цієї статті, нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 підпункту 145.1.5 цієї статті. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.
145.1.7. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.
145.1.8. Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.
145.1.9. Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.
Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.
145.1. Даний пункт статті 145 ПКУ регулює два основних моменти:
1. Вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації. Виходячи з перелічених у цьому пункті груп, законодавець визначив, що йдеться про матеріальні необоротні активи. Слід зазначити, що класифікація основних засобів та інших необоротних активів, наведена в цьому пункті, майже повністю повторює класифікацію основних засобів, наведену в п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби», та назви субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі – Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та інших необоротних активів за групами, згідно з вимогами цього пункту, за основу мають братися дані про розподіл цих активів за субрахунками в бухгалтерському обліку. Наведена в цьому пункті класифікація має певні відмінності, зокрема відсутня окрема група під назвою «Інші необоротні матеріальні активи», яка б відповідала даним субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». Виходячи з логіки цього пункту, ці активи мають відноситися до групи 9 «Інші основні засоби». Одночасно до класифікації введена група 16 «Довгострокові біологічні активи», яка відповідає даним синтетичного рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи» в бухгалтерському обліку.
2. Встановлюються мінімально допустимі строки корисного використання об’єктів основних засобів та інших необоротних активів за групами. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», строк корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Поряд з цим існують певні особливості:
– загального законодавства, яке б визначало мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів та інших необоротних активів, не існує. Єдині, хто має обмежені строки корисного використання, це бюджетні установи згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом ДКУ від 17.07.2000 № 64. Наведені в цій Інструкції строки досить суттєво відрізняються від запропонованих у Кодексі. Втім, як відомо, бюджетні установи належать до організацій, що мають статус неприбуткових. Вимоги Кодексу в частині встановлення мінімально допустимих строків корисного використання (експлуатації) основних засобів на них не розповсюджуватимуться;
– законодавець визначив 4 групи активів, які мають невизначений строк корисного використання, а саме: земельні ділянки, природні ресурси, бібліотечні фонди та малоцінні необоротні матеріальні активи;
– у групі 4 «Машини та обладнання» виділена окрема підгрупа активів, яку умовно можна назвати «інформаційне обладнання» і яка має скорочений строк корисного використання порівняно з іншими активами, що входять до зазначеної групи. Ця група активів найбільше перебуває під впливом розвитку науково-технічного прогресу та впровадження містких технологій, тому законодавець, впровадивши для цих активів мінімально можливий строк корисного використання (2 роки), фактично надав стимул платникам податку запроваджувати місткі інформаційні системи та забезпечувати їх періодичне оновлення відповідно до потреб ринку;
– довгострокові біологічні активи незалежно від субрахунку, до якого вони належать, мають мінімально допустимий строк корисного використання – 7 років.
З метою порівняння складу груп основних засобів у бухгалтерському обліку та в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток наведено нижче таблицю (табл. 3.15).
Порівняння вказує, що позиції бухгалтерського обліку та оподаткування практично збігаються. Лише по окремих позиціях податкові групи виписані більш детально – по групах 2,3,4,6.
145.1.1.Цим пунктом встановлено класифікацію нематеріальних активів та визначення строків дії права користування. Необхідно зазначити, що запропонована класифікація повною мірою відповідає розподілу об’єктів нематеріальних активів за субрахунками згідно з Інструкцією № 291. На відміну від основних засобів та інших необоротних активів, у випадку з нематеріальними активами законодавець практично ніде не встановив мінімально допустимих строків права користування. Це пояснюється тим, що строк дії права користування в першу чергу залежить від суб’єктивного фактора, тобто бажання власника (автора) передати права, а це питання не регулюється розділами Кодексу. Водночас законодавець встановив, що строк дії права користування визначається у правовстановлюючому документі (договір на використання майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійний договір тощо).
Таким чином, у зазначеному пункті законодавець встановив певні обмеження, якими мають користуватися платники податку для визначення строку корисного використання об’єкта необоротних активів для цілей оподаткування.
