4. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)

Визначально сервітути пов’язані із земельними ділянками є правом обмеженого користування чужим майном (речами) з певною метою у встановлених межах. Сільськогосподарське використання земельних ділянок побудоване на визнанні абсолютних прав на них в межах режиму земель сільськогосподарського призначення і допускає використання їх іншими особами-невласниками в випадках та способом що передбачені законом або визначених власником. Із введенням приватної власності виникла потреба врегулювати правовідносини стосовно земельної ділянки якщо га неї є права декількох осіб. Для цього в цивільне законодавство Україні повернуто сервітути, потреба в яких є тоді, коли існують сусідні ділянки і при цьому одна з них за своїм знаходженням та конфігурацією була призначена в певній мірі слугувати (обслуговуюча) іншим (пануючим). Актами цивільного та земельного законодавства передбачені сервітути: право проходу, право проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі, право прогону худоби, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, водопроводу тощо

За ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут), особам які об’єктивно в силу її природних властивостей, місця розташування необхідні іншими особам. Зокрема йдеться про право проходу по земельній ділянці до криниці та черпання з неї води.

За відсутності легального визначення сервітуту звертає на себе увагу доктринальна її дефініція за якою сервітутомє речове право обмеженого користування чужою річчю, яке встановлюється для створення певних вигод при експлуатації іншої речі або на користь іншої особи. При цьому потреби цієї особи об’єктивно не можуть бути задоволені іншим способом.

Суб’єктами сервітутних відносин є власник чи законний володілець об’єкта сервітутного права та сервітуарій – особа яка вправі обмежено використовувати таку річ в своєму інтересі.

Підставами виникненнясервітуту є договір, закон, заповіт, рішення суду та давність користування.

Сервітути можуть бути:

земельні– які встановлюються щодо земельної ділянки або інших природних ресурсів і характеризуються тривалість, залежності сервітут від визначення земельних ділянок пануючою та обслуговуючою, що може мінятися та непом діяльністю земельного сервітуту;

особисті– що встановлюються в інтересах конкретної особи, а не щодо певного майна. Такі сервітути характеризуються: приналежністю лише певній особи на час її життя, припиняються зі смертю сервітуарія чи із припиненням юридичної особи, не мають зобов’язально-правового характеру.

Розрізняють сільські земельні сервітути (право прогону по земельній ділянці худоби) та міські сервітути (право прорити траншею для водо- газопостачання чи каналізації). В ЦК України такий поділ прямо не передбачений але із засади розумності їх можна виділити.

Сервітути можуть бути встановлені стосовно природних ресурсів та іншого нерухомого майна. Інколи їх називають субституцією.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Та земельна ділянка, на яку встановлено сервітут, називається обслуговуючою, а та, на користь якої встановлено, - пануючою. У ч. 2 ст. 3 ЦК України законодавець не встановив їх обов’язкову суміжність. Необхідна наявність лише тієї умови, що об’єктивно неможливо одній особі використовувати свою земельну ділянку, не користуючись в певних межах природними властивостями іншої. При цьому зацікавлена у встановленні сервітуту особа повинна довести, що без використання чужого майна (обтяження його сервітутом) неможливе нормальне господарське використання її майна.

Регулювання земельних сервітутів деталізовано ще в одному кодифікованому акті – ЗК України (ст. 98-102), норми суперечать нормам ЦК України й потребують приведення у відповідність з ЦК України.

Особисті сервітути в цивільному праві поділяються три підвиди:

1) узус – право користування чужим майном без одержання від нього прибутків;

2) узуфрукт – право користування чужим майном з одержанням від нього прибутків;

3) право членів сім’ї власника помешкання на користування цим помешканням за якого члени сім’ї які не мають права власності на це помешкання, мають право ним користуватися, яке припиняється, якщо вони без поважних причин будуть відсутні в помешканні понад 1 рік.

Виділяють сервітути приватні, які встановлені актами цивільного законодавства, та публічні, що врегульовані нормами адміністративного права. За строком їх встановлення сервітути поділяються на строкові – визначені певним строком та постійні – встановлені на невизначений строк, довічні – для особистих сервітутів.

Зміст сервітуту зумовлений його видом, об’єктом, метою та обсягом прав щодо користування сервітуарієм чужим майном. Він полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, меліорації тощо. Сервітуарій вправі вимагати від власника (володільця) земельної ділянки надання земельного сервітуту. Сервітутні права бути позитивними (учинити певну дію - прохід, проїзд, прокладання ліній тощо) і негативними (утриматися від певної дії чи протидії зокрема вимагати від власника утримуватися від певних дій і не перешкоджати активним діям сервітуарія. Сервітутне право є вужчим, ніж право власності на визначене майно.

Основні сервітути визначені ч. 1 ст. 404 ЦК зокрема: право користуватися чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном, що полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації тощо. Крім того в ст. 99 ЗК вони доповнені: правом відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; правом забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, правом проходу до природної водойми, правом поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній ділянці, правом прогону худоби до природної водойми, правом прогону худоби по наявному шляху, правом встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо.

ЦК встановлює в ч.3 ст. 403 правило платності сервітутів: особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Якщо сервітут встановлено на безоплатній основі, це слід вказати в договорі, заповіті (чи іншому односторонньому правочині), адміністративному акті чи рішенні суду.

Суб’єктами сервітутів є сервітуарій – особа, на користь якої встановлено сервітут. Сервітуаріями можуть бути учасники цивільних правовідносин, які вказані в ст. 2 ЦК.

Об’єктсервітуту є нерухомість (земельні ділянки, природні ресурси, житло тощо) та й рухомі речі.

ЦК України в гл. 32 встановила основні правила щодо сервітутів:

• сервітут не підлягає відчуженню;

• сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном;

• сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений;

• збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Підстави припинення сервітутів закріплені в статті ст. 406 ЦК України. Вони зводяться до наступних:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут;

7) за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням;

8) в інших випадках, встановлених законом.