Глава 30. Речові права на чуже майно

1.Виникнення речових прав на чуже майно.

2.Загальна характеристика речових прав на чуже майно.

3.Право володіння чужим майном.

4.Право обмеженого користування чужим майном (сервітут).

5.Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

6.Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Нормативні акти: Конституція України, глава 30 – 34 ЦК України, ЗК України

Додаткова література: Горонович И. Исследование о сервитутах. К.: 1883, Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. –СПб, Юрид. Центр Пресс, 2001. Кулинич П.Ф. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації // Електронний ресурс, Режим доступу: ulti/kiev.ua/uk/library/comments/comment5, Пiдопригора О.А. Захист володіння за римським правом // Право України, 1999, -№8, Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві. –Одеса, Юрид. літ. 2002., Цюра В.В. Речові права на чуже майно: Науково-практичний посібник. К.: КНТ, 2006. Нагнибіда В.І. Речові права на чуже майно: досвід правового регулювання зарубіжних країн: Монографія / Наук. ред. Я.М.Шевченко. – К,: НДІ ППП АПрН України. 2009. - 182 с., Соснина А.В. Понятие, признаки и виды сервитутов // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. Випуск 66. - С.48 – 56.

Ключові слова: абсолютне право, власник, володілець, емфівтезис, емфітевт, право, речове право, сервітут, суперфіціат, суперфіцій,

1. Виникнення речових прав на чуже майно

Серед речових прав на майно виділилась особлива група речових прав на чуже майно, яка отримала цю назву і охоплює „сервітути”, „емфітевзис”, „узуфрукт”, „суперфіцій” та „заставне право”, які були відомі ще в римському приватному праві. Ці конструкції зазнали певних змін але їх призначення залишилися майже в тому ж вигляді. Пройшовши рецепції, відмову від їх використання у радянські часи, сучасну трансформацію вони закріплені в ЦК України. Наразі зостались сервітути, емфітевзис і суперфіцій.

Речові права на чуже майно виникають у силу заволодіння ним, у силу припису актів чинного цивільного законодавства, у силу правочинів, зокрема договорів де розрізняють (сервітутний, емфітевтний, та суперфіціарний договір), заповітом або рішенням суду.

Так відповідно ст. 402 ЦК України сервітут встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2. Загальна характеристика речових прав на чуже майно

Значення речових прав полягає в тому, що вони надають необхідну стабільність цивільному обороту, забезпечуючи особі, яка має таке право, відносну незалежність від власника майна і свободу користування річчю, обмежену тільки законом або договором.

Речовим правомє передбачені законом правомочності, які забезпечують здійснення вказаними невласниками визначених прав для задоволення їх інтересів стосовно речі чи майна здійсненням щодо них чи з ними певних дій чи діяльності. Речове право закріплює правомочності особи до чужого майна і забезпечуючи здійснення стосовно нього не власником визначених законом чи договором (правочином) дій або діяльності. Ці права мають перевага перед правами власника. Ці права встановлюють права невласників стосовно чужого майна, які не передбачені зобов’язальним правом.

В ЦК України вони закріплені в ст. 395 і зводяться до: 1) права володіння; 2) права користування (сервітут); 3) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) права забудови земельної ділянки (суперфіцій). Цей перелік не є вичерпним і законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Міжнародні правові акти, цивільне законодавство інших країн надає підстави для виділення наступних видів речових прав:

1) за підставами виникнення речові права - договірні, законні, що виникають на підставі судового рішення, заповіту тощо;

2) за підставами припинення – що припиняються загибеллю майна, поєднання в одній особі сервітуарія і власника ділянки тощо;

3) за змістом речові права на чуже майно - правами на користування чужою річчю (право проходу через сусідню ділянку), правами на володіння, правами на отримання певної цінності з речі (застава) та правами на отримання певної речі (переважне право на купівлю);

4) за предметом виникнення - майнові, які виникли стосовно певного майна або особисті, що виникли стосовно певної особи;

5) за сферою існуючих інтересів – речові права, які встановлені в публічних інтересах, та речові права, які встановлені в приватних інтересах;

6) за правомочностями – право користування чужою річчю та право розпорядження чужим майном.

При застосуванні цих критеріїв у кожному випадку право власності виносилося за рамки класифікації, оскільки воно є первісним щодо інших речових прав, які від нього походять.

Види речових прав на чуже майно передбачені в ст. 395 ЦК. В той же час до речових прав на чуже майно відносять право господарського відання та право оперативного управління майном, що встановлені ГК України), право довірчої власності – новелу ЦК України, притримання, іпотеку, належне установі право розпорядження майном, іпотеки, право члена кооперативу на кооперативну квартиру до її викупу, права членів сім’ї власника житлового приміщення на користування цим приміщенням, право довічного проживання в житловому приміщенні, що належить іншій особі в силу договору або заповідального відказу¹.

За ст. 136 ГК України правом господарського віданняє речове право суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (або уповноваженим власником органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника згідно з законом.Правом оперативного управління(ст. 137 ГК України) є речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (або уповноваженим власником органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності в межах, встановлених законом та власником майна (уповноваженим ним органом).

Право довірчої власності– речове право (й одночасно обов’язок) довірчого власника управляти майном власника-установника, а прибуток від нього передавати або установнику довірчої власності або вигодонабувачеві – бенефіціарію. В національному праві довірча власність передбачена в законах України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003р., а потім у ч. 2 ст. 316 ЦК. Право довірчої власності встановлюється договором управління майном або самим законом.

Різновидом речових прав на чуже майно була застава але вона виділилася в вид забезпечення зобов’язань (пар.4 Глави 49 ЦК України) де склав окремий інститут заставне право.

Для речових прав на чуже майно характерні такі ознаки: 1) мають безстроковий або тривалий характер; 2) об’єктом цих прав є річ; 3) вимоги, що випливають з речових прав, задовольняються першочергово стосовно прав власності та зобов’язальних прав; 4) вони слідують за об’єктом права власності, що обтяжений правом на чужу річ; 5) забезпечені абсолютним захистом в тому числі й проти власника; 6) вони є виключними правами; 7) проявляються у відносинах між володільцем прав на чуже майно і третіми особами та між володільцем прав на чуже майно і його власником; 8) обмежує право власності самого власника цього майна в тій частині, на яку речове право на чуже майно встановлено; 9) володільці речового права можуть користуватися чужим майном тільки у чітко визначених межах; 10) виникають тоді, коли особа об’єктивно не може задовольнити свої потреби власним майном або коли не може використовувати власне майно без використання чужого.