1.2. Екологія: означення, мета і завдання екології як науки

За сучасним тлумаченням, екологія – це наука про взаємозв’язки живих істот між собою та з неорганічною природою, що їх оточує, про зв’язки в системах, яким підпорядковане існування організмів, про структуру і функціонування цих систем. Екологія є системою наукових знань про навколишнє природне середовище, теоретичною основою раціонального природокористування. Вона відіграє провідну роль у розвитку стратегічних напрямів взаємодії природи і людського суспільства.

Сьогодні екологія із суто біологічної науки трансформувалася у комплексну науку, що включає біологічні, технічні, соціально-політичні, юридичні та економічні науки і трактується як міждис­циплінарна наука про будову та функціонування багаторівневих систем у природі та суспільстві і їх взаємодії (Ю. Одум).

Мета цієї науки – створення гармонійних взаємовідносин людини і природи на базі розвитку колективного інтелекту, розуміння та допомоги всіх націй у справі збереження біосфери.

Завдання сучасної екології:

• вивчення стану природи планети і її ресурсів; визначення порогу стійкості живої природи щодо антропогенного наван­таження;

• прогноз стану біосфери залежно від напрямів економічного та соціального розвитку людства;

• відмова від природопідкорюючої ідеології; формування нової ідеології екологізації економіки, виробництва, політики, освіти;

• розробка критеріїв екорозвитку: екологічно орієнтованого соціально-економічного розвитку суспільства, що керується екологічним імперативом;

• формування такої стратегії поведінки людського суспільства, такої економіки і таких технологій, які приведуть масштаби і характер господарської діяльності у відповідність із екологічною стійкістю природи і зупинять екологічну кризу;

• підвищення екологічної культури населення;

• вирішення локальних, регіональних та глобальних екологічних проблем (парникового ефекту, кислотних опадів, озонової «діри», повної утилізації відходів виробництва, дехімізації сільсь­кого господарства, ресурсозбереження, рекультивації земель, збе­реження вод Світового океану).

Важливий вклад у вирішення цих проблем внесли видатні екологи сучасності: Ю. Одум, Б. Коммонер, Д. Медоуз, Р. Риклефс, Р. Дажо, В. Ковда, М. Будико, М. Реймерс, С. Шварц, Ю. Новіков, Ю. Ізраель, С. Яблоков.

1.3. Напрями екологічних досліджень

За останній період екологія значно розширила предмет свого вивчення. Дуже широким є і спектр підрозділів екології. Він охоплює спеціалізовані екологічні науки, які розрізняються за об’єктом та предметом дослідження.

Існує велика кількість класифікацій напрямів екологічних досліджень, але, на думку Г.О. Білявського, М.М. Падуна та Р.С. Фурдуя, основними є загальна, або велика, екологія, що пред­ставленатакими взаємопо’язаними та взаємообумовленими блоками якбіоекологія, геоекологія, екологія Космосу, соціоекологія, техноекологія.

Кожен блок має свої екологічні галузеві розділи та підрозділи. Загальна екологія вивчає загальні закономірності функціонування екологічних систем та включає теоретичну та експериментальну екологію.

Біоекологіянайрозвиненіший і «найстаріший» за віком блок.Біоекологія– розділ екології, що вивчає середовище живих організмів, тобто відносини живих організмів між собою та з навколишнім середовищем. Біоекологія включає:

• системну екологію – екологію видів, сімей, класів, типів, царств;

• аутекологію – екологію видів та факторів середовища, що впливають на існування організмів;

• демекологію – екологію популяцій та закономірності їх існування;

• синекологію – екологію угруповань;

• біогеоценологію – екологію екосистем.

Підрозділи блоку «Біоекологія»: основи біоіндикації, експериментальна екологія, заповідна справа, біоекомоніторинг, біосферика, екологія людини, екологія рослин, екологія тварин.

Блок «Геоекологія» вивчає взаємовідносини організмів та середовища з точки зору їх географічної приналежності. Містить такі підрозділи: ландшафтна екологія, екологія атмосфери, екологія літосфери, екологія гідросфери, геоекоінформатика, економіка природокористування та охорона довкілля, екологія геоенергоаномальних зон.

Техноекологія– розділ екології, що вивчає взаємодію природних і техногенних процесів.

Блок «Техноекологія» складається з:

• екології енергетики (екологія ГЕС, екологія АЕС, екологія ТЕС, екологія нетрадиційних джерел енергії (сонячна, геотермальна, вітрова, біоенергетика, енергетика моря);

• екології промисловості (екологія хімічної промисловості, екологія машинобудівної, екологія металургійної промисловості, екологія електропромисловості, екологія промисловості будматеріалів, екологія лісогосподарської промисловості тощо);

• екології транспорту (водного, повітряного, автомобільного, залізничного, трубопровідного);

• агроекології (поділяється на ґрунтозахисну, меліоративну, агрохімічну, екологію тваринництва);

• екології військової справи;

• екологічної експертизи.

Соціоекологія– розділ екології, що вивчає відношення суспільства і навколишнього природного середовища. Блок «Соціо-екологія» має 12 підрозділів, основні з яких: психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство, міжнародне співробітництво з охорони біосфери.

Блок «Екологія Космосу» вивчає екологічний стан планет сонячної системи та космічного обладнання. Має такі підрозділи: екологія космічних апаратів, екологія ближнього Космосу, екологія планет сонячної системи, екологія зовнішнього Космосу, глобальний космічний екомоніторинг.