3.4. Поняття про екологічне нормування

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту і здоров’я людини, оцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями:

– гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

– гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС) забруд-нювачів;

– тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС);

– гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);

– максимально допустимий рівень (МДР);

– кризисні екологічні ситуації (КЕС);

– санітарно-захисні зони (СЗЗ);

– орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

Охарактеризуємо кожен тип екологічних норм.

Гранично-допустимі концентрації (ГДК). Гранично-до­пустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних до під час і після аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф із використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні підприємства, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи тощо).

Ще у колишньому СРСР Головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені 2 нормативи ГДК, якими ми користуємось і нині;

• максимально разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20-хвилинної дії на людину;

• середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються у повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймається найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Необхідно зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться. Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Нижче подані значення ГДК шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів, у питних водах, у ґрунтах (таблиці 3.4.1–3.4.3)

Таблиця 3.4.1

ГДК шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів

Речовина	ГДК максимальна разова, мг/м3	ГДК середньодобова, мг/м3
Нітробензен	0,008	0,008
SO3	0,5	0,05
H2S	0,008	0,008
CO	3,0	1,0
NH3	0,2	0,004
Оксиди нітрогену	-	0,04
Пил нетоксичний	0,5	0,15
Кіптява (сажа)	0,15	0,05
H2SО4 (пари)	0,3	0,1
НF (пари)	0,02	0,005
Метаналь, гексахлоран	–	0,003
Рb(пари), Нg (пари)	–	0,0003
Солі ніколу	–	0,0002
Se02	–	0,00005
ТLO2	–	0,00001
CHCL3	-	0,03
СF4	0,0015	0,0015
СL2	0,1	0,03
FеСl2 ,с	–	0,004
Фосфорний ангідрид	0,1	0,05
СН3СООН (пари)	0.2	0,06
Оксиди, хлориди Сu	–	0.002
Ацетон (2-пропанон)	0,35	0,35
Нафталін	0,003	0,003
Пеніцилін	0,05	0,002

Таблиця 3.4.2