145.1.2. Необхідно враховувати, що визначення строків корисного використання об’єктів необоротних активів, що вводяться в експлуатацію, в кожному конкретному випадку є компетенцією підприємства і має бути оформлене відповідно до законодавства. У даному випадку законодавець встановив такі вимоги:
1) порядок визначення строку корисного використання необоротних активів має бути визначено в розпорядчому документі підприємства, яким визначено облікову політику підприємства (наказ про облікову політику);
2) у кожному конкретному випадку строк корисного використання (експлуатації) об’єкта має оформлюватися рішенням керівника підприємства, тобто наказом;
3) введення в експлуатацію необоротних активів має бути оформлено первинними документами відповідно до законодавства. Для нематеріальних активів це має бути «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів №_______», типова форма якого затверджена Наказом Мінфіну від 22.11.2004 № 732 «Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (далі – Наказ № 372). Формою цього документа передбачена графа 6 «Строк корисного використання». Для основних засобів це має бути «Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів», типова форма якого затверджена Наказом Мінстату від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» (далі – наказ № 352). Цією типовою формою окремої графи для визначення строку корисного використання об’єкта не передбачено, проте доцільно все ж вказувану інформацію зазначати в Акті, наприклад у розділі «Коротка характеристика об’єкта».
145.1.3. Як було вказано у п. 145.1.2 ПКУ, визначення строку корисного використання об’єкта – прерогатива виключно підприємства. І це є об’єктивним, адже той самий об’єкт основних засобів може на різних підприємствах мати різний строк корисного використання, що може бути пояснено різним набором факторів, які враховуватиме підприємство при розрахунках. У цьому пункті законодавець визначив основні, які необхідно ураховувати при визначенні строку корисного використання (експлуатації), зокрема − очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності.
Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими Наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, визначено, що за обсяг продукції (робіт, послуг), який буде виготовлено (виконано) підприємством з використанням об’єкта основних засобів, приймається запланований підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з використанням цього об’єкта;
− фізичний та моральний знос, що передбачається. Необхідно зазначити, що цей фактор не має бути провідним для підприємства у визначенні строку корисного використання (експлуатації). Проблема визначення строку корисного використання основних засобів полягає не стільки в технічному способі його визначення, скільки в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший строк служби, тим вища норма амортизації, оскільки необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліший строк, тим нижча норма амортизації, більший період відшкодування зносу і, отже, менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів. Таким чином, строк корисного використання слід визначати, виходячи з економічно доцільного строку служби, який може бути меншим за фізично можливий;
− правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
До інших факторів підприємство може віднести накопичений досвід роботи з подібними активами, сучасний стан об’єкта, питання ремонту та догляду за обладнанням, сучасні технології в галузі технологій та виробництв, місцеві кліматичні умови тощо.
Для нематеріальних активів п. 5.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених Наказом Мінфіну від 16.11.2009 № 1327, рекомендовано враховувати також такі економічні і правові фактори:
− очікуваний спосіб використання об’єкта нематеріальних активів підприємством і спроможність управлінського персоналу ефективно управляти цим об’єктом;
− період життєвого циклу товару, для ідентифікації якого використовується об’єкт нематеріальних активів, та строки корисного використання подібних об’єктів нематеріальних активів;
− передбачуване моральне старіння об’єкта нематеріальних активів;
− стабільність галузі, в якій функціонує підприємство, та зміни ринкового попиту на продукти чи послуги, які є результатом експлуатації;
− тенденції розвитку конкуренції на ринку;
− рівень витрат на обслуговування, необхідний для отримання очікуваних майбутніх економічних вигод від об’єкта нематеріальних активів, та здатність і намір підприємства досягти такого рівня;
− період контролю об’єкта нематеріальних активів та юридичні або інші обмеження його використання;
− залежність строку корисного використання нематеріальних активів від строку корисного використання інших активів підприємства.
145.1.4. Зазначений пункт повторює вимоги п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби». Цим пунктом підприємству надано право переглядати строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів, ураховуючи, що він ґрунтується на попередніх оцінках. Такий перегляд здійснюється у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів. Якщо в результаті аналізу з’ясується, що очікуваний строк корисного використання об’єкта основних засобів істотно відрізняється від попередніх оцінок (унаслідок здійснення поліпшень обладнання, зміни ринкової кон’юктури тощо), необхідно скоригувати суму амортизаційних відрахувань. При цьому нарахування амортизації за новою ставкою при зміні строку корисного використання починається з місяця, наступного за місяцем такої зміни. Виключення зроблено для нарахування амортизації за виробничим методом і це є об’єктивним, адже цей метод базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів, і не залежить від строку корисного використання (експлуатації). Оскільки строк корисного використання (експлуатації), відповідно до вимог п. 145.1.2 ПКУ, встановлюється наказом по підприємству, то зміну строку також має бути оформлено наказом.
