1.Обробка внутрішніх кишень у верхньому одязі.

2. Періоди виробничого навчання швейників, їх цілі та завдання.

3.Виховання в Давньому Римі.

4.Що таке осанка і які розмірні ознаки її характеризують?Види осанки.

5.Вікова періодизація психічного розвитку.

1. Особливості:

• Підкладка кишені не дублюється, не прикріплюють клейових кромок

• Внутрішня кишеня завжди має застібку

• Кріпиться товарний знак підприємства або вкладається у шов пришивання

Не прорізні кишені (у швах):

1.2.3.

4.5.

1. Обробка внутрішньої не прорізної кишені з застібкою-блискавкою та оздоблювальною строчкою на підкладці

2. Обкантування смужкою лінії входу в кишеню

3. Обшивання підкладкою кишені лінії входу

4. Обробка внутрішніх кишень на підкладці у виробах для жінок зигзагоподібною строчкою

5. Обробка внутрішніх кишень на підкладці у виробах для жінок оздоблювальною тасьмою.

2.Операційно – комплексна система дозволяє встановити 4 періоди виробничого навчання:

1.Вступний (ознайомлюючий) – існує з метою отримання учнями чіткого уявлення про вибрану професію,її роль у сфері виробництва і про навчальний заклад: знайомство з виробничою майстернею, робочим місцем, умовами роботи і відпочинку, правилами БП і протипожежними заходами, з традиціями навчального закладу, правилами внутрішнього розпорядку, ознайомлення з базовим підприємством (екскурсія) 1-2 заняття.

2.Підготовчий період, на протязі якого закладаються основи майбутньої професійної діяльності. Цей період складається з 2 етапів:

1) операційний – тобто етап засвоєння операційних тем. Під час операційного етапу формуються:

- первісні уміння і навики виконання рухів, дій, прийомів роботи і в цілому операцій: ручних, машинних, прасувальних, спеціальних машинних та інших операцій;

- уміння правильно виконувати технічні вимоги, виконувати прийоми користування інструментами, засобами малої механізації, вміння по заправці ниток, регулюванню деяких механізмів швейної машини, уміння чіткої та правильної організації робочого місця і дотримання правил БП при виконанні всіх видів операцій.

2)Етап комплексних робіт. Під час цього періоду:

- учні виконують прості і складні (комірці, кишені, борти і т.д.) комплексні роботи;

- формуються навики по чіткому дотриманню технічних і технологічних умов, якісних показників виконання робіт;

- поступово вводиться нормування навчально-виробничих робіт з метою формування первісних умінь по відпрацюванні швидкісних навиків;

- майстер привчає учнів економити матеріали і фурнітуру, берегти час, зразково утримувати робоче місце, суворо дотримуватись правил безпеки праці;

- формується уявлення про самоконтроль;

- майстер привчає учнів користуватися письмовими інструкціями, технічною документацією;

- з перших занять учні повинні вести щоденник виробничого навчання з метою систематизації та поглиблення знань;

- кожна тема підготовчого періоду має завершуватись контрольно-перевірочною роботою протягом 2-4 год.

3.Період оволодіння спеціальністю (період досконалості).

Найбільш тривалий за часом, протягом якого учні засвоюють виготовлення певних швейних виробів, залежно від обраної професії. Вироби виготовляються самостійно від початку до кінця, а на заключному етапі виготовлення бригадами з розподілом праці з метою вироблення швидкісних навиків. Учні вчаться планувати свою працю, попереджати, визначати і виправляти дефекти, набувають навиків само – та взаємоконтролю. Кожна тема закінчується контрольно – перевірочною роботою.

4.Період виробничої практики (навчання учнів на підприємстві) є завершальним періодом навчання, проводиться в ательє або в цехах підприємств легкої промисловості. В ході даного періоду учні закріплюють і вдосконалюють професійні та швидкісні навички, освоюють нове обладнання, тренуються в застосуванні технічних знань у виконанні налагоджувальних і регулювальних робіт на ньому, привчаються працювати самостійно, аналізувати і попереджати причини дефектів у швейних виробах, виконують норми виробітку робітників, набувають вмінь працювати з виробничо-технічною документацією.

3.Давній Рим у своєму розвитку пережив 3 періоди:

1)родовий чи царський Рим – це період до 1 ст. до н.е.

2)республіканський Рим 6-1 ст. до н.е.

3)імператорський Рим до кінця 5 ст. до н.е.

