2.1.2. Абіотичні та біотичні фактори

Саме вони визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі, впливаючи на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони важливі для розмноження істот та мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах ці фактори є ланкою, що пов’язує різні групи організмів і тим забезпечує структур­но-функціональну цілісність екосистем.

За своїм значенням абіотичні фактори поділяються в екосис­темах на дві групи:

1. ресурси(фактори, що використовуються живими організмами та розподіляються між ними), наприклад вода, поживні речовини;

2. умови існування (неподільні абіотичні фактори, що не вит­рачаються в процесі життєдіяльності і однаковою мірою впливають на всі живі організми в даній екосистемі, наприклад температура, рН ґрунту).

Основні закономірності дії абіотичних факторів на живу матерію:

Правило К. Фрідріха(1927 р.) – закон голоцену: жива речовина реалізує свої функції тільки в єдності з факторами середовища існування.

Закон толерантності: усі види живих організмів пристосовані до життя лише в межах певної амплітуди ресурсів та умов існування.

Закон мінімуму Лібіха: фактор, що лімітував життєдіяльність, є пусковим механізмом для сполоху життя.

Абіотичні фактори поділяють на три групи:

1) кліматичні– температура, режим освітленості, повіт- ря тощо;

2) едафічні – ресурси та умови, що пов’язані з ґрунтом: тип ґрунту, фізико-хімічні особливості, склад ґрунтового розчину тощо;

3) фактори, що діють у товщі водита мають значення для водних екосистем.

За В.Р. Вільямсом (1939 р.), для живих організмів однаково важливі чотири фактори – світло, тепло, вода, їжа.

За К.А. Куркіним (1972 р.), можна виділити такі групи факторів:

• незмінні– стабільно діють у даній екосистемі та протягом тривалого часу не змінюють свого значення;

• змінні (осциляторно-імпульсні)– з багаторазовими коливаннями значення даного фактора протягом одного вегетаційного сезону;

• флуктуаційні– коливаються упродовж років;

• багаторічно-циклічні з періодичністю дії, що складає цик­ли тривалістю десятки та сотні років.

Доцільний підхід щодо класифікації середовища був запропонований М. Бігоном (1985 р.), який зауважив, що для живих організмів важливі два параметри – ті, що сприяють накопиченнюбіомаси, та ті, що сприяють розмноженню. Виходячи з цього, усі середовища життя можна розділити на чотири головні категорії:

1. сприятливі для накопичення біомаси та розмноження;

2. сприятливі для накопичення біомаси та несприятливі для розмноження;

3. сприятливі для розмноження та несприятливі для накопичення біомаси;

4. однаково несприятливі як для розмноження, так і для накопичення біомаси.

З погляду життєдіяльності організмів найбільш важливим є доступність території, температурний режим, сонячна радіація, забезпеченість вологою та газовий склад атмосфери.

Відомо, що будь-яке середовище містить певну кількість як абіотичних, так і біотичних компонентів. Як зазначалося раніше, біотичні фактори – це форми взаємодії типу «хазяїн – паразит». Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами.

Кожний живий організм не тільки відчуває певний вплив на себе з боку своїх співмешканців у ценозі, але й сам впливає на них. Такі впливи можуть бути позитивними, нейтральними та негативними. Це відповідно приводить до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії.

Основні з них такі:

Нейтралізм – при сумісному проживанні організми не здійс­нюють один на одного ні позитивного, ні негативного впливу.

Конкуренція– два види організмів або особин одного виду використовують один і той самий подільний ресурс або намагаються витіснити один одного.

Паразитизмтахижацтво– один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс.

Мутуалізм або співробітництво– при сумісному проживанні організми сприяють розвитку один одного.

Аменсалізм– взаємозв’язок між організмами має односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого – байдужий.

Одним із найпоширеніших механізмів ценотичного контролю продуктивності є конкуренція. Форми конкурентних взаємозв’язків надзвичайно різноманітні. Види рослин та тварин конкурують за їжу, оптимальні умови існування, простір, світло, воду, мінеральні речовини тощо.