1.Обробка комірів у чоловічому одязі.
2. Психологія молодшого школяра.
3.Технічні вимоги до оформлення лекал-еталонів.
4.Освіта за Литовської доби.
5.Характеристика типової конструктивної будови штанів.
1. Нижній комір з фільца (не клейова неткана прокладка)
Лизирование нижнего ворітника – настрачивание шнурка с припосаживанием – задаеться форма, перегиб (четкая линия перегиба)
Верхній комір з тканини верху, завжди є стояк
Дублювання верхнього коміра може складатися з одного або декількох клейових, наприклад додаткове підсилювання кінців
Настрочування фільцу на верхній комір по відльоту
вшивання верхнього коміру по роскепам
Вшивання уступу фільцу у горловину пілочки
Настрочування нижнього коміру на горловину
Дублювання відльоту верхнього коміра
Дублювання стояка верхнього коміра
Лізирування нижнього коміра (фільца) по лінії перегину стояка
Розпрасування шва пришивання стояка по відльоту
Приклеювання клейової сітки до розпрасованих припусків
Настрочування нижнього коміра на верхній по відльоту
Обшивання уступів коміра
Вивертання, виправлення кутів коміра, припрасування готового коміра
Вшивання верхнього коміра в горловину та по лінії розкепу
Розпрасування швів вшивання
Вшивання уступу нижнього коміра у горловину пілочки
Настрочування нижнього коміра на горловину
Припрасування коміра з одночасним приклеюванням припусків верхнього коміра
Пришивання підкладки до нижнього зрізу коміра
настрочування вішалки
2.Початок шкільногонавчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово новасоціальна ситуація розвитку особистості. Перехід дошкільного життя пов'язанийзі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починаєусвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність — вчиться — ізначущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільникабула необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причинвважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю,до якої дорослі ставляться з особливою повагою.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставитьдитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку,перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «Саме тому,що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом, у ній відбуваєтьсязасвоєння усіх надбань».
Основні новоутворення цього віку:
1) рефлексія;
2) самооцінювання, змістом якого є фіксування відповідності чиневідповідності результатів засвоєних знань, опанованих навичок вимогам
навчальної ситуації;
3) самоорганізація у вивченні навчального матеріалу, підготовці доконтрольних і самостійних робіт, виконанні творчих завдань тощо, щопередбачає уміння планувати час, організовувати свою діяльність,контролювати й оцінювати її результати;
4) усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що єпередумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальноїдіяльності.
Засвоєння цих дій означає, що молодший школяр із об'єкта навчання стаєйого суб'єктом, хоч самодостатнім у дій діяльності він стане пізніше.
Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникаєусвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльностіполягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїхвисловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудовісприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати іоцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії - осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналізу. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.
Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе і до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.
За концепцією Е. Еріксона, у молодшому шкільному віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції (за несприятливого розвитку — соціальної і психологічної неповноцінності, неспроможності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На його думку, стимулювання в цей період компетентності є найважливішим фактором формування особистості.
У молодшому шкільному віці всі ці новоутворення що недостатньо
сформовані, однак завдяки їм психіка дитини досягає необхідного для навчання в середній школі рівня розвитку.
Розвиток самосвідомості молодшого школяра
Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня,
проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не- успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію — сукупність настанов щодо себе.
Школа сприяє самостійності учня, його емансипації з-під впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають значно важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У молодшому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких формується розвиток самооцінки дитини. Тут їїдосягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються істають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оціночного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.
На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка і опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результатинавчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальнійдіяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків.
На розвиток особистості молодшого школяра впливають й інші види
діяльності. Його інтерес, наприклад, до різних видів художньої діяльності
(мовлення, малювання, заняття музикою, ліплення, виготовлення аплікацій)
зумовлений не тільки доступністю і привабливістю цих занять, а й віковими
особливостями дітей.
Одним з найулюбленіших видів художньо-мовленнєвої діяльності учнів єрозповідь (за картиною, іграшками, словесним зразком). Особливо охоче вонивигадують історії, казки. Із задоволенням діти початкових класів займаютьсямузичною діяльністю. Не менше люблять вони малювати, виражаючи у малюнкахсвоє емоційне ставлення до світу. Однак їх малюнки є схематичними, важко їмдасться і зображення динаміки предметів. На якість малюнків впливає загальнийфізичний та психічний стан дітей. Ліплення дає змогу зобразити явище, предмет утривимірному просторі, відтворити форму всього, що оточує дитину.Виготовлення аплікацій передбачає вміння вирізати з паперу різноманітнісюжети, орнаменти. Усі види художньої діяльності сприяють розвитку уяви,інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню відповідних навичок, формуванню здібностей та особистісних якостей.
