2.Види строків у цивільному праві та їх характеристика

В цивільному праві види строків розрізняють за певними критеріями: способами встановлення, наслідками, способами визначення, призначенню тощо.

За способом встановлення розрізняються строки, що визначені:

• законі – встановлені законом, чи іншим нормативним актом: для визнання фізичної особи безвісти відсутнім необхідно, щоб у місці його проживання про неї не було відомостей протягом одного року (ч.1 ст.43 ЦК), майнове право інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що починають текти з 1 січня¹ року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших авторів, крім випадків, передбачених законом (ст. 446 ЦК).

• договірні – встановлені правочином, здебільше договором сторін. Так продавець зобов’язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги встановити цей строк (ст. 663 ЦК), відповідно до загальних правил про строк виконання зобов’язання (ст.530 ЦК);

• судові – визначені судом: „рішення суду вступає у дію негайно”, зокрема по виплаті заборгованостей по заробітній платі, чи у певний період. Суд може постановити рішення про відстрочення виконання;

• адміністративні – встановлені адміністративним актом, який має цивільно-правове преюдиційне значення. Такі строки можуть встановлюватися для проведення публічних торгів, укладення договорів на поставку товарів для держаних чи регіональних потреб.

За способом визначення виділяють визначені і невизначені строки. Визначені строки здебільше зазначаються певною календарною датою. Абсолютно визначені строки передбачають конкретний їх початок перебігу чи обчислення і конкретні його наслідки. Відносно-визначені строки характеризуються непевністю, прив’язкою до певного юридичного факту. Невизначені – зумовлені певною подією, яка незмінно чи з великою вірогідністю настане. Інколи такі строки визначаються учиненням певної дії державним органом (якщо буде прийнята певна норма), чи дією іншого учасника відносних правовідносин. Часто це зв’язується з умовою передоплати.

За наслідками прийнято виділяти строки правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правоутворюючі строки породжують певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки: з настанням повноліття фізична особа набуває повної дієздатності в може учиняти будь-які правочини; з перебігом строків набувальної давності у особи, яка добросовісно володіє річчю виникає право власності на неї (ст. 344 ЦК), а нікчемний правочин породжує правові наслідки (ч.4 ст. 258 ЦК). Правозмінюючі строки – строки із сплином яких змінюється правове становище суб’єкта чи правовий режим речі: із настанням 14 років розширюється дієздатність неповнолітніх. Правоприпинюючі (строки здійснення цивільних прав) або як їх ще прийнято називати преклюзивні (погашуючі) строки припиняють матеріальне право.

За ступенем самостійності учасників правовідносин прийнято виділяти строки імперативні та строки диспозитивні. Імперативні строки не можуть змінюватися волевиявлення учасників правовідносин. Так позовна давність, що встановлена законом, не може бути збільшена домовленістю сторін (п.1 ч.1 ст. 259 ЦК). Диспозитивні строки можуть змінюватися волевиявленням сторін.

За співвідношенням строків між собою та обсягом прав і обов’язків учасників правовідносин визначають строки загальні, проміжні і спеціальні. Загальні строки визначають строк існування правового зв’язку взагалі. Проміжні строки зазвичай використувуються у тривалих правовідносинах і пов’язані із стадіями (етапами) їх розвитку. Окремі строки конкретизують суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін. Так за договором підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів (ч.1 ст.846 ЦК.

В доктрині строків ще виділяються строки: початкові, проміжні, кінцеві, максимальні, мінімальні тощо. Самі назви цих строків вказують на який саме момент строків зроблено наголос і з чим зв’язуються правові наслідки. Ці строки можуть за собою тягнути спеціальні обов’язки осіб: надати проміжний звіт, сплатити певну суму тощо.

За можливостями учасників цивільних правовідносин виділяються строки здійснення цивільних прав, строки виконання юридичних обов’язків, строки захисту цивільних прав.

Строки здійснення цивільних прав – період в часі, на протязі якого управнена особа може здійснити певну юридичну можливість і реалізувати належне їй право шляхом заявлення вимог до носія відповідного юридичного обов’язку. Ці строки призначені для забезпечення реального здійснення особами своїх прав та законних інтересів. В межах цих строків виділяють: строки існування права, преклюзивні і гарантійні строки. Вони мають технічний (зумовлені технічними характеристиками товару) і правовий за наслідками характер і встановлюються виробниками.

