6. Права суб'єктів публічного права

Суб'єкти публічного права мають право діяти на свій розсуд у встановлених межах повноважень за принципом «Можна тільки те, що дозволено законом». Закон суб'єктів публічного права зобов'язує діяти в певному напрямку для досягнення встановленої їм мети та завдань. Це зобов'язання може мати значення конкретного припису. Досить часто цим учасникам правовідносин законом заборонено вчинення певних дій.

Права держави як суб'єкта публічного права передбачені Конституцією України, ЦК України та законами:

- право на реквізицію та конфіскацію майна (ст. ст. 353, 354 ЦК);

- право на здійснення певних видів діяльності, а саме експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів та інше ( ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»), які не можуть здійснювати інші учасники правовідносин;

- держава може бути носієм особистих немайнових правовідносинах, причому Україна може бути наділена лише тими особистими немайновими правами, які не суперечать її правовій природі. До них відносяться права в сфері інтелектуальної власності (авторські права, права на винахід тощо). Також державі належить право на найменування, репутацію;

- суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Законодавством встановлено види об'єктів цивільних прав, які не можуть перебувати у власності іншій, ніж державній. Так, ч.І ст. 84 ЗК України встановлює певну категорію земель, які не можуть передаватися в комунальну і приватну власність;

- у державній власності також перебуває статутний капітал НБУ та капітали і інших державних банків, які створюються державою;

- держава вправі бути стороною зобов'язальних та заставних правовідносин;

- держава в окремих випадках набуває прав інтелектуальної власності, може бути спадкоємцем за заповітом. Так, відповідно ст. 29 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину;

- держава Україна в особі своїх органів може створювати юридичні особи публічного права (освітні заклади, заклади охорони здоров'я та ін.);

- держава має право створювати державні підприємства, установи, організації та державні банки;

- Держава Україна як учасник правовідносин, може створювати і юридичні особи приватного права як їх засновник, виконувати інші повноваження уповноваженої особи, нарівні з іншими учасниками.

Права АРК закріплені в ст. 137, 138 Конституції України, ЦК та інших законах. АРК має право: управління майном, що їй належить; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України (ст. 138 Конституції України

- АРК має право виступати у цивільному обороті. Матеріальною основою участі АРК в цивільному обороті є майно, яке належить АРК і не закріплене за юридичними особами публічного та приватного права, створеними у встановленому порядку АРК. Такими коштами є видаткова частина бюджету та інші матеріальні кошти;

- АРК у порядку, визначеному нормативно-правовими актами АРК, може створювати юридичні особи публічного та приватного права. При створенні юридичних осіб приватного права АРК є їх засновником. Проте, АРК не може створювати юридичні особи публічного і приватного права, які не входять у компетенцію АРК або можуть створюватися виключно фізичними та недержавними юридичними особами;

- АРК має право бути суб'єктом особистих немайнових прав, зовнішньоекономічної діяльності. АРК як учасник цивільно-правових відносин не може самостійного встановлювати власну цивільну правосуб'єктність; не може бути набувачем конфіскованого, реквізованого майна, і скарбу у тих випадках, у яких набувачем виступає держава; не може бути набувачем тих видів майна, при яких власником стає територіальна громада.

Територіальною громадою є жителі, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл. що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Її права закріплені в Конституції України, ЦК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», ЗУ «Про органи самоорганізації населення» та інших законах , зокрема:

- має право бути суб'єктом речових правовідносин. Вона наділена правом комунальної власності (ст. 327 ЦК), яке від її імені реалізують органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління майном, що перебуває в комунальній власності;

- має право набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст. 335 ЦК), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 і ЦК), набувати право власності на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч. З ст. 1277 І ЦК), тощо.

- може набувати у власність об'єкти, які їй передані з державної власності;

- в певних випадках має певні переваги на вступ у дані правовідносини;

- в особі своїх органів та створених ними зовнішньоекономічних організацій може бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності і діє як юридичні особи та можуть здійснювати усі види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені ст. 4 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

- може створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад. Розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету (ст. 70 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Вони вправі створювати, реорганізувати та ліквідовувати ВНЗ комунальної форми власності (ст. 27 ЗУ «Про вищу освіту»).

4. Участь органів ДПС у цивільних правовідносинах

Участь у цих правовідносинах юридичних осіб публічного права започаткована на тому що: 1) держава діє на рівних правах із іншими їх учасниками цих правовідносин (ч.1 ст.167 ЦК України); 2) може створювати юридичні особи публічного права (ч.2 ст.167 ЦК України); 3) держава може створювати юридичні особи приватного права та приймати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлене законом (ч.3 ст.167 ЦК України); 4) учасники таких правовідносин є елементом державного механізму; 5) такі учасники наділені владно-розпорядними повноваженнями.

До таких осіб відносяться й органи ДПС України. Через ці органи держава здійснює свою фіскальну функцію по мобілізації та коштів а також контролю за їх обігом: держава відмежує фінансово-господарську діяльність та набуває право власності на грошові та не тільки грошові кошти. Таким чином через органи ДПС визначається чи легалізується підстава набуття права власності держави чи органів місцевого самоврядування на податки та інші обов’язкові платежі, сплачену в встановленому порядку стягнення в тому числі й штрафи та пені. Доволі неоднозначним є інститути податкової застави і податкової поруки. Податкова застава є самостійним правовим засобом, застосування якого обмежується виключно сферою публічно-правових відносин. За того, що така застава є заходом податково-правового примусу, який застосовується з метою спонукання платника податків до належного виконання необхідних дій шляхом автоматичного впровадження персональних організаційно-майнових обмежень вона має деякі спільні риси із загальною заставою.

Для виконання своїх повноважень ці органи наділені майном та деякими немайновими і організаційними правами, які не охоплюються адміністративною юрисдикцією. Таким чином виникає необхідність визначитися чітко у правовому режимі майна, що закріплене за органами ДПС, майна яке знаходиться на підстав закону у віданні органів ДПС, наприклад вилучений при перевірці системний блок платника податків за чого можуть бути припинені його операції із клієнтами і він може зазнати збитків.

Як учасники цивільних правовідносин органи ДПС створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення фіскальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті. Проте вони члени соціуму і невідворотно повинні приймати участь у правовідносинах приватного характеру хоча б для гіпотетичної можливості забезпечення вимог інших учасників цивільних правовідносин, наприклад в разі завдання збитку чи шкоди. Тут слід пам’ятати правило, що суб’єктивне право чогось варте, якщо є носій юридичного обов’язку.

Засади як висхідні положення щодо участі ДПС у цивільних правовідносинах вказані у ст. 3 ЦК України яка має загальний характер. Проте оскільки органи ДПС діють на підставі і в правових формах, що визначені законом то інші засади чи навіть принципи цивільного права на них не поширюються. Випадки щедрості деяких органів ДПС навіть якщо це спрямовано на благочинство (передача не витребуваного власника майна дитячим закладам) є неприпустимим як групі порушення чинного законодавства і повинні визнаватися нікчемними правочинами. Тож органи ДПС як і інші особи публічного права приймають участь у цивільних правовідносинах постільки, поскільки це передбачено актами законодавства.

Контрольні питання:

2. Поняття та особливості юридичних осіб публічного права.

3. Види юридичних осіб публічного права.

4. Створення юридичних осіб публічного права.

5. Структура юридичних осіб публічного права.

6. Майно юридичних осіб публічного права.

7. Припинення юридичних осіб публічного права.

8. Органи ДПС України як юридичні особи публічного права.