Римське виховання в кожному з цих періодів мало свої особливості. Між дрібними племенами, що заселяли Аппенінський півострів відбувалися часті війни. Ці особливості життя і обумовили характер виховання.1) Виховання у родовому Римі було виховання землевласників-воїнів, які захищали свої земельні ділянки. Хлопці під керівництвом батьків вчилися землеробству, а дівчата під керівництвом матері привчалися до домашньої роботи. Хлопці обов’язково вивчали військове мистецтво. Виховання у Римі було побудоване на суворій дисципліні. Головний у сім’ї був батько, якому підкорялися всі.

2)У республіканському Римі зростає рабовласництво і на його основі відбувається розшарування населення. Населення поділяється на привілейовані групи патриціїв та вершників і на людей безробітних, які втратили свої земельні ділянки. Таке розшарування населення на багатих і бідних обумовив поділ шкіл на елементарні та граматичні. В елементарних школах навчалися діти деяких незаможних людей. Елементарні школи були приватними в них навчалися хлопці. В таких школах вчили писати, лічити, читати. Вельможі і діти багатих отримували початкове домашнє виховання і навчання. Наступними були граматичні школи, де навчалися сини багатих людей. Тут вивчали граматику, латинську мову, риторику , літературу і історію. Велика увага приділялася ораторському мистецтві. В останні століття в республіканському Римі виникли школи риторів, де вельможні юнаки вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику для того, щоб у подальшому зайняти вищі державні посади.

З 146 р. до н. е. після завоювання Греції афінська культура швидко проникає до Риму і грецька мова стає мовою багатих. Граматичні школи та школи риторів в них була дуже висока оплата за навчання і тому в них навчалися лише привілейовані діти.

3) В імператорському Римі зростає рабовласницька Римська імперія внаслідок завоювань досягає великих розмірів. Тримати у покорі рабів стає все трудніше, тому римські імператори намагалися перетворити елементарні школи у знаряддя для підготовки рівно підданих і встановити за цими школами суворий державний нагляд. Граматичні школи і школи риторів перетворилися на державні метою яких стає підготовка чиновників відданих імператорській владі. Останні століття імператорського Рим переживав період занепаду – це відбилося і на вихованні і освіті. У школах відсутній зміст і мета навчання, виховання.

В цей час основою виховання була родина. Великі права і пошану мали у сім’ї жінки. До цього часу жінки не знали такої великої ролі і впливу, тому в Римі з’являються жінки вихователі. Однак у Римі виховання не було гармонійним розвитком тілесних і духовних сил.

Якщо у греків виховання було спрямоване на досягнення краси і добра, то у римлян – практичності та корисності.

Домашнє виховання було дуже суворим. У присутності дітей не дозволялося ні говорити, ні робити ніяких неподобств. Жінкам та юнакам до 30 років не дозволялося пити вино, а порушники цього закону каралися, як самий тяжкий злочин. У пізніший період імператорського Риму стали з’являтися педагоги, які користувалися великою пошаною. У римське виховання в останній період проникли грецькі погляди. Грецька мова та література стали обов’язковими предметами, навіть, у домашньому вихованні. Грецькі вчителі цілим натовпом прямували до Риму в ролі викладачів. У 1 ст. до н. е. у Римі існувало вже декілька навчальних грецьких шкіл, а вивчення грецької мови стає головним в римській освіті. Разом з грецькоб розвивається і латинська мова.

Юлій Цезарь написав латинську граматику. В римських школах цього періоду існувала велика суворість. Панували тілесні засоби покарання. Все життя римлянина було обумовлено принципом корисності.

Римські педагоги

Перший римський вчений Катон він був педагогом, а також написав відому працю «Повчання сину». До нас дійшли окремі вказівки і уривки з цього твору. Це була енциклопедична праця в якій говорилося про збереження здоров’я, доброчесність, підготовку до ораторського мистецтва і обов’язкове знання с/г. Славу доброго сім’янина і батька Катон вважав вищою ніж славу доброго сенатора. Він писав, що треба утримувати свій дім суворо. Однак казав, що той хто б’є свою дитину зневажає найдорожчу святиню. Катон був суворий, правдивий, енергійний.

Цицерон він був блискучим оратором. Свої погляди він виклав у багатьох філософських і риторичних творах, де робив акцент перев. На виховання оратора. Він особливу увагу звертає на суть і завдання виховання. Він вважає людину, як розумну і обдаровану істоту. Він вказував, що в людині живе сила, яка закликає його до добра і відлякує від зла.

Дисципліна повинна бути дуже суворою, повчання дітей повинно здійснюватися і словом і ділом. Він вважав, що ніколи не слід карати розлютившись. До покарання слід удаватися зрідка, коли інші засоби не дають потрібних результатів. Виховання слід починати з раннього дитинства. Дітям слід дозволяти тільки ігри, які насять тільки добрий характер. Цицерон вважав, що майбутній оратор крім тренування промов повинен мати знання з історії, філософії, законознавства. Він вважав, що оратор повинен знати 3 речі, що сказати, де сказати, як сказати.