З неабияким зацікавленням займаються молодші школярі конструюванням,що потребує оволодіння специфічними прийомами, способами побудовиконструкцій.
Важливою умовою гармонійного розвитку молодшого школяра є прилученняйого до праці. Найчастіше нею є самообслуговування і виготовлення іграшок-саморобок. Самообслуговування, наприклад, сприяє вихованню поваги до працідорослих, розумінню значення праці у житті людини, готовності до фізичногонапруження. За правильно організованих психолого-педагогічних умов дитинаусвідомлюватиме важливість відповідального ставлення до своїх обов'язків ізсамообслуговування, намагатиметься бути чистою, охайною, підтримуватимепорядок на робочому місці, поважатиме працю дорослих, допомагатиме літнімлюдям. Педагог повинен постійно стимулювати її самостійність, ініціативу,творчість, використовуючи з цією метою педагогічно обґрунтовану оцінку,
схвальне, доброзичливе слово. Молодші школярі мають виконувати і корисні длявсіх завдання: прибирати у приміщенні, поливати квіти, доглядати молодшихтощо. Це привчатиме їх не тільки разом працювати, використовувати необхіднізасоби, оцінювати себе, долати труднощі, а й запобігатиме формуванню егоїзму,виникненню лінощів.
Найважливішим наслідком розвитку дитини дошкільного віку є формуванняпсихілочної готовності до шкільного навчання:
1) Мотиваційна готовність дитини до навчання зумовлюється пізнавальною
спрямованістю дошкільняти, властивою йому допитливістю.
2) Розумова готовність (діти вже мають освоїти операції аналізу, синтезу,порівняння, узагальнення, класифікації).Діти мають володіти початковими навчальними вміннями (самоконтроль,самооцінка).
3) Емоційно-вольова готовність (здатність керувати своєю поведінкою,
пізнавальною активністю).
Фізичний розвиток завершується формуванням лобного відділу великихпівкуль, підвищується рухливість нервових процесів.
Криза семи років – перехідний період, що відділяє дошкільне дитинство відмолодшого шкільного віку, це криза саморегуляції. Її симптоми: втратабезпосередності поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішніпереживання щодо правильності і доцільності власних дій), манірність поведінки,симптом “гіркої цукерки” (дитина приховує, що насправді відчуває), таємниці усобі. Дитина усвідомлює, що кожна людина – особистість, і вона – теж.
У молодшого школяра формується науковий тип мислення. В його життявходять нові книги – підручники, робота з ними є першим кроком самоосвіти.
Організація нового виду праці – навчання. З’являється рефлексія – якіснонова властивість психіки, яка проявляється у можливості виділяти особливостісвоїх дій і робити їх предметом аналізу (що я роблю? як? чому?). Якщодошкільник орієнтується на свій власний досвід діяльності, то школяр починаєорієнтуватися на загально-культурні зразки діяльності.
Коли дитина сама навчиться ставити перед собою мету навчальної діяльностіі знаходити засоби її досягнення, її поведінка стає довільною.
В чому небажання вчитися?
1. Чи часто дорослі запитують: чому дитина навчилася сьогодні у школі чи
частіше, яку оцінку отримала?
Учням пропонують вибрати картку від 1 до 9. У звичайній школі 82% дітей
вибрали 5; 1 та 2 ніхто не вибрав. Діти, боячись оцінювання, не висовуються,
уникають контакту з учителем, за цим слідує психічне перевантаження.
2. Дорослі пояснюють неуспішність дитини низькими здібностями,незібраністю, несконцентрованістю. Дитина перебирає на себе ці оцінки, яківизначають її життєву позицію.
3. Скорочена життєва перспектива (несамостійність дітей).
У структурі навчальної діяльності виділяють такі компоненти: мета
(засвоєння певних знань), навчальні ситуації (завдання), навчальні дії та операції,контроль і оцінка, мотиви й форми спілкування учнів з учителем та між собою.
Уява у цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, із характерними рисаминекерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема,вдосконалюється відтворювальна уява.
3.На лекала-еталони основних та похідних деталей наносять маркувальні позначення та дані, які визначають технічні вимоги на технологічну обробку і розкрій матеріалів. Маркують лекала деталей швейних виробів з позначенням ведучих розмірних ознак типових фігур жінок, чоловіків, дівчаток і хлопчиків.
