3. Види цивільних правовідносин

Поділ цивільних правовідносин на певні види має практичне і теоретичне значення, надає можливості визначити їх характеристику, зміст та особливості. Як і в більшості класифікацій при визначенні видів цивільних правовідносин застосовується два підходи: класифікатор – певна множинність та принцип дихотомії – поділ у межах множинності на протилежності за властивостями.

Як вказувалось, у зарубіжному праві виділені групи суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права: 1) природні відносини (право осіб): шлюб, припинення шлюбу, фактичні шлюбні стосунки, материнство, батьківство, присвоєння імені, родинні стосунки тощо; 2) відносини економічного характеру: власність, об’єднання майна, передача права власності (речове право); 3) відносини обміну в широкому розумінні, з економічної та соціологічної точки зору (контрактне право); 4) відносини, що підтримують рівновагу в суспільстві: відновлення порушеного права, відшкодування шкоди (зобов’язальне (деліктне) право).

Види цивільних правовідносин в науці вітчизняного цивільного права стабілізувалися на певними класифікаторами:

За функціями прийнято розрізняти правовідносини:

регулятивні - упорядковують (регулюють) нормальні особисті і майнові відносини (з приналежності особистих прав, майна чи майнових прав через визначення оптимального правового становища їх учасників у певному правовому інституті або визначенням правового режиму об’єкта правовідносин, порядку, способу і меж здійснення суб’єктивних прав, стимулювання виконання юридичних обов’язків;

охоронні – зв’язані з попередженням учинення порушення прав і правомірних інтересів та їх наслідками. У першому випадку сама можливість застосування до порушника певних санкцій є упереджуючим засобом. Крім цього цивільне право має низку спеціальних інститутів захисту прав його суб’єктів, позовна давність, способи забезпечення зобов’язань страхування). При порушення права виникають захисні правовідносини як особливий різновид охоронних.

За метою можна вирізнити правовідносини:

первинні – упорядковують певні правовідносини;

обслуговуючі – спрямовані на забезпечення існування первинних.

За змістом правовідносин (належних учасникам суб’єктивних прав і юридичних обов’язків):

абсолютні – з приналежності певних суб’єктивних прав одним особам і загальному юридичному обов’язку всіх інших осіб утримуватися від порушення цього права. У таких відносинах носію суб’єктивного права протипоставлене не визначені носії юридичного обов’язку – всякий і кожен, хто потенційно може вторгнутися у права носія. Порушником суб’єктивного права може бути будь-яка особа. Абсолютними відносинами є право власності, особисті немайнові права, право інтелектуальної власності. Ці відносини є відносинами статики;

відносні – носію суб’єктивного права завжди протипоставлений конкретний носій юридичного обов’язку (купцю – продавець, наймачу – наймодавець, підряднику – замовник, комісіонеру – комітент). Ці відносини – відносини динаміки.

Слід зауважити що за характером правового зв’язку між учасниками правовідносин виділено: а) загальні цивільні правовідносини як абсолютні; б) конкретні – у яких їх учасники уже конкретизовані нормою цивільного права у їх статусі (продавець, підрядник) і виникають за чітко визначених підстав.

За предметом правовідносин:

речові– володіння, власності, та відносини при здійсненні прав на чужі речі. Ці відносини мають економічний зміст і завжди зв’язані з приналежністю майна одним особам, пасивним обов’язком інших осіб не порушувати ці права, або з передачею майна від однієї особи до іншої. У класичних підручниках з огляду на детермінізм ст. 1 ЦК наголошується на майнових відносинах;

особисті немайнові виникають з приводу нематеріальних благ: особисті немайнові права та інші нематеріальні блага;

організаційні правовідносини, як побудовані на засадах координації або субординації соціальні зв’язки, що спрямовані на упорядкування (нормалізацію) інших суспільних відносин, дії їх учасників або на формування соціальних зв’язків. Він виділяв організаційно-зумовлюючі, організаційно-делегуючі, організаційно-контрольні, організаційно-інформаційні¹. Ними є правовідносини, що виникають при створенні корпоративних юридичних осіб.