Квінтіліон теоретик і практик. Його найвідоміший твір з 12 книг називався »Про виховання оратора». У цьому творі він систематизував і переробив запозичені з Греції педагогічні ідеї і доповнив їх своїми ідеями. Головними методами навчання за Квінтіліоном є теоретичне навчання, наслідування, вправи. Квінтіліон був першим викладачем, який отримав кошти (гроші) за свою роботу з державної казни.

4.Постава(осанка)фігури відображає індивідуальні особливості положення тіла у просторі. Постава фігури в значній мірі визначає особливості зовнішньої форми тіла людини і є однією з важливих її характеристик, які необхідні для конструювання одягу. Постава фігури пов’язана з формою скелета і перш за все з формою хребта та розташуванням центра ваги тіла.

Постава – це одна з основних характеристик рівноваги у вертикальному положенні тіла в статиці та динаміці.

Постава(осанка)- природне, тобто звичне, без напруження м’язів, положення тіла у положенні стоячи.

Кожний тип постави характеризується певною формою хребта, тулуба, положенням голови та нижніх кінцівок. За типом постави усі фігури можна розподілити на сутулі, нормальні та перегнуті.

Сутула фігура характеризується плоскими грудьми, нахиленим уперед корпусом(плечами та руками), округлою і розширеною довгою спиною з різко виступаючими лопатками, слабким розвитком мускулатури, збільшеними, порівняно з нормальною фігурою, значенням вимірів спини і зменшеними значеннями вимірів грудей. Найвища (найбільш виступаюча) точка грудної залози зміщена вниз.

Перегнута фігура характеризується широким розворотом грудей та плечей; плоскою, злегка нахиленою назад спиною без виступу лопаток; дещо відхиленим назад корпусом; збільшеним прогином талії на спині та значно виступаючими сідницями; збільшеними, порівняно з нормальною фігурою, значеннями вимірів грудей та зменшеними значеннями вимірів спини. Вища точка грудної залози зміщена вгору.

Постава фігури визначається рядом проекційних вимірів фігури людини, які характеризують конфігурацію спинного контура тулуба та положення корпуса у просторі. У чоловічих фігурах виступ лопаток домінує над виступом сідниць, у жіночих, навпаки, виступ сідниць домінує над виступом лопаток.

До розмірних ознак, які характеризують осанку, відносяться: положення корпуса, висота плечей, а також виїмка на талії, виступ лопаток, груди, сідниці, живіт.

Постава(осанка) починає формуватися у дітей у шкільні роки і продовжує остаточно формуватися в зрілому віці; великий вплив на правильне формування осанки чинить спосіб життя, рід діяльності людини та заняття спортом. Осанка є одним з основних факторів, які визначають баланс виробу та добру посадку його на фігурі, що є дуже важливим при сучасних більш суворих вимогах до якості одягу.

5. За Д.Б. Ельконіним, розглядають кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Кожен вікхарактеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є, висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності.В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

Хронологічно вікові кризивизначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11 — 12 років), юнацька криза.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7періодів:

1. вік немовляти — до 1 року;

2. раннє дитинство — 1—3 роки;

3. молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;

4. старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;

5. молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;

6. підлітковий вік — 10 (11—13) 14 років;

7. ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6 років); 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років).

Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. 3 роки і 11 років —це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.

Концепцію Д.Б. Ельконіна розвинув і деталізував Д.І. Фельдштейн. У його роботах акцент робиться на розвитку особистості, а не пізнавальних процесів, який він розглядає як підйом з однієї щаблини на іншу.

Д.І. Фельдштейн вважає, що в процесі соціального розвитку дитини як особистості проявляються певні закономірності. Однією з них є зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня розвитку на інший можуть відбуватися плавно і швидко зі значними якісними змінами в особистості.

Під час плавних перехідних періодів дитину мало турбують питання свого становища серед інших, при різких змінах соціальної позиції особистості на перший план в самосвідомості дитини виходять саме ці питання.

В середині кожного періоду процес розвитку проходить 3 стадії:

1. Розвиток певної сторони діяльності.

2. Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.

3. Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

Підсумовуючи, ми бачимо, що більшість існуючих на сьогодні концепцій психічного розвитку не протирічать, а взаємодоповнюють одна одну, і, що головне, дозволяють пояснити виникнення, розвиток та прояви складного психічного життя людини в різних сферах її життєдіяльності.

Білет №7