1. Обробка прорізних кишень верхнього одягу. Особливості обробки прорізних кишень на напівавтоматі.
2.Суть і завдання виробничого навчання швейників.
3.Конструктивні пояси фігури людини та основні горизонтальні конструктивні лінії базисної сітки.
4.Психологічний і особистісний розвиток дитини в дошкільному віці.
5. Психологія виховання і самовиховання
1. Кишені верхнього одягу поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться: прорізі, нерозрізні, накладні. До зовнішніх відносяться: прорізні, не прорізні (у швах), накладні.
Зовнішні прорізні кишені підрозділяються на: з клапаном (клапан і дві обшивки; клапан і одна обшивка); з листочкою (з вшивними кінцями; з настрочними кінцями); з двома обшивками, іншими словами в рамку (у рамку; у кант).
Послідовність етапів обробки прорізних кишень
1. Обробка деталей оздоблення.
2. Обробка підкладки кишені (настрочування підзору на підкладку).
3. З’єднання повздовжника з пілочкою.
4. Намічування місця розташування кишені на пілочці.
5. Пришивання деталей оздоблення по лініям розмітки кишені.
6. Розрізання входу в кишеню.
7. Вивертання обшивок, підзору, листочок, клапанів.
8. Пришивання підкладки кишені до припусків, обшивок, клапанів, листочок.
9. Закріплення кутів кишені.
10. З’єднання частин підкладки кишені.
11. ВТО кишені.
Обробка прорізних кишень з листочкою в верхньому одязі:
Заготовка листочки
Обробка підкладки кишені (застрочування підзору на підкладку)
З’єднання повздовжника з пілочкою
Намічування місця розташування кишені на пілочці
Пришивання листочки по лініям розмітки кишені
Розрізання входу в кишеню
Вивертання листочки, підзору,
Пришивання підкладки кишені до припусків обшивок закріплення кутів кишені
Зєднання частин підкладки кишені
Застрочування кінців листочки на пілочку (якщо листочка настрочна)
ВТО кишені
Обробка прорізної кишені на н/а:
укладка деталей, що формують лінію розрізу кишені по шаблону.
Робочий цикл – прокладання двох паралельних строчок для пришивання деталей, що оформлюють лінію розрізу із закріпкою на початку та в кінці строчки, розрізання входу в кишеню, обрізання ниток.
вивертання деталей, що формують вхід до кишені на виворітній бік спеціальними захватами.
Обробка прорізних кишень з клапаном. Особливості обробки прорізних кишень на напівавтоматі.
Обробка прорізних кишень з клапаном:
Обробка клапана
Обробка підкладки кишені (застрочування підзору на підкладку)
З’єднання повздовжника з пілочкою
Намічування місця розташування кишені на пілочці
Пришивання деталей оздоблення по лініям розмітки кишені
Розрізання входу в кишеню
Вивертання обшивок, підзору, листочок, клапанів.
Пришивання підкладки кишені до припусків обшивок, клапанів, листочок, закріплення кутів кишені
Зєднання частин підкладки кишені
ВТО кишені
Обробка прорізної кишені
з клапаном Обробка прорізної кишені з клапаном та двомаобшивками
Обробка прорізної кишені на н/а:
укладка деталей, що формують лінію розрізу кишені по шаблону.
Робочий цикл – прокладання двох паралельних строчок для пришивання деталей, що оформлюють лінію розрізу із закріпкою на початку та в кінці строчки, розрізання входу в кишеню, обрізання ниток.
вивертання деталей, що формують вхід до кишені на виворітній бік спеціальними захватами.
Обробка прорізних кишень з двома обшивками в верхньому одязі. Особливості обробки прорізних кишень на н/а
Заготовка обшивок
Обробка підкладки кишені (застрочування підзору на підкладку)
З’єднання повздовжника з пілочкою
Намічування місця розташування кишені на пілочці
Пришивання обшивок по лініям розмітки кишені
Розрізання входу в кишеню
Вивертання обшивок, підзору,
Пришивання підкладки кишені до припусків обшивок закріплення кутів кишені
Зєднання частин підкладки кишені
ВТО кишені
Обробка прорізної кишені на н/а:
укладка деталей, що формують лінію розрізу кишені по шаблону.
Робочий цикл – прокладання двох паралельних строчок для пришивання деталