litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

державними цільовими програмами у сфері культури, що розробля­ ються і затверджуються згідно із законодавством.

2. Держава у пріоритетному порядку створює умови для:

розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України;

збереження, відтворення та охорони історичного середовища; естетичного виховання громадян, передусім дітей та юнацтва; розширення культурної інфраструктури села. [...]

Ст а т т я 7. Свобода творчості

1.Держава гарантує свободу творчості, вільний вибір діяльності у сфері культури.

Право людини провадити творчу діяльність може реалізовуватися і на професійній, і на аматорській основі.

Держава сприяє творчій діяльності митців і творчих спілок.

2.Втручання у творчий процес і здійснення цензури у творчій діяль­ ності не допускаються. [...]

Ст а т т я 9. Право на утворення закладів культури

[...] 3. В Україні гарантується можливість утворення різних за формою

власності та видами діяльності у сфері культури закладів культури — теат­ рів, концертних організацій, філармоній, культурних центрів, продюсерських агентств, професійних мистецьких колективів, кіностудій, кіно-, відеопрокатних закладів, видавництв, музеїв, архівів, заповідників, художніх галерей (виставок), бібліотек, клубних закладів, навчальних закладів куль­ тури і мистецтва, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних зак­ ладів (шкіл естетичного виховання) та студій, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, архітектурних, дизайнерських, рекламних, рестав­ раційних центрів і майстерень тощо.

С т а т т я 10. Права громадян України всіх національностей у сфері культури

1. Держава створює умови для культурного розвитку громадян України всіх національностей, сприяє залученню їх до спільного процесу створення культурних цінностей.

2. Громадяни України будь-якої національності мають право зберігати, розвивати і пропагувати свою культуру, мову, традиції, звичаї та обряди, утворювати національно-культурні товариства, центри, заклади культури та провадити будь-яку іншу діяльність у сфері культури, що не суперечить за­ конодавству. [...]

Відомості Верховної Ради України. 2011. - № 24. - Ст. 168.

988

Р о з д і л XIII. Утвердження та розвиток незалежної і суверенної держави

Із Закону України «Про соціальний діалог в Україні» (2010 р., грудня 23)

Ст а т т я 1. Соціальний діалог

1.Соціальний діалог — процес визначення та зближення позицій, до­ сягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторо­ нами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, робото­ давців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної полі­ тики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. [...]

Ст а т т я 4. Рівні та сторони соціального діалогу

1.Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, тери­ торіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

2.До сторін соціального діалогу належать:

на національному рівні — профспілкова сторона, суб’єктами якої є об’єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб’єктами якої є об’єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб’єктом якої є Кабінет Міністрів України;

на галузевому рівні — профспілкова сторона, суб’єктами якої є все­ українські профспілки та їх об’єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб’єктами якої є всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, що діють у межах певно­ го виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

на територіальному рівні — профспілкова сторона, суб’єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об’єднання, що діють на території від­ повідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб’єктами якої є організації роботодавців та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона ор­ ганів виконавчої влади, суб’єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;

на локальному рівні — сторона працівників, суб’єктами якої є первин­ ні профспілкові організації, а в разі їх відсутності — вільно обрані для ве­ дення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця. [...]

Ст а т т я 8. Форми здійснення соціального діалогу

1.Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

обміну інформацією;

989

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

консультацій; узгоджувальних процедур;

колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод. [...]

Відомості Верховно! Ради України.

2011. - № 28. - Ст. 255.

Державна програма розвитку внутрішнього виробництва (2011 р., вересня 12)

Загальна частина

[...] Сучасний період розвитку країни має бути відновлювальним, що перед­

бачає модернізацію промисловості, сільського господарства та інших галу­ зей національної економіки, а також створення умов для піднесення віт­ чизняної науки та інноваційної сфери, що дасть змогу побудувати нову високотехнологічну економіку.

Насамперед слід відновити функціонування реального сектору націо­ нальної економіки, вжити необхідних заходів для підвищення його фінан­ сової стійкості та забезпечення збалансованого розвитку внутрішнього ринку. [...]

Мета Програми

Метою Програми є створення умов для підвищення економічної стій­ кості держави за рахунок розвитку внутрішнього виробництва і на цій ос­ нові піднесення добробуту її громадян.