На лекалах швейних виробів наносять наступні маркувальні дані:
Найменування лекал (оригінал чи еталон)
Найменування виробу (вказують на одній з деталей комплекту лекал)
Номер моделі
Призначення лекал (основні, похідні, допоміжні)
Найменування деталі чи код (пілочка, спинка, підборт тощо) та кількість деталей для крою
Розміри виробу (зріст, обхват грудей, обхват талії чи стегон тощо)
На одній із основних деталей (пілочці чи спинці) комплекту лекал-оригіналів додатково вказують:
Рекомендовані по моделі інтервали абсолютних значень зросту й обхвату грудей
Номер конструктивної основи
Підпис і прізвище конструктора-розробника
Дату розробки
Дату, підпис і прізвище перевіряю чого провідного конструктора.
На лекалах-еталонах наносять лінії вимірювань наступних ділянок: ширина спинки на рівні зняття виміру «ширина спинки», ширина пілочки на рівні зняття виміру «ширина грудей», ширина виробу на лекалах пілочки і спинки на рівні глибини пройми, ширина лекал пілочки і спинки на рівні лінії талії, стегон, низу. На лекалах рукавів наносять лінії вимірювань верхньої та нижньої частин рукава на рівнях ліній окату, ліктя та низу.
На одній із основних деталей наносять специфікацію деталей, що входять в комплект виробу.
Для розкрою на лекалах наносять:
Лінію поздовжнього напрямку тканини – напрямок нитки основи
Лінії допустимих відхилень від поздовжнього напрямку
Лінії мінімальної і максимальної ширини доточок в місцях їхнього розташування відповідно до нормативних документів
Контрольні надсічки для суміщення деталей в процесі з’єднання
На лініях зрізів всього комплекту лекал-еталонів на відстані 1 мм через кожні 8-10 см ставлять клеймо ВТК.
4.Руська (українська) мова у литовській державі було визнана офіційною. Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, листи до українських магнатів, що стосувалися місцевих справ. У збірнику законів 1565 р. було записано, що «писарь меський, по-руськи маеть літерами і словами руськими всі листи і позови писати». Руська мова існувала у двох варіантах — північному (білоруському) і південному (українському).
Розширюється сфера застосування української мови. У 1556—1561 pp. в Пересопницькому православному монастирі на Волині Михайлом Васильовичем із Ся-нока на замовлення Княгині Анастасії Гольшанської-Заславської було зроблено перший з відомих донині перекладів текстів Євангелія з болгарської на розмовну українську мову. У рукописі Пересопницького Євангелія чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст.
Перебуваючи у складі Польсько-Литовської держави, Україна зближувалася з Західною Європою. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація. Ці впливи захопили верхи українського громадянства. Через Польщу Україна познайомилась із такими течіями в культурі Західної Європи, як гуманізм і реформація.
Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поетами, визначними громадськими й політичними діячами. Через це студентство прилучалося до загальноєвропейського культурного процесу, розвитку науки й освіти. У Паризькому університеті в 1353 р. підвищували освіту магістр Петро Кордован. Тут учився у 1369 р. Іван «з Рутенн», у 1397 р. — «Герцан Вілевич рутенської нації з Києва». З XV ст. при університетах у Празі (заснований 1348 р.) і в Кракові (виник у 1364 р.) існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів з України. Тільки водному Краківському університеті в 1510—1560 pp. здобули освіту 352, а протягом XV—XVI ст. — 800 вихідців з України. У списках студентів Краківського університету знайдено понад ЗО імен уродженців Дрогобича та 70 — із Самбора. При університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси. Студенти з України вчилися також у Бо-лонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лейденському та інших університетах.
У списках студентів університетів у Лейпцігу і Віттенберзі українці зустрічаються вже у 1498—1534 pp., у Кенігсбергу — від 1544 р. Спеціальний підрахунок студентів-українців, які навчалися в університетах та інших навчальних закладах Німеччини в другій половині XVII—XVIII ст., становить близько 450 осіб. У Кенігсберзькому університеті Альбертіна з кінця XVI ст. і до кінця XVIII ст. вчилося 250 українських студентів.
Частина українських студентів залишалася працювати в Західній Європі. Деякі з них стали видатними представниками західноєвропейської гуманістичної культури.
Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак, більш відомий світові як Юрій Дрогобич. Народився він у сім´ї дрогобицького міщанина Михайла Доната Котермака. За тодішнім звичаєм Юрій обрав собі нове прізвище — Георгій Дротбич де Русіа, що означає власне Георгій Дрогобицький з Русі, бо земля, на якій знаходилось рідне місто Юрія, звалася тоді Червоною Руссю.
Писемна біографія Юрія починається у 1469 p., коли прізвище юнака з´явилося у списках студентів Ягелленського університету в Кракові. Як незаможний вступник він вніс лише один грош. Виявляючи надзвичайну наполегливість, через рік став бакалавром, а в 1473 р. склав іспити на ступінь магістра наук. Однак отримані знання його не задовольняють, і Ю. Дрогобич вирушає до Італії. З 1473 р. вчиться в найславетнішому тоді в Європі Болонському університеті.
Студент Джоржо де Леополі — Юрій (Георгій) з Дрогобича — ґрунтовно вивчає астрономію та медицину, досить швидко здобуває найвищі наукові звання. У 1478 р. отримує ступінь доктора філософії, стає професором. Протягом 1478—1482 pp. читає лекції з астрономії в Болонському університеті, а в 1481—1482 pp. перебував на посаді ректора цього університету. У 1482 р. йому присвоюють звання доктора медицини — першому серед вихідців із України. Він першим з українців почав робити розтин людського тіла; щоб відкрити причини хвороб і віднайти засоби їх лікування, практикував як лікар. За великий внесок у національну культуру дістав титул довічного громадянина Болоньї.
Ю. Дрогобич є автором першої друкованої книжки, виданої українцем за кордоном. Ця книга під назвою «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини університету Болоньї» вийшла у Римі латинською мовою 7 лютого 1483 р. і відома лише в двох примірниках. Вона належить до найдавніших, «колискових» книг людства.
Крім астрології книга подає окремі наукові відомості з астрономії, метеорології, філософії, економіки, географії. Зокрема, у ній зроблено спробу визначити географічні координати Москви, Вільно (Вільнюса), Кафи (Феодосії), Львова, Дрогобича. Це перші відомості про Україну в друкованому виданні. Дрогобич розрахував рух небесних світил і передбачив два сонячних затемнення з точністю до хвилини. Прогнозуючи небезпеку епідемій та пошестей в Італії, Ю. Дрогобич зауважує, що вона може мати значні наслідки, якщо «не буде належного забезпечення міст». Книга написана на високому науковому рівні і свідчить про глибокі та різноманітні знання автора.
Відомо, що у 1488 р. Ю. Дрогобич знову переїхав до Краківського університету і почав читати лекції з астрономії, медицини, теорії мистецтв. Дехто з дослідників стверджує, що майбутній польський вчений Миколай Коперник — автор вчення про геліоцентричну систему, слухав лекції професора «вільних мистецтв» Ю. Дрогобича, бо саме на цьому факультеті почав учитися з осені 1491 р.
Серед гуманістів українського походження яскравою постаттю був Павло Пропелер (Русин). Він походить із міста Кросна (нині воєводство Польщі). Ця територія тоді була заселена лемками. П. Русин навчався у Краківському та Грейсвальдському (Німеччина) університетах, деякий час працював у Німеччині та Угорщині. Він викладав римську літературу в Краківському університеті, очолював там поетичний гурток молоді. Свої вірші писав латинською мовою. Політичним здобутком новолатинської поезії XVI ст. була віршова збірка «Пісні Павла Русина з Кросна» (1509 p.).
П. Русин своєю діяльністю помітно вплинув на формування плеяди відомих латиномовних поетів Польщі. На думку польських істориків літератури, П. Русин становить ціпу епоху в історії польсько-латинської поезії. Він був першим гуманістичним поетом в українській літературі і одночасно основоположником гуманістичної латинської поезії в Польському королівстві. Характерно, що, перебуваючи за межами України, П. Русин завжди підкреслював своє русинське походження, пропагуючи тим самим інтелектуальну силу свого народу, звеличуючи свою Батьківщину в очах європейської громадськості.
У багатьох європейських країнах добре знали праці з філософії, публіцистичні твори й промови священика-гуманіста Станіслава Оріховського, уродженця села Оріхівців Перемишлянської округи Руського воєводства. Він учився в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському й Болонському університетах. Більшу частину життя прожив в Італії, але слава про нього поширилася по всій Європі. Відзначаються художньою досконалістю і можуть бути віднесені до блискучих зразків української полемічної літератури прозові та публіцистичні твори С Оріховського «Про турецьку загрозу слово...» (1543—1544), «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (1543 і 1548), «Хрещення в русинів», памфлет « Розрив із Римом». С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, відстоював невтручання церкви у державні справи.