Іншим чинником, який впливає на розрахунок норми відрахувань і зазначається в цьому пункті, є ліквідаційна вартість основного засобу. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією). Законодавством конкретної процедури визначення ліквідаційної вартості не визначено, тому підприємство має самостійно визначати це, виходячи з власних потреб та особливостей, у наказі про облікову політику. Рекомендуються до застосування такі методи розрахунку ліквідаційної вартості:
1) встановлення ліквідаційної вартості на рівні 0;
2) за базу визначення ліквідаційної вартості беруть ліквідаційну вартість подібного активу, який досяг кінця свого строку корисної експлуатації та використовувався в умовах, подібних до тих, у яких передбачається використовувати придбаний об’єкт;
3) залученням фахівців-експертів, які, виходячи з власного досвіду та становища на ринку, будуть вносити пропозиції щодо встановлення розміру ліквідаційної вартості;
4) за основу беруть вартість матеріальних цінностей, утворених та оприбуткованих у результаті ліквідації основного засобу.
145.1.5.Зазначеним пунктом передбачені методи амортизації, які підприємство має право застосовувати при нарахуванні амортизації для цілей оподаткування. Ці методи повністю повторюють методи, запропоновані п. 26 П(С)БО 7 «Основні засоби». У підприємств, що застосовували метод нарахування амортизації, передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», з дати прийняття Податкового кодексу України виникає необхідність вибору нового методу амортизації, виходячи із запропонованих у п. 145.1.5 ПКУ. Запропоновані методи нарахування амортизації умовно можна розбити на 2 типи:
− методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
− метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів (виробничий метод нарахування амортизації).
Відмінність цих методів полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику. При цьому кожен із методів має як певні переваги, так і недоліки.
Прямолінійний метод нарахування амортизації – один з найпростіших. Прямолінійний метод набув найбільшого поширення у світі. Суттєвою характеристикою є його рівномірність, тобто щороку амортизується однакова частина вартості основних засобів. При застосуванні цього методу річна норма амортизації залежить тільки від строку служби об’єкта. Перевагами цього методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. У тому разі коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт основних засобів, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання основних засобів, застосування цього методу повністю виправдано. Недоліком методу є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.
Доцільніше застосування цього методу для пасивної частини таких основних засобів, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.
Застосування методу зменшення залишкової вартості передбачає використання фіксованої (у відсотках) норми річної амортизації. Його побудовано на припущенні, що новий об’єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Після цього віддача (продуктивність) з року в рік зменшується. Відповідно в перший рік експлуатації об’єкта буде отримано більше економічних прибутків, ніж у кожному наступному. Отже, при цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.
Оскільки при застосуванні цього методу сума амортизації нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання лише у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів відмінна від 0.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості не має аналогів у світі. Прискореними вважають два методи:
− зменшення залишку;
− кумулятивний .
При цьому методі річна норма амортизації являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об’єктів основних засобів. Причому в перший рік експлуатації об’єкта основних засобів нараховується найбільша сума амортизації, потім вона щороку зменшується.
Очікувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому в останній рік експлуатації об’єкта річну суму амортизації слід розраховувати не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об’єкта на початок року і його ліквідаційною вартістю.
При використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об’єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. У результаті цього значна частина вартості основних засобів буде амортизуватися вже в перші роки експлуатації об’єкта. Те саме стосується й кумулятивного методу. За цим методом більшість нарахованої амортизації лягає тягарем на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої (наданих) протягом першої половини строку експлуатації. У свою чергу, залишкова вартість цього об’єкта, пропрацювавши лише половину встановленого строку, досягає ліквідаційної вартості, хоча насправді до неї ще далеко. Висновком є те, що цей метод доцільно застосовувати до тих об’єктів основних засобів, які швидко морально старіють (насамперед, це інформаційне обладнання). Саме тому законодавець визначив , що цей метод може застосовуватись до найбільш високотехнологічних груп основних засобів, які найбільш перебувають під впливом розвитку науки, тобто групи 4,5 із класифікації основних засобів, наведеної у п. 145.1 ПКУ.
Кумулятивний метод належить до прискорених методів нарахування амортизації. За своєю сутністю він подібний до методу зменшення залишкової вартості й відрізняється лише процедурою обчислення.