Строки існування права – строки дії суб’єктивного цивільного права, що забезпечують надання управненим особам певного часу для реалізації їх прав чи строк протягом якого зберігається правовий зв’язок, а управнена особа може реалізувати своє право. Для прийняття спадщини надається шість місяців з моменту її відкриття. З перебігом цього строку право на прийняття спадщини втрачається. Як підкреслюється, преклюзивні строки по суті є санкціями за неналежне здійснення чи нездійснення прав¹з чим важко погодитися. Друге важливе призначення цих строків – стабілізувати цивільний оборот.

З перебігом цих строків суб’єктивне право припиняється і можливість його реалізації втрачається. Наприклад майнове авторське право діє на протязі життя автора і 70 років після його смерті для правонаступників (ст. 466 ЦК). Після цього майнові права у них припиняються і переходять до суспільства. Майнові права промислової власності діють протягом строку чинності охоронного документу.

На права, що є безстроковими (право власності, особисті немайнові права) строки їх здійснення не поширюються.

Найбільш важливими для цивільного обігу є гарантійні строки – періоди часу, на протязі якого виробник товару, виконавець робіт надавач послуг чи продавець за умови правильної експлуатації товару гарантують його придатність, збереження функціональності, а в разі іншого (виходу з ладу без вини набувача) безкоштовне усунення виявлених недоліків, заміни чи застосування інших встановлених законом, договором чи виробником наслідків. Гарантійні строки встановлені для проданих товарів за договором купівлі-продажу (ч.2 ст.675 ЦК і особливо ст. 676), ЗУ “Про захист прав споживачів”, правилами продажі окремих видів товару, наприклад взуття національного та зарубіжного виробництва. Гарантійні строки можуть встановлюватися для переданих речей по договору найма (ст.768 ЦК) чи договору підряду (ст.859-860 ЦК). Відповідно до п.5 ЗУ “Про захист прав споживачів” гарантійний строк – строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець, або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку із введенням її в обіг.

За призначенням розрізняють експлуатаційні, зберігання, застосування, транспортабельності гарантійні строки. За способом обчислення: обчислювальні від дня початку використання товару, від дня умовного чи можливого використання товару, зокрема на сезонне взуття, від дня реалізації товару через роздрібну торгівельну мережу, з дня підписання акту про прийняття результатів виконаних будівельних чи інших робіт.

Різновидом гарантійних строків є строк служби. Вони мають важливе значення для визначення межі експлуатації речей, особливо у тих випадках коли мова йде про зміну фізичних показників матеріалів (втома металу, зміна хімічних властивостей препаратів тощо). Наприклад для літаків та кораблів встановлюються граничні показники їх експлуатації: кількість годин. Навіть за того, що авіаційний двигун має нормальні експлуатаційні характеристики за межами встановленого граничного часу роботи він не може в у подальшому використовуватися на літаках.

Строк служби – календарний строк використання продукції за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту, протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку та несе відповідальність на істотні недоліки, що виникли з його вини ( п.25 ЗУ “Про захист прав споживачів”).

Строки придатності враховуються при торгівлі продуктами харчування, медичними препаратами тощо. Вони представляють собою строки з перебігом яких товар вважається непридатним для використання за прямим призначенням і не підлягають реалізації. Відповідно до ЗУ “Про захист прав споживачів” строк придатності – строк, визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі недодержання відповідних умов зберігання та /або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам договору.

В торгівлі також використовується строк реалізації – строк на протязі якого товар зберігає певні властивості, а по їх закінченні переходить у іншу категорію (клас). Це зв’язано із такою оцінкою товарів як пересортиця¹. Так яйця дієтичні Д1 вважаються таким на протязі не більше 5 днів з моменту їх знесення. У подальшому вони переходять у клас Д2 із послідуючою зміною їх ціни. Це саме стосується українського брендового товару – сала, яке свіжим є лише протягом доби. Ці строки є критерієм для встановлення цінової політики торговців і за вмілого їх використання допомагають уникнути втрат від нереалізації товару.

У законодавстві встановлені строки зберігання – період на протязі якого зберігач повинен зберігати річ (ч.1 ст.938 ЦК).

