176.1. Платники податку зобов’язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов’язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов’язковим.

На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку;

г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб органу державної податкової служби на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;

д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги;

е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов’язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку;

є) подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього розділу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

176.2. Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом ІІ Кодексу;

ґ) нести відповідальність відповідно до закону в разі неподання або несвоєчасного подання податкового розрахунку. Зазначені в ньому суми податку, що сплачуються до бюджету, є узгодженими сумами податкових зобов’язань податкового агента та в разі неповної чи несвоєчасної сплати стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, які нараховуються від першого до останнього дня строку подання податкового розрахунку, встановленого цим Кодексом.

д) подавати до органу державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.

Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду.

176.1. У цьому пункті викладено обов’язки платників податку на доходи фізичних осіб щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань.

а) платники податку, згідно з п. 16.3 Кодексу, зобов’язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат. І перш за все платники податку повинні вести облік отриманих доходів у повному обсязі, „достатньому для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу”. Сума такого доходу містить усі доходи, що отримані платником податку протягом звітного року і які підлягають оподаткуванню (див. коментар до п. 164.1, 164.2). Іншими словами, платник податку повинен обліковувати та вказати у податковій декларації всі отримані ним доходи як у грошовій, так і негрошовій формах за визначений податковий період (з 1 січня по 31 грудня звітного року).

Крім того, платники податку зобов’язані вести облік власних витрат. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду і перш за все необхідний для визначення розміру податкової знижки за наслідками звітного податкового року, яка виключається із загального річного оподатковуваного доходу платника податку (див. коментар до ст. 166), та з метою повернення йому надміру сплачених сум податку.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум фактично здійснених протягом звітного податкового року витрат, підтверджених відповідними платіжними та розрахунковими документами, відображаються платником податку у річній податковій декларації, порядок та зобов’язання щодо подання якої регулюється ст.179 Кодексу (див. коментар до п. 179.1–179.11).

Право на податкову знижку має платник податку, який протягом звітного податкового року здійснював витрати, що, відповідно до ст. 166 Кодексу, можуть бути виключені з його оподатковуваного доходу за наслідками звітного податкового року, та є резидентом і має реєстраційний номер облікової картки платника податку (див. коментар до п. 166.3, 166.4). Необхідно зазначити, що вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), на суму яких дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Для забезпечення ефективності здійснення обліку доходів і витрат платника податку на доходи фізичних осіб та його достовірності Державна податкова адміністрація України, керуючись ст. 8 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», затверджує форму обліку доходів і витрат платника податку та порядок його ведення для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу. Ведення обліку у довільній формі ускладнить адміністрування податку та практично унеможливить проведення контрольних заходів щодо перевірки даних, відображених у такому обліку.

Згідно із п. 5 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» форма бухгалтерського обліку – це певна система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад. Наказом ДПА України від 16 жовтня 2003 року № 490 було затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу платника податку, який є фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності, та порядок ведення такого обліку (буде приведено відповідно до Податкового кодексу). Підрахунки відображених у Книзі даних проводяться з метою правильного заповнення податкової декларації, коли таке подання є обов’язковим або платники податку мають право подати таку декларацію з метою повернення надміру сплачених сум податку. Облік документів і відомостей, пов’язаних із правом на отримання податкової знижки, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі;

б) для правильного розрахунку суми податкової знижки, визначення розміру витрат при розрахунку інвестиційного прибутку (див. коментар до пп. 164.2.9) та інших витрат і доходів платники податку зобов’язані отримувати та зберігати документи первинного обліку, які підтверджують факт отримання певного доходу, або зроблених конкретних витрат. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської або фінансової операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть складатися зведені документи, які також потрібно відносити до первинних документів (авансові, товарно-грошові, матеріальні звіти тощо).

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа, дату і місце складання, зміст операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції та складання первинного документа, прізвища осіб, які дали дозвіл на здійснення господарської операції, та безпосередніх виконавців операції, їхні особисті підписи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Фізичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийманням і видачею коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, повинні одержувати від підприємства, установи, що виконує ці операції, копії первинних документів про таку операцію.

