Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
002_IR2.doc
Скачиваний:
391
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
1.7 Mб
Скачать

8.2. Стан природних ресурсів в Україні Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів України

Наша країна належить до найбільш забезпечених родючими ґрунтами – чорноземами. Лише 50 % ріллі знаходиться у зонах гарантованого землеробства, тобто в районах, достатньо забезпечених опадами, з малою імовірністю посух і суховіїв. У більшості землеробських районів України потрібні заходи щодо збереження вологи у ґрунті та штучне зрошення. Надмірні втрати родючих земель від водної ерозії, затоплення штучними морями, вилучення під різні види будівництва набули у нас форми національного лиха. Вільних земель, придатних для освоєння під ріллю, практич­но немає, отже, актуальною залишається проблема збереження охорони і раціонального використання земельних ресурсів.

Земля, ґрунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового. На землях вирощують зернові та технічні культури, кормові трави, сади і ягідники, лісові плантації. Основним видом сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Р. Вільямс поділив рослинництво на: лісівництво, луківництво, рільництво. При загальній площі України 60,4 млн га на ріллю припадає близько 34,2 млн га (54,96 %), лучні угіддя – 6,17 млн га (10,2 %). В окремих районах лісостепу і степу розораність досягає 80–90 %, що є небажаним в економічному та екологічному відношеннях, оскільки різко зменшується загальний природний потенціал території, що робить її одноманітною, а розвиток господарства однобоким.

Рільництво впливає на ґрунти, перш за все обробітком їх різ­ними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням поживних елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних культур. Започаткувавши рільництво, людина знищила природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і оголена земля стала доступною для багатьох стихій (прямого сонячного проміння, тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різноманітних сільськогосподарських машин і механізмів. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, розбуджених та посилених людиною, завдає ґрунтам великої, часом непоправноїшкоди. Це, перш за все, погіршення ґрунтової структури, механіч­неруйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус (органіку) та поживні речовини, водна і вітрова ерозія, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, радіонуклідами. Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органіки, механічного руйнування, структурних агрегатів знаряддями обробітку під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Близько 80 % орних земель зазнають погіршення агрономічно цінної структури, що погіршує водно-повітряний режим, посилює водну та вітрову ерозію і зрештою зменшує основну властивість ґрунту – родючість.

Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів, вивезення на поля тракторами з причепами та важкими автомобілями добрив і посівний матеріал, вивозять зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Ущільнення ґрунту тракторами і комбайнами типу «Дон» (15–20 т) набуло загрозливих розмірів, що веде до різкого пониження родючості ґрунту. У таких ґрунтах майже вдвічі знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Водна, вітрова, лінійна ерозії – справжнє суспільне лихо. Внаслідок цього руйнується не лише ґрунт, а й увесь природний комплекс. Різними формами ерозій в Україні охоплено близь­ко 20 млн га ріллі з 34,2 млн га усього орного покриву (59 %). У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва.

Глобальною проблемою є постійне зменшення у ґрунтах вмісту гумусу, що відіграв провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин по­живними речовинами. Основна причина – споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус не тільки витрачається на мінералізацію з вивіль­ненням доступних для рослин поживних речовин, але і виноситься з ґрунту в результаті ерозії, з коренеплодами і бульбоплодами, на колесах транспорту. За оцінками В.А. Ковди, наші чорноземи – найбільш родючі ґрунти, втратили за останні 100 років 25–40 % гумусу і половину своєї родючості. За минуле століття запаси гумусу в орному шарі чорноземів типових зменшились на 29 %, чор­ноземів звичайних – на 36 %, чорноземів південних – на 31 %.

Перехід с/г виробництва на індустріальні та інтенсивні технології ставить за мету збільшення продуктів харчування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих доз міндобрив супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами – хлоридами, сульфатами. У ґрунтах і підґрунтових водах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, знижують її якість. У західноєвропейських країнах на 1 га ріллі вноситься 5–6 кг пестицидів, а, наприклад, у Львівській області – 11 кг. Забруднення ґрунтів відбувається також відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, що з них витікають під час праці на полях. Поступають у ґрунти також техногенні забруднення від промислових підприємств – сульфати, оксиди N, S, важкі метали та багато інших шкідливих сполук, зокрема радіонукліди.

Проблема охорони і раціонального використання сьогодні стала одним із найважливіших завдань людства. Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування людина отримує внаслідок обробітку землі. За останні 60 років в Україні площа родючих земель, вилучених під різні види несільськогосподарського використання, перевищує територію Одеської області. Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі.

Меліорація– це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких врожаїв усіх сільськогосподарських та лісових культур.

За дією на ґрунт і рослини меліорації поділяють на:

1) агротехнічні меліорації(агромеліорації) – передбачаютьполіпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптималь­ногообробітку із застосуванням спецприйомів; боронування, щілинування, лункування та ряд інших заходів для затримання снігу і стічних вод;

2) лісотехнічнімеліорації(лісомеліорації) – здійснюються для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом лісонасаджень на схилах, у балках і ярах, на во­доділах і рухомих пісках, розведення лісів загального агрономічного призначення;

3) хімічнімеліорації(хіміомеліорації) – поліпшують агрохімічні та агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною, сидератів тощо, які збагачують ґрунт на органіку;

4) гідротехнічнімеліорації (гідромеліорації) – поліпшують водний режим шляхом обводнення або осушення, точніше регулювання водного режиму ґрунтів (будівництво різних зрошуваль­них каналів).

Але і ці напрями негативно впливають на ґрунти – засолені сотні тисяч гектарів земель, порушення режимів водоймищ (наприклад, Сиваш), підняття рівню ґрунтових вод до небезпечної гли­бини (2–3 м від поверхні), загибелі ґрунтової мікрофлори тощо.

Охорона земельних ресурсів – важлива загальнонародна і народногосподарська справа. Держава відповідно до законів здійс­нює володіння і розпорядження єдиним державним земельним фондом країни. Земля надається або продається у використання державним і громадським підприємствам, установам чи організаціям, а також громадянам. Ними є колективні господарства, лісгоспи, орендні колективи, індивідуальні орендатори, фермери. Під правовою охороною земель розуміють систему юридичних норм, спрямованих на збереження, відновлення і поліпшення родючості ґрунтів, забороняє використовувати землі, систематично здійснювати заходи для підвищення родючості ґрунтів, забороняє використовувати землі не за цільовим призначенням.

Важливим аспектом законодавства є охорона земель від заб­руднення хімікатами і міндобривами, від шкідливого впливу про­мислових, комунальних та інших відходів, викидів, стічних вод. Правові норми передбачають заходи боротьби з ерозією ґрунтів, регулюють режим меліорації земель, боротьбу з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських та лісових культур. Правова охорона земель ґрунтується на Конституції України, яка закріплює право власності на землю і право землекористування, а також інших нормативно-правових актах.