Шляхи та способи розв’язання проблем

Розв’язати проблеми можливо шляхом диверсифікації та модернізації внутрішнього виробництва, більш ефективного використання діючих ви­ робничих потужностей та підвищення їх технологічного рівня, суттєвого покращення регуляторного середовища для ведення бізнесу, впровадження механізму стимулювання ресурсозбереження та інноваційного розвитку, спрямування інвестиційних ресурсів держави на впровадження нових зраз­ ків ресурсозберігаючої та енергоефективної техніки і технологій, організації сучасної підготовки кадрів та стимулювання залучення до цих процесів приватного капіталу. [...]

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та вибір перспективних сегментів міжнародних товарних ринків

Україна реалізує активну політику економічного співробітництва і роз­ витку зовнішньоекономічних відносин з 213 державами. Починаючи з 2006 року сальдо зовнішньої торгівлі має негативне значення. На формування від’ємного сальдо впливає збільшення обсягу імпорту природного газу, нафти та нафтопродуктів, легкових автомобілів, механічного обладнання, товарів легкої промисловості.

990

Р о з д і л XIII. Утвердження та розвиток незалежної і суверенної держави

Найбільші обсяги експортних поставок товарів здійснюються в країни СНД (37,7 відсотка), Європи (29,2 відсотка), Азії (24,7 відсотка), Африки (4,3 відсотка), Америки (3,9 відсотка).

У загальному обсязі експорту товарів високотехнологічні товари ста­ новлять менш як 3 відсотки, з них аерокосмічна техніка, телекомунікацій­ не та електротехнічне усталювання, неелектрична техніка, хімічні продук­ ти, наукові прилади, фармацевтичні продукти, комп’ютерна, офісна та електрична техніка.

За результатами оцінки ефективності експортних поставок, вітчизня­ ний експортоорієнтований виробник повинен надавати перевагу традицій­ ним ринкам, ринкам країн-сусідів.

Найбільші імпортні надходження товарів здійснюються з країн СНД (46,6 відсотка), Європи (31,7 відсотка), Азії (15,3 відсотка), Америки (5 від­ сотків), Африки (1,2 відсотка).

Протягом останніх років в Україні відбувається поступова втрата віт­ чизняними виробниками багатьох сегментів внутрішнього ринку товарів, що пов’язано із значними структурними деформаціями в національній еко­ номіці та низькою конкурентоспроможністю підприємств в умовах відкри­ тості економіки та вступу до СОТ. Структура товарів не диверсифікована і не відповідає зростаючому попиту та вимогам до якості та асортименту.

Незбалансованість попиту і пропонування товарів на внутрішньому рин­ ку, висока витратність виробництва, його низький технологічний рівень та застаріла інфраструктура обумовлюють стійку тенденцію до перевищення об­ сягів імпорту товарів порівняно з їх експортом, а також збільшення починаю­ чи з 2006 року негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами.

Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило у 2008році 13,3 млрд. доларів США і, незважаючи на динаміку економічного зростання у 2010 році, залишалося від’ємним на рівні 3 млрд. доларів США. При цьому від’ємне сальдо торгівлі товарами становило у 2010 році 9,3 млрд. доларів США і обумовлене отриманням негативного результату торгівлі продукцією практично за всіма основними видами діяльності, крім металургійного та агропромислового комплексу. Однак позитивний резуль­ тат торгівлі продукцією металургійного та агропромислового комплексу виявився недостатнім для компенсації втрат від збільшення обсягів імпорту паливно-енергетичних ресурсів, частка яких у загальному обсязі імпорту становить у 2010 році 32,3 відсотка і продовжує збільшуватися внаслідок підвищення цін на енергоносії на світових ринках. Цьому сприяє надмірно висока енергоємність національної економіки порівняно з іншими євро­ пейськими країнами. [...]

Поряд з високою залежністю національної економіки від імпорту енер­ гоносіїв на зовнішньоторговельний баланс країни негативно впливає ім­ порт машин, устатковання, механізмів і транспортних засобів, обсяг якого становить у 2010 році 12,7 млрд. доларів США (21 відсоток загального об­ сягу імпорту товарів), та продукції хімічної промисловості в обсязі 10,1 млрд. доларів США (16,7 відсотка). Вітчизняна промисловість вияви­ лася неспроможною повернути втрачені ринки електричних машин і устат­ ковання (обсяг імпорту становить 3,6 млрд. доларів США) та протистояти імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США).

991

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Незважаючи на те, що обсяг експорту продукції агропромислового комплексу е значно більшим, ніж обсяг її імпорту, не можна вважати ви­ правданим збільшення обсягу імпорту такої продукції, як кукурудза, тютю­ нова сировина, плодоовочева продукція. Це свідчить про необхідність вжиття заходів до захисту внутрішнього ринку та збільшення обсягів ви­ робництва вітчизняної продукції, створення відповідної інфраструктури з її транспортування, зберігання, підготовки до реалізації.