За підгалузями цивільного праваможна виділити: речові й зокрема права власності; права інтелектуальної власності; зобов’язальні; спадкові; сімейно-правові. Окремо виділяються інформаційні, інвестиційні, інноваційні та інші правовідносини.

За підставами виникнення: зобов’язальні та інші:

зобов’язальні у свою чергу поділяються на договірні й недоговірні.

договірні відносини виникають у силу укладеного договору. Недоговірні у свою чергу можна поділити на охоронні і деліктні. Перші виникають внаслідок правомірних односторонніх дій, другі – учинення порушення особистих, майнових, моральних прав;

За структурою змісту правовідносини поділяються на прості і складні. Прості правовідносини мають своїм змістом лише одне право і один обов’язок, або по одному праву і одному обов’язку для учасників. У складних правовідносинах у їх учасників одночасно є декілька суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Так у зобов’язаннях як правовідносинах поряд із основним зобов’язанням може бути додаткове (акцесорне).

Різновидом складних правовідносин є комплексні правовідносини – як результат різномаїття елементів правовідносин, як складних утворень. Комплексні правовідносини характерні для змішаних та комплексних договорів.

За характером зобов’язаної поведінки розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. При активних правовідносинах їх учасники повинні учиняти активні дії (правочини). При пасивних сторона зобов’язана утримуватися від порушення чужого суб’єктивного права.

За інтересом і об’єктом прийнято розрізняти відносини побутового характеру (сімейні, спадкові, житлові) і економічні (підприємницькі, власності, корпоративні (акціонерні).

За існуванням відносин у часірозрізняють строкові і безстрокові правовідносини.Строкові цивільні правовідносини– обмежені певним строком (авторські, патентні правовідносини).Безстрокові цивільні правовідносини – не обмежені яким-небудь строком (право власності). Здебільше абсолютні відносини є безстроковими, а відносні мають певні строки.

За внутрішньою структуроювиділяютьсяпростііскладніцивільні правовідносини. В простих цивільних правовідносинах чітко розподілені суб’єктивні права і юридичні обов’язки: одній особі – суб’єктивні права, другій – юридичні обов’язки (договір позики). В складних цивільних правовідносинах їх учасники одночасно є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (договір купівлі-продажу). Окрім того виділені також комплексні правовідносини¹– результат відображення взаємодії елементів правовідносин.

За вимогами індивідуалізації їх учасниківцивільні правовідносини можуть бути поділені на дві групи:

персоніфіковані –коли учасник цих відносин повинен бути ідентифікований відповідно до встановлених вимог за всіма чи основними критеріями їх індивідуалізації. Це стосується права власності на нерухоме майно, речі, що обмежені у цивільному обороті, особисті немайнові відносини тощо. У цих відносинах вказуються дані про їх учасника за мотивів визначення носія тягаря права власності чи публічних обов’язків, охорони прав і законних інтересів інших осіб, адресності абонементного обслуговування, реєстраційної діяльності. Серед таких відносин єособистісні, у яких їх учасником є лише певна особа і для інших правонаступництво не передається (аліментні зобов’язання).

Під впливом загальних публічних інтересів із забезпечення безпеки суспільства більшість відносин є персоніфіковані, а деякі з них кваліфіковано. Так якщо особа не має легітимних документів (прострочено паспорт) то вона не може стати учасником певних правовідносин (укласти договір на надання туристичних послуг, перевезення авіа – чи іншим транспортом тощо). Відмова від ідентифікаційного коду платника податку одночасно означає звуження кола можливих правовідносин, наприклад з кредитування тощо.

За здатністю учасників правовідносин впливати на їх зміст слід виділити правовідносини які:

формуються волевиявленням його учасника/учасників, зокрема правочинні;

виписані імперативами чинного цивільного законодавства і їх учасники вважаються такими у силу припису закону. Вони ніби «вкручені» у такі правовідносини у силу надання їх становища учасника цих правовідносин.