Суть наведеного методу полягає в тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об’єктів основних засобів (активна частина, зокрема машини, механізми, верстати, інше виробниче обладнання) працюють ефективніше саме в перші роки експлуатації, оскільки їх корисність і виробнича потужність у цей час є значно вищими. Це означає, що в перші роки експлуатації вони більше зношуються порівняно з наступними, отже, потребують більшої суми амортизаційних відрахувань. У свою чергу, витрати на ремонт і експлуатацію таких основних засобів, як правило, більші в кінці строку служби, ніж на початку. Отже, цей метод, як і метод зменшення залишкової вартості, передбачає рівномірний розподіл корисності протягом усього строку експлуатації.
Незручність цього методу в тому, що для кожного року експлуатації необхідно визначати свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт).
Виробничий метод нарахування амортизації ґрунтується на тому, що амортизація не є наслідком тривалості експлуатації об’єкта основних засобів, а залежить тільки від ефективності їх використання. Цей метод, який також називають методом суми одиниць продукції, найчастіше доцільно застосовувати тоді, коли знос активу безпосередньо пов’язаний із частотою його використання.
Виробничий метод має на меті змусити керівництво підприємства дбати про те, щоб виробничі об’єкти постійно експлуатувалися і відповідно амортизувалися, оскільки знос цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або використання.
Цей метод ефективний тоді, коли виробничу віддачу того чи іншого об’єкта основних засобів можна вірогідно визначити. У разі, якщо фактичний обсяг наданих послуг відрізняється від попередньо очікуваного, підприємство має проблеми з його застосуванням.
Зокрема, наведений метод ефективний для використання у галузях економіки, де основним видом діяльності є виготовлення окремих видів продукції і можна здійснити розподіл обсягу виробленої продукції на кожний окремий об’єкт основних засобів.
Розглянемо на прикладі вантажного автомобіля розрахунок та проведення на рахунках бухгалтерського обліку суми амортизації виробничим методом.
Приклад. Автомобіль вантажний ГАЗ 5303: первісна вартість (ПВ) − 83 500 грн; знос (З) − 37 800 грн; залишкова вартість (ЗВ) − 45 700 грн; ліквідаційна вартість (ЛВ) − 2 000 грн; вартість, що амортизується, (АВ) − 81 500 грн.; плановий обсяг перевезень за весь термін експлуатації автомобіля – 10 років (ПО) − 500 000 т. км. З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток встановлено термін експлуатації 5 років. Фактичний місячний обсяг перевезень (ФМОП): 1 місяць − 3 000 т. км; 2 місяць − 1 700 т. км; 3 місяць − 2 600 т. км.
За виробничим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням автомобіля за весь термін експлуатації. При цьому робиться поправка на термін 5 років. Отже, 500 000 т. км /10 × 5 = 250 000 т. км – показник виконуваної роботи з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток.
Виробнича ставка амортизації розраховується за формулою: ВСА = АВ / ПО, де ВСА − виробнича ставка амортизації; АВ − вартість, що амортизується; ПО − плановий обсяг перевезень (т. км).
Розрахунок: ВСА = 81500 грн / 2500000 т. км = 0,326 грн на 1 т. км.
Здійснимо щомісячний розрахунок амортизації з урахуванням фактичних даних про перевезення за формулою: СА = ФМОП × ВСА, де: ФМОП − фактичний місячний обсяг послуг.
Місяць |
ФМОП, ткм |
З метою бухгалтерського обліку |
З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток |
Різниця (кол. 6 – кол.4), грн | ||
ВСА |
Сума амортизації, грн |
ВСА |
Сума амортизації,грн | |||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
1 |
3000 |
0,163 |
489,00 |
0,326 |
978,00 |
489,00 |
2 |
1700 |
0,163 |
277,10 |
0,326 |
554,20 |
277,10 |
3 |
2600 |
0,163 |
423,80 |
0,326 |
847,60 |
423,80 |
Разом: |
|
|
1189,90 |
|
2379,80 |
1189,90 |
Отже, за 1 квартал сума амортизації за виробничим методом становила з метою бухгалтерського обліку – 1189,90 грн, а з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток – 2379,80 грн. Отже, в даному прикладі в податковому обліку сума амортизації є більшою від аналогічного показника в бухгалтерському обліку за рахунок того, що кількість років експлуатації зменшена і відповідно ставка амортизації збільшена. Якщо з метою бухгалтерського обліку і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, терміни експлуатації однакові, то і суми амортизації в них будуть збігатися. Щомісяця в бухгалтерському обліку складається проведення по дебету субрахунку 231 «Вантажні перевезення» і кредиту субрахунку 1311 «Знос автотранспорту».