Обсяг імпорту товарів інвестиційного призначення у загальному обсязі імпорту товарів становив у 2010 році 13,8 відсотка і збільшився за рік на 25,8 відсотка. Разом з тим значно збільшився обсяг імпорту товарів, пов’я­ заних з підготовкою до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, зокрема електричних машин (у 1,6 раза), за­ лізничного рухомого складу (в 3 рази), засобів наземного транспорту, крім легкових автомобілів (у 1,5 раза).

У загальному імпорті товарів частка товарів споживчого попиту стано­ вить 20,4 відсотка, а обсяг імпорту таких товарів збільшився за 2010 рік в 1,4 раза у результаті підвищення рівня доходів та купівельної спроможності населення і відновлення споживчого кредитування. В структурі роздрібно­ го товарообороту частка імпортованих товарів становить 35,7 відсотка, а серед непродовольчих товарів 50 відсотків є імпортованими.

Найбільшими є обсяги імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США) і фармацевтичних продуктів (2,5 млрд. доларів США). Порівняно з 2009 роком імпорт телевізорів збільшився в 6,8 раза, а машин для автома­ тичної обробки інформації — в 3,6 раза, що свідчить про неправомірність відсторонення держави від розв’язання проблеми втрати конкурентоспро­ можності вітчизняної промисловості. [...]

Сприяння розвитку внутрішнього ринку

Глобалізація економічної діяльності та інтернаціоналізація економік є характерною ознакою сучасного етапу світового розвитку. Проте лише роз­ винуті країни та ті, що інтенсивно розвиваються, мають переваги відкри­ тості національних ринків. Орієнтація національної економіки на пріори­ тетне задоволення зовнішнього попиту робить її залежною від перманент­ них світових економічних криз.

У таких умовах саме розширення внутрішнього ринку є чинником дов­ гострокового зростання. Розширення внутрішнього ринку має стати пріо­ ритетом реалізації економічної політики, що залежить від обраної моделі розвитку національної економіки.

Необхідно поєднати макроекономічні регулятори і ефективну промис­ лову та аграрну політики, розвиток і модернізацію конкурентоспроможних виробництв, стимулювати впровадження інноваційних технологій.

Саме такий шлях дасть змогу подолати техніко-технологічну відсталість національної економіки. [...]

Енергетична політика: енергозабезпечення та енергобезпека країни

Державну політику розвитку внутрішнього ринку необхідно формувати з урахуванням можливостей повного енергозабезпечення країни. На сьо­

992

Р о з д і л XIII. Утвердження та розвиток незалежної і суверенної держави

годні рівень споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів на одини­ цю валового внутрішнього продукту значно вищий, ніж у розвинутих краї­ нах світу. Дуже високою залишається енергетична складова частина собі­ вартості промислової продукції.

Ігнорування проблем паливно-енергетичного комплексу, недоскона­ лість планування його розвитку може призвести до втрати виробниками внутрішнього і зовнішнього ринку, оскільки вітчизняна продукція через високу вартість енергоносіїв та недостатню надійність їх постачання буде неконкурентоспроможною. Разом з тим модернізація об’єктів паливноенергетичного комплексу стане стимулюючим чинником технологічного переоснащення інших галузей національної економіки.

Енергетичний потенціал України визначається рівнем розвитку сиро­ винної бази видобутку енергоресурсів і генерації електроенергії. Забезпе­ чення внутрішнього виробництва електроенергією та іншими видами енер­ горесурсів залежить від обсягів розвіданих запасів і потужностей з їх видо­ бування та переробки. [...]

Об’єкти паливно-енергетичного комплексу та енергетичне господарство країни в цілому потребують докорінної перебудови. Під час технологічної модернізації енергодобувних, тепло- і елекгрогенеруючих компаній, енерге­ тичних систем важливо використовувати сучасні технології та устатковання.

Забезпечити розвиток паливно-енергетичного комплексу можливо за умови визначення потреби у паливно-енергетичних ресурсах основних спо­ живачів (підприємств промисловості, житлово-комунального господарства і населення).

Інноваційне оновлення паливно-енергетичного комплексу можливо здійснити у разі застосування ефективного механізму забезпечення тран­ сферту інноваційного продукту, просування перспективних розробок (тех­ нологій і обладнання) у сфері енергозбереження на внутрішній ринок та вітчизняної продукції на зовнішній ринок. Основним механізмом реалізації державної інноваційної політики є вдосконалення нормативно-правової бази та фінансова підтримка інноваційної діяльності.

