2.1.3. Дія екологічних факторів на організми та пристосування до дії цих факторів

Важливим елементом є реакція організмів на силу екологічного фактора. Згідно з цим виділяють дві зони:

1. зона оптимуму фактора (сприятлива доза);

2. зона песимуму фактора (доза, за якої організми почуваються пригнічено).

Саме діапазон оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності. Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватисядо змін умов середовища. Кіль­кісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид може нормально існувати.

Екологічна валентність різних видів може бути різною (північний олень витримує коливання температури від –55^о С до +30^о С, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5–6^о С. За екологічною валентністю організми поділяють на:

• стенобіонти– з малою пристосованістю до змін умов середовища (орхідеї, форель, глибоководні риби);

• еврибіонти– з великою пристосованістю до змін умов довкілля (колорадський жук, вовки, пирій, миші, таргани).

Живий світ Землі має у своєму складі три типи організмів:

1. продуценти(абоавтотрофи) – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей (до цього типу належатьрослини, яких на землі налічується 350 000 видів);

2. консументи (або гетеротрофи) – організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами (до них належать рослиноїдні тварини, рослини-хижа­ки і гриби в кількості – 1,5 млн видів);

3. редуценти (або сапрофаги) – це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей (вся ця спільнота в кількості 75 000 видів має певне середовище існування та визначену структуру, видовий склад і територію та називаєтьсябіоценозом).

4. Популяції: означення та параметри

У загальних рисах під популяцієюрозуміють реально існуючу в природі групу організмів одного біологічного виду, щозай­має певну територію та відрізняється наявністю серед цих організ­мівфункціональних зв’язків та спільності структур. Як ібільшість понять екології, термін «популяція» неоднозначний. Спеціа­лісти різного профілю, виділяючи популяції у природі, використовують різні критерії.

У ботаніці критеріями виділення популяції є її розміщення в межах певного біоценозу. Такі популяції називають ценотичними. Розміри ценопопуляцій можуть бути різними. У невеликих ценозах вони – невеликі, а в монотонно-однорідних типу тайгового лісу можуть охоплювати території у сотні та тисячі гектарів і складатися з багатьох мільйонів особин.

В екології та зоології популяції частіше виділяють за ознаками їх розподілу на певній території та достатній відмежованості від популяцій того ж виду. У цьому випадку популяцію називають локальною.

Механізми ізоляції окремих популяцій бувають двох типів:

1. територіальні;

2. репродуктивні.

У першому випадку межами між популяціями є певні бар’є­ри: гірський хребет, річка тощо. У другому випадку ізоляцією є неможливість схрещування між особинами різних популяцій. Наприклад, особини конюшини гірської на південному та північному схилах одного й того самого пагорба можуть належати до різних популяцій, оскільки на північному схилі цвітіння починається тоді, коли цвітіння на південному схилі вже пройшло.

Популяція– це реальна біологічна одиниця,у формі якої існують види рослин, мікроорганізмів та тварин. Кожна популяція може бути охарактеризована певними ознаками – популяційними параметрами.

Основні з них такі:

а) чисельність– загальна кількість особин, що входять до складу даної популяції;

б) щільність – кількість особин, що припадає на одиницю території або одиницю об’єму простору, що займає популяція;

в) запас біомаси популяціїв цілому та в розрахунку на одиницю площі чи об’єму;

г) народжуваність– число нових особин, що з’являються в популяції при народженні;

д) смертність– кількість особин, що відмирають за певний проміжок часу;

е) зростання популяції– співвідношення народжуваності та смертності, що призводить до збільшення або зменшення чисельності особин у популяції. Важливим атрибутом будь-якої популяції є також її просторова структура, яка проявляється в особливостях розміщення особин на площі популяційного поля.