Якщо об’єкт амортизації у будь-якому місяці не експлуатувався, то амортизація не нараховується.
145.1.6. У цьому пункті законодавець визначив особливості вибору методів амортизації для окремих груп інших необоротних активів, а саме:
групи 9 «Інші основні засоби», 12 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 14 «Інвентарна тара» та 15 «Предмети прокату», визначені у порядку згідно з п. 145.1 ПКУ, мають амортизуватися за прямолінійним або виробничим методом. Ці вимоги подібні до вимог п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина відмінність при цьому, що до складу групи «Інші основні засоби» (див. ком. до п. 145.1 ПКУ, крім субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи») буде входити і субрахунок 109 «Інші основні засоби»;
групи «Малоцінні необоротні матеріальні активи» та «Бібліотечні фонди» платник податку має право амортизувати:
1) у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;
2) у першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.
Також для окремих груп об’єктів встановлено обмеження на застосування методів амортизації. Зокрема:
Група об’єктів основних засобів |
Дозволений метод амортизації |
Група 9 − інші основні засоби |
Прямолінійний; виробничий |
Група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди |
Прямолінійний; виробничий |
Група 14 – інвентарна тара |
Прямолінійний; виробничий |
Група 15 – предмети прокату |
Прямолінійний; виробничий |
145.1.7. Коментована стаття доповнює вимоги п. 145.1.6 ПКУ та майже повною мірою відповідає вимогам П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина невідповідність – це амортизація природних ресурсів, які можуть бути відтворюваними та невідтворюваними. Відтворювані природні ресурси мають амортизуватися у порядку, встановленому п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», виробничим або прямолінійним методом. На невідтворювані природні ресурси вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» не розповсюджуються і особливості обліку мають визначатися іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які до сьогодні не розроблені.
145.1.8. Цей пункт засвідчує виключне право підприємства користуватися амортизаційними відрахуваннями і забороняє державі втручатися у це користування шляхом вилучення їх до бюджету. Зазначена норма є превентивною, попереджуючою і основним стимулом до її виникнення, були випадки, які відбувались наприкінці 90-х, коли держава певний відсоток амортизаційних відрахувань вилучала до бюджету. Саме з метою недопущення подібних ситуацій і виникла ця норма. Нагадаємо також, що згідно з ст. 75 Господарського кодексу України будь-яке підприємство з частини чистого прибутку (доходу) має створювати спеціальні (цільові) фонди, у т.ч. амортизаційний. Інструкцією № 291 передбачено, що амортизаційні відрахування потрібно використовувати за такими напрямами: будівництво об’єктів, придбання (виготовлення) основних засобів, поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) основних засобів, придбання (створення) нематеріальних активів, інші капітальні роботи, погашення отриманих на капітальні інвестиції позик.
145.1.9. Коментована стаття, фактично, підкреслює та узагальнює ту інформацію, яка була наведена у пунктах Кодексу вище. Поряд з цим необхідно звернути увагу на таке:
1) законодавець чітко визначив, що методи амортизації, вибрані платником податку для оподаткування, та методи амортизації, визначені для складання фінансової звітності, повинні збігатися з документом, в якому має бути зазначено вибір, – це наказ про облікову політику;
2) підставою для зміни вибраних методів амортизації є зміна очікуваного способу отримання економічних вигод від використання об’єкта основних засобів;
3) у разі зміни методу амортизації підприємство має чітко визначитись, чи вплине це на зміну облікової політики підприємства. Мінфін Листом від 02.11.2009 № 31-34000-20-23-5535/5708 «Щодо зміни методу амортизації основних засобів» визначив, що зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки. У цьому випадку, згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. № 137, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 392/3685 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах») «наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також і у наступних періодах, якщо зміна не впливає на ці періоди». Тобто прийняття рішення про зміну методу амортизації не потребує здійснення коригувань минулих звітних періодів та зміни сальдо рахунків на початок звітного року, як це необхідно робити при зміні облікової політики. При цьому зміст і суму змін в обліковій оцінці згідно з п. 21 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» підприємству буде необхідно відобразити у примітках до фінансової звітності.
Таблиця 3.15