Збалансований розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен здійснюватися відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. [...]

Лише за умови успішної модернізації паливно-енергетичного комплек­ су можна забезпечити прогресивний розвиток внутрішнього виробництва промислової та агропромислової продукції. Розвиток галузей паливноенергетичного комплексу повинен бути збалансованим, спрямованим на задоволення потреб національної економіки і населення, забезпечення на­ дійного енергозабезпечення країни, мати додатковий ресурс потужностей для збільшення обсягу експорту.

Електроенергетика

Електроенергетика є базовою і найбільш потужною галуззю паливноенергетичного комплексу, продукція якої перевищує дві третини обсягу продукції паливно-енергетичного комплексу.

993

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Ця галузь потребує докорінної перебудови з використанням сучасних технологій забезпечення маневреності, ефективності, екологічності вироб­ ництва електроенергії.

Особливості функціонування єдиної енергетичної системи із збережен­ ням її цілісності, оперативно-диспетчерського управління, визначенням ринкового механізму вимагають більш виваженого підходу до розв’язання існуючих проблем.

Потреба в електроенергії у подальшому залежатить від масштабів роз­ витку національної економіки та інтенсивності здійснення заходів з енерго­ збереження та підвищення енергоефекгивності в усіх секторах економіки.

Теплова енергетика

У тепловій енергетиці понад 80 відсотків потужностей експлуатується більш як 30 років. Оновлення основних фондів теплових електростанцій фактично припинено. Більшість енергоблоків відпрацювали свій норматив­ ний ресурс.

Більша частина теплоелектроцентралей фізично зношена і потребує ре­ конструкції та модернізації. Тому продовжує збільшуватися кількість об­ ладнання, що вийшло з ладу, збільшуються експлуатаційні витрати. Сучас­ ний стан теплових електростанцій є критичним.

Комплексна модернізація теплової енергетики передбачає введення ма­ неврових потужностей, забезпечення економічності, екологічності та режим­ ної керованості електросистеми. [...]

Атомна енергетика та атомна промисловість

Атомна енергетика відіграє в енергозабезпеченні України важливу роль. Наявність 15 енергоблоків на чотирьох діючих атомних електростанціях (за типом реактора 13 енергоблоків ВВЕР-1000 та два енергоблоки ВВЕР-440) сумарною встановленою потужністю 13,8 ГВт дає можливість Україні про­ тягом останніх років на 50 відсотків забезпечувати електроенергією насе­ лення та галузі національної економіки.

Міжнародне енергетичне агентство Організації економічного співробіт­ ництва і розвитку розробило три варіанти розвитку атомної енергетики в світі до 2050 року — максимальний, середній та мінімальний. Так, навіть згідно з мінімальним варіантом встановлена потужність атомних електро­ станцій збережеться на сучасному рівні. Тобто атомна енергія буде вико­ ристовуватися і Україна не має ніяких підстав відмовлятися від її викори­ стання в майбутньому. Встановлена потужність атомних електростанцій у такому випадку може бути збережена на рівні близько 15 ГВт.

На сьогодні ситуацію в атомній енергетиці визначають такі фактори: монопольна залежність від Росії в частині поставок свіжого та вивезен­

ня відпрацьованого ядерного палива; потреба у подовженні строків експлуатації, модернізації, підвищенні

коефіцієнта використання встановленої потужності діючих енергоблоків; відсутність власної комплексної системи поводження з відпрацьованим

ядерним паливом; недостатній рівень наукового забезпечення і супроводження галузі.

994

Р о з д і л XIII. Утвердження та розвиток незалежної і суверенної держави

Україна є державою, яка має значні природні запаси уранових та цирконієвих руд. Видобуток і переробку уранової руди здійснює Східний гірничо-збагачувальний комбінат, який є найбільшим в Європі виробни­ ком концентрату природного урану, що постачається до Росії з метою ви­ готовлення ядерного палива для вітчизняних атомних електростанцій. За­ паси урану на діючих шахтах забезпечують сучасний рівень видобутку на строк понад 100 років. Крім того, є підприємства з виготовлення іонооб­ мінних смол для виробництва урану, а також з виробництва тетрафториду цирконію, сплаву та прокату цирконію для виготовлення тепловиділяючих збірок.

З огляду на питому вагу атомної енергетики в загальному обсязі вироб­ ництва електроенергії, власні ресурсні можливості необхідно створити віт­ чизняне виробництво ядерного палива для забезпечення енергетичної без­ пеки України. [...]