При договорі перевезення важливе значення має строк транспортабельності вантажу – період на протязі якого забезпечується безпека перевезення вантажу і незмінність його характеристик.

Строки виконання юридичних обов’язків – періоди на протязі яких зобов’язані особи повинні виконати свої обов’язки під страхом застосування до них негативних наслідків: заяви претензії, подання позову про примусове виконання обов’язку в натурі і притягнення до цивільно-правової, а часом адміністративної чи кримінальної відповідальності. Здебільше такі строки встановлюються угодою учасників цивільних правовідносин, зокрема сторонами договору. Вони можуть бути встановлені моментом заявлення вимоги (п2. ч. 5 ст. 261 ЦК). У такому разі з моменту заявлення вимоги зобов’язаній стороні надається пільговий строк – строк для добровільного виконання заявленої вимоги при виконання юридичного обов’язку. Сам пільговий строк може бути законний або договірний.

Дострокове виконання юридичного обов’язку може бути лише у тому разі коли інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обігу (ст. 531 ЦК). Це зв’язано з тим, що дострокове виконання зобов’язання призводить до збільшення накладних витрат кредитора: витрати на зберігання, додаткове обслуговування тощо.

Строки захисту цивільного права – періоди часу, на протязі якого особа, суб’єктивне право чи охоронюваний законом правомірний інтерес якої порушено, має право звернутися за їх захистом до суду, а суд повинен винести правосудне рішення. До таких строків відносяться претензійні строки.

Претензійні (рекламаційні) строки за своєю природою є процедурними і встановлюються для заявлення вимоги до порушника прав про добровільне виконання юридичного обов’язку і компенсацію втраченого внаслідок порушення. Претензійні строки можуть встановлюватися договором сторін або звичаями ділового обороту. Вони не конкурують із правом потерпілої особи напряму звернутися за захистом своїх прав до суду, а є обов’язковим атрибутом примирних процедур. Такі строки характерні здебільше для транспортних зобов’язань. Вони втратили свою обов’язковість оскільки раніше недотримання претензійного строку вело до втрати права на заявлення позову. Тому вони відносились до преклюзивних строків, що суперечить сьогодні принципу самостійного, та вільного здійснення цивільних прав. Тому претензійний порядок не відомий розвинутим правовим системам, зокрема міжнародному комерційному обігу.

Цивільне законодавство оперує такими поняттями як “співрозмірний строк”, “розумний строк”, “негайно”, “момент витребування”, “у будь-який час”, “достроково”, “із запізненням”, “мінімальні”, “максимальні” тощо. Кожна із таких юридичних категорій потребує тлумачення.

Співрозмірний строк – строк який за даної ситуації є достатнім для виконання юридичного обов’язку. Він може конкурувати із тлумаченням розумного строку – терміну у який за встановленими нормативами чи звичаями ділового обороту повинен бути виконаний юридичний обов’язок. Розумними слід вважати такий строк за якого особа, що наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знаннями і життєвим досвідом, може адекватно оцінювати ситуацію, моделювати в ній необхідну юридично значиму поведінку. Термін “негайно” – строк, що збігається з моментом прийняття рішення про підтвердження юридичного обов’язку. Термін “будь-який час” по суті означає альтернативний строк і можливість носія права реалізувати його у найбільш сприятливий для себе строк. Це також стосується і строку виконання юридичного обов’язку.

Доцільно виділити строки за способом їх обчислення. Суцільні строки обчислюються за певної дати чи події до їх закінчення. Сумарні строки обчислюються лише періодами настання певної події чи передбаченого юридичного факту. Такі строки встановлюються, як правило для обліку граничного часу безпечного функціонування складного обладнання чи його роботи в агресивному середовищі. Наприклад, для авіаційних двигунів та літаків в цілому строк їх нальоту визначається сумарно. Для цього ведуться спеціальні регламенти – записи часу нальоту. Відповідно до нальоту проводяться спеціальні регламентні ремонтні роботи: двохсотгодинні, шестисотгодинні і 1200 годинні. Більш детально ці правила врегульовані авіаційними настановами. Це так звані технологічні строки, але вони мають правове значення в разі настання негативних наслідків, що встановлюється різного роду технічними експертизами.