У разі пропажі або знищення первинних документів (квитанцій, фіскальних чеків, товарних чеків, прибуткових касових ордерів, копій договорів та ін.) факт здійснення витрат платником податку не є підтвердженим, і такі витрати не можуть бути, наприклад, включені до суми податкової знижки. Документи первинного обліку повинні зберігатися платником податку протягом визначеного терміну;

в) платники податку у встановлений термін повинні подавати до податкової інспекції річну декларацію про майновий стан і доходи (див. коментар до ст. 179). Обов’язок подання податкової декларації у платника податку на доходи фізичних осіб виникає у разі, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законом на 1 січня звітного податкового року.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто в обов’язковому порядку повинні бути задекларовані доходи, при нарахуванні чи виплаті яких податок не утримувався. Проте це не стосується тих платників податку, які, згідно із п. 179.4 Кодексу, звільняються від обов’язку подання податкової декларації (див. коментар до п. 179.4). Форма податкової декларації встановлюється Центральним органом податкової служби України за узгодженням з Міністерством фінансів України (див. коментар до п. 179.9). Подання податкової декларації через мережу Інтернет на даному етапі розвитку податкового адміністрування не є можливим. Воно потребує введення електронних ключів доступу, що збільшить податкове навантаження на платника у зв’язку з необхідністю здійснення витрат на придбання таких ключів.

Для підтвердження достовірності інформації про суми задекларованих доходів та з метою повного і своєчасного проведення розрахунку необхідного до сплати податку, а також суми податку, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платником податку права на податкову знижку, платники податку зобов’язані пред’являти в податкові органи на їх вимогу документи первинного обліку, що підтверджують джерело та розміри отриманих платником податку доходів та зроблених витрат за окремий податковий період.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Повноваження – це самі права, надані для здійснення чогось.

Повноваження органів державної податкової служби, у межах яких вони виконують свої функції, визначені Законом України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Права органів державної податкової служби та обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів визначені ст. 20 та ст. 21 Кодексу (див. коментар до ст. 20, 21).

Таким чином, повноваження органів державної податкової служби можуть визначатися виключно законодавством України, що, у свою чергу, є гарантією виконання цими органами завдань та функцій держави, спрямованих на розвиток України.

Відповідно до ст.1 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах;

г) для того, щоб скористатися правом на податкову соціальну пільгу (див. коментар до ст. 169), платник податку повинен надавати особам, що згідно зі ст. 171 Кодексу є відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету (див. коментар до ст. 171), необхідні документи. Таким основним документом є заява про застосування податкової соціальної пільги, форму якої було затверджено наказом ДПА України від 30.09.2003 р. № 461 (буде приведено відповідно до Податкового кодексу).

Крім того, залежно від категорій платників, Кодексом установлено податкові соціальні пільги у підвищених розмірах. Для отримання такої пільги платник податку обов’язково повинен подати, наприклад, до бухгалтерії працедавця документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Порядок надання таких документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 р. № 2035 (буде приведено у відповідність до Податкового кодексу).

До таких документів належать: копії свідоцтв про народження дитини (дітей); копії рішень органу опіки або піклування про встановлення опіки чи піклування; пенсійне посвідчення дитини або довідка медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років; медичний висновок, виданий закладами та установами МОЗ у встановленому порядку; посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи; документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни та наявність відповідних державних відзнак; посвідчення жертви нацистських переслідувань; посвідчення учасника бойових дій; паспорт та свідоцтво про народження заявника та ін;

ґ) якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб’єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

У разі, якщо фізична особа вирішує стати підприємцем, вона зобов’язана допускати посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження приміщень або території, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, з метою перевірок з питань обчислення і сплати податку. Відповідно до пп. 20.1.11 Кодексу органи державної податкової служби мають таке право доступу під час проведення податкових перевірок (див. коментар до пп. 20.1.11);

д) якщо підстави для отримання податкової соціальної пільги платником податку змінилися (наприклад, виникли умови для отримання більшого чи меншого її розміру), платник податку повинен подати податковому агенту необхідні підтверджувальні документи. У свою чергу, податковий агент повинен здійснювати постійний поточний контроль за достовірністю підстав щодо отримання податкової соціальної пільги окремим платником податку. Підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом (див. коментар до п. 7.4);

е) відповідно до пп.14.1.156 Кодексу податкове зобов’язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок.

Строки сплати податкового зобов’язання визначені ст. 57 Кодексу (див. коментар до ст.57). Таким чином, платник податку повинен у визначені цим Кодексом строки сплачувати до бюджету узгоджену суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб.

Узгоджена сума податкового зобов’язання – це вся сума, за якою відбулося узгодження. Сума всього узгодженого податкового зобов’язання використовується для визначення дня, з якого починається розрахунок періоду несплати.

Несплачена сума узгодженого податкового зобов’язання вважається податковим боргом. Саме на цю суму нараховуватиметься пеня (див. коментар до ст. 129).

Визначення податкового боргу надано у пп. 14.1.177 Кодексу, згідно з яким податковий борг – це сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в порядку апеляційного оскарження, але не сплачене у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (див. коментар до пп. 14.1.177).

Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати (стягнення) та оскарження сум грошових зобов’язань (див. коментар до ст.113);

є) згідно з п.167.1 Кодексу, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів (у тому числі у формі заробітної плати) перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої відповідним законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням того, що сума доходу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат оподатковується за ставкою, що становить 15 відсотків бази оподаткування. Платники податку, які отримують доходи не від одного податкового агента, що оподатковуються зазначеним способом, зобов’язані подавати до податкового органу податкову декларацію за результатами звітного податкового року.

176.2. У цьому пункті викладено обов’язки податкових агентів щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань:

а) визначення поняття податкового агента надано у пп. 14.1.180 Кодексу (див. коментар до пп. 14.1.180 Кодексу).

Податковий агент зобов’язаний вести облік доходів, які отримуються від них платниками податку. Такий облік ведеться ними протягом всього податкового періоду;

б) відповідно до п. 51.1 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку (див. коментар до ст. 51).

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Якщо до закінчення терміну подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період податковому розрахунку, він зобов’язаний подати новий податковий розрахунок. Податковий розрахунок подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента – юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи – податкового агента. Тобто суб’єкти господарської діяльності – фізичні особи – подають розрахунок до органу ДПС за своєю податковою адресою. Податковий розрахунок готують у двох примірниках. Один примірник подається до органу державної податкової служби. Другий – з підписом особи, відповідальної за приймання розрахунку, штампом та проставленим номером, отриманим при обов’язковій реєстрації розрахунку в органі державної податкової служби, – повертається податковому агенту. Уточнюючий податковий розрахунок подається за необхідності у проведенні коригувань після закінчення терміну приймання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди відповідно;

в) платник податку з різних окремих причин може мати потребу в отриманні точних офіційних відомостей про розмір одержаного ним доходу, суму сплаченого податку та розмір податкової соціальної пільги, на який він має право. Такі відомості повинні, безумовно, бути надані платнику податку податковим агентом, який виплачує йому доходи та утримує з них податок, з оформленням відповідної довідки або інших офіційних документів;

г) крім податкового розрахунку, податкові агенти зобов’язані подавати органу державної податкової служби на його вимогу інші відомості, пов’язані з виплатою доходів окремій особі та утриманням податку з цих доходів;

ґ) за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян та за неперерахування податку з доходів при виплаті доходів ст. 163‑4 КУпАП передбачає адміністративне покарання посадових осіб підприємств та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді попередження або штрафу в розмірі від 2 до 3 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 34 до 51 грн), а у разі повторного порушення протягом року – від 3 до 5 НМДГ (від 51 до 85 грн). Також у зв’язку з набранням чинності з 16.02.2005 р. Законом № 2322-IV скасовано норму ст. 11 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» щодо стягнення податковими органами адміністративного штрафу за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам за встановленою формою відомостей про доходи громадян.

У КУпАП дається визначення видів адміністративних стягнень. Так, за вчинення адміністративних правопорушень може застосовуватися такий вид адміністративного стягнення, як штраф. Статтею 27 КУпАП визначено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірах, встановлених КУпАП та іншими законами України. Крім того, у ст. 234-2 зазначено, що органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (ст. 164-1).

Відповідно до Кодексу відображені у податковому розрахунку податковим агентом суми податку на доходи фізичних осіб є узгодженими сумами його податкових зобов’язань і повинні бути сплачені до бюджету. У випадку неповної чи несвоєчасної сплати зазначених сум податку до бюджету та виявлення цього факту податковими органами податкові агенти несуть фінансову відповідальність (див. коментар до п. 111.2 та ст. 120). Суми податкових зобов’язань (див. коментар до пп. 14.1.157) стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, як грошове зобов’язання платника податку (див. коментар до п. 14.1.40). Нарахування пені регулюється ст. 129 Кодексу (див коментар до ст. 129).

Відповідно до п. 41.5 Кодексу органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу (див. коментар до п. 41.5).