Нафтогазовий комплекс

До складу нафтогазового комплексу входять підприємства з видобутку вуглеводнів, виробництва скрапленого природного газу, зберігання, розпо­ ділу та постачання природного газу споживачам, транспортування, в тому числі транзиту, нафти та газу, а також нафтопереробна промисловість та інші обслуговуючі галузі.

Сировинна база нафтогазодобувної промисловості країни дає змогу в разі її ефективного використання не тільки забезпечити протягом тривало­ го часу стабільні обсяги видобутку вуглеводнів, але і їх збільшення. На сьо­ годні формальна забезпеченість видобутку розвіданими запасами нафти становить 45 років, а газу — 50 років.

Власні ресурси вуглеводної сировини та видобуток нафти та газу

У межах території України виділяються такі три нафтогазоносні райо­ ни, як Східний (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і За­ карпаття), Південний (Причорномор’я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).

Державним балансом запасів корисних копалин враховано запаси наф­ ти, газу і конденсату за 391 родовищем, зокрема нафти — близько 136 млн. тонн, конденсату — близько 70 млн. тонн, природного газу — понад 1,12 трлн. куб. метрів.

Прогнозні ресурси, які враховані державним балансом, природного га­ зу становлять близько 5 трлн. куб. метрів, нафти з конденсатом — близько 1 трлн. тонн. Крім того, Україна має значні запаси нетрадиційних джерел вуглеводнів (ресурс майбутнього), зокрема газу (метану) вугільних родо­ вищ — близько 11 трлн. куб. метрів, сланцевого газу та газу центрально-ба- сейнового типу — близько 8—10 трлн. куб. метрів, а також газогідратів Чорного моря — 7—10 трлн. куб. метрів. [...]

Ukriegprom.org.ua/.../<Іепауііа_рго!5гата_гоетики_>тіийі8Ішо§о_...

995

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Із Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (2011 р., вересня 22)

Р О З Д І Л І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

[•••]

С т а т т я 3. Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства

1.Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на за­ конних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а та­ кож несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

2.Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдик­ цією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб’єктності та основних прав і свобод людини.

3.Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержу­ ватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси су­ спільства та держави. [...]

С т а т т я 4. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

1.Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

2.Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які по­ стійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

3.Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що по­ требують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Украї­ ні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвід­ ченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідчен­ ням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. [...]

Відомості Верховної Ради України.

2012. - № 19-20. - Ст. 179.

996

Ро з д і л XIII. Утвердження та розвиток незалежної і суверенної держави

Зпроекту Закону України «Про сільське господарство»

(2011 р., грудня 12)

[...]

Р О З Д І Л II

ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА П РЕАЛІЗАЦІЯ

С т а т т я 2. Державна аграрна політика як складова економічної політики держави

1.Державна аграрна політика — складова частина економічної політи­ ки держави, спрямована на розвиток сільського господарства, ринку сіль­ ськогосподарської продукції та продовольства, аграрних і земельних відно­ син, сприяння сталому розвитку сільських територій.

2.Державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світо­ вого економічного простору. [...]

С т а т т я 4. Мета державної аграрної політики

Метою державної аграрної політики є створення умов, які забезпечують: внутрішні потреби країни в якісному продовольстві та сировині для

промисловості; розвиток експорту сільськогосподарської продукції та продовольства;

конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції та вітчизня­ них товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках;

ефективний ринок сільськогоподарської продукції та продовольства, що забезпечує прибуткову діяльність сільськогосподарських товаровироб­ ників;

розширене відтворення сільськогосподарського виробництва; ефективну зайнятість сільського населення; екологізацію сільського господарства та охорону навколишнього при­

родного середовища.

Ст а т т я 5. Реалізація державної аграрної політики

1.Реалізація державної аграрної політики здійснюється шляхом: створення рівносприятливих економічних умов для забезпечення роз­

ширеного відтворення сільськогосподарського виробництва в усіх організа- ційно-правових формах господарювання;

забезпечення в сільському господарстві прибутку на авансований капі­ тал, з урахуванням вартості земельних ресурсів, не нижче середнього рівня по економіці країни;

здійснення заходів щодо вирівнювання економічних і соціальних умов діяльності господарських товаровиробників, які працюють на землях різної якості;

підвищення рівня зайнятості сільського населення, оплати праці та до­ ходів населення від сільськогосподарської і пов’язаної з нею діяльності;

встановлення виробничих стандартів ведення сільськогосподарської діяльності з урахуванням умов її ведення: природно-економічних особли­

997