Сучасна практика знає контрольованісуспільні відносини у тому числі й у сфері цивільного права. Такий контроль забезпечується діяльністю відповідних державних та інших служб, спостеріганням засобами відеоспостереження, власним контролем чи фіксацією, моніторингом тощо. Через них так чи інакше можна персоніфікувати учасника певних відносин: виявити боржника який завдав шкоди майну (викрутив чи розбив навмисне електричну лампочку у під’їзді, посягав на інші охоронювані цивільним законом права;

знеособлені – такі цивільні відносини у яких щодо їх учасника законом не встановлено вимог розкривати чи вказувати дані про їх учасника. Здебільше такі правовідносини не оформляються письмовою, або оформляються (проїзний документ білет чи чек на придбаний товар) без індивідуалізації їх учасника, а лише посвідчують факт таких правовідносин.

Наразі активно розвиваються Інтернет правовідносини: 1) як форма здійснення інших правовідносин; 2) як відносно самосійний напрямок регулювання у інформаційній та інших сферах.

Досить цікавою видається позиція І. В. Спасибо-Фатеєвої, яка за рівнем правового регулюваннявиділяє правовідносини:виключного регулювання цивільним правом; паралельного регулювання цивільним правом та іншими галузями законодавства; субсидіарного регулювання цивільним законодавством; передані до сфери цивільного законодавства; коригуються цивільним законодавством.

Ми у даний розділ звели майже всі висловлені в науковій і навчальній літературі погляди на види приватних правовідносин. Така складна ієрархія, пересікання у назвах, одних і тих же підставах, юридичній характеристиці на сьогодні потребує певного осмислення. Але в науку і в правосвідомість вводяться нові правові категорії, що мають певне практичне значення.

Проте навряд чи можна погодитися із виділенням активних та пасивних правовідносин. Якщо вони засновані на характері поведінки їх учасників: зобов’язані до активної поведінки з наявністю у суб’єктивному праві права вимоги та права на захист порушеного суб’єктивного права; та у пасивних, що засновані на трьох повноваженнях – праві вимоги, праві на захист порушеного суб’єктивного права і праві на власні активні дії. Тут не зовсім є зрозумілим підстава виникнення таких правовідносин. До того пасивні правовідносини у такій конструкції (відносини власності, авторські та винахідницькі (?) відносини¹, особисті немайнові відносини) більше стосуються ознак абсолютних цивільних правовідносин.

Можна було б погодитись з тим що у активних правовідносинах правове становище їх суб’єктів чітко зв’язується із певним об’єктом правовідносин, а у пасивних ні, наприклад утримуватися від порушення чужого права не втручатись свавільно у суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Але тоді відсутня передбачена законом підстава виникнення правовідносин, а отже і самі правовідносини.

Наразі деякі відносини, особливо договірні можуть бути змішані та комплексні. Змішанівідносини одночасно підпадають під регулювання декількома інститутами цивільного права.Комплекснівідносини одночасно підпадають під регулювання декількома галузями права: цивільного та земельного, цивільного та господарського.

Правове регулювання цивільних правовідносин забезпечується через елементи цих правовідносин: встановлення правового (загального, окремого та спеціального) правового становища учасників правовідносин; визначення правового режиму об’єктів цивільних прав; моделювання найбільш важливих суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; визначення та уточнення підстав виникнення цих правовідносин.

Контрольні питання:

1. Поняття цивільних правовідносин.

2. Специфіка цивільних правовідносин.

3. Структура цивільних правовідносин та її види.

4. Об’єкт цивільних правовідносин.

5. Учасники цивільних правовідносин.

6. Зміст цивільних правовідносин.

7. Поняття суб’єктивного права.

8. Поняття юридичного обов’язку.

9. Види цивільних правовідносин.

10. Специфіка правового регулювання цивільних правовідносин.