С. Орловського вважали неперевершеним оратором і прозвали українським Демосфеном і сучасним Цицероном. Особливо прославився він своїми промовами проти турецько-татарської агресії. Переважна більшість учених вважає саме С. Оріховського засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри. С. Оріховський пишався своїм «рутенським» походженням, завжди підкреслював це у виступах.
Звичайно, західноєвропейські культурні впливи в литовсько-польську добу більше зачіпали західноукраїнський регіон. Тут в останній чверті XVI ст. склались два яскраво виражені культурні центри — міста Острог і Львів. Вони були попереду в культурному поступі України. В Острозі, як писав сучасник, православіє наше почало сяяти, мов сонце, будівничі церкви божої почали показуватися, книги друковані почали множитися».
З Острогом зв´язана діяльність великого українського патріота, активного захисника православ´я, київського воєводи Василя Костянтиновича Острозького. Князь Костянтин-Василь Острозький був найвпливовішим з-поміж тогочасних українських магнатів, загальновизнаним «начальником у православ´ї», меценатом, культурним діячем. Польський король Стефан Баторій прилюдно назвав його «верховним охоронцем і захисником православної церкви в Західній Русі». Острозький був прихильником культурно-релігійної автономії українського і білоруського народів, протегував різноманітні православні інституції, медичні та освітні заклади. Він заснував у місті Острозі, що належало йому, гурток письменників, школи в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), школу та друкарню в Острозі (1576).
В Острозькій слов´яно-греко-латинській школі вищого типу зібрались кращі наукові сили України. У ній викладалися так звані «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія. Сама школа була живим запереченням запевнень противників українства, що нібито наоснові церковно-слов´янщини і східної традиції немислимі ніяка наука і взагалі освіта. Сучасники називали її «тримовним ліцеєм» чи «тримовною гімназією», бо навчання велося на трьох мовах: грецькій, латинській та українській (слов´янській), а ще «греко-слов´янською Академією». Вона вважається першою науковою установою України, першим українським навчальним закладом європейського типу. Це було виявом західної орієнтації, незвичайної для східного християнства. Протягом 60 років (1576—1636) у школі навчалося 500 осіб.
Складовими частинами Острозького освітнього осередку поряд зі школою стали гурток учених богословів та філологів і при ньому друкарня. Найвизначнішим представником Острозького літературно-наукового гуртка, першим ректором школи був Герасим Данилович Смотрицький.
Вихованцем Острозької школи, сином Герасима був Мелетій Смотрицький. Його вчителями були батько, а також один із найосвіченіших організаторів навчання в Острозькій школі, випускник Падуанського університету в Італії грек Кирило Лукаріс, який після смерті Герасима став ректором; а згодом у 1601 р. — патріархом Александрійським; а в 1621 р. — Константинопольським.
Баркулабівський літопис (кінець XVI ст.) свідчить, що В. К. Острозький послав М. Смотрицького у Віденську академію для освоєння філософських наук. Через декілька років М. Смотрицький продовжує освіту в Лейпцігському, Нюрнберзькому, Віттенберзькому університетах і стає одним із найосвіченіших людей України.
Розквіт його діяльності припадає на першу чверть XVII ст. Це була всебічно обдарована людина: педагог, перекладач, письменник-полеміст, церковно-політичний діяч. Але найбільше прославився М. Смотрицький як автор єдиного на той час посібника з мови — «Грамматика словенския...».
Мелетій Смотрицький довів життєвість слов´янської мови. Граматика, яку він написав, мала довге житгя. Протягом кількох століть вона була основним підручником для українського, російського і білоруського народів. У 1648 і 1721 pp. її перевидавали в Росії. Вона була перекладена на всі слов´янські мови. Нею користувалися у південно-слов´янських країнах, а також у Молдавії та Румунії. Михайло Ломоносов говорив про цю граматику як про «ворота своєї вченості». У Росії граматика М. Смотрицького стала основою філологічних знань аж до 1755 p., тобто до «Російської граматики» Ломоносова. Термінологією граматики М. Смотрицького й досі користуються російські лінгвісти: гласная, согласная, ударение, слог, точка, многоточие, запятая, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение, спряжение.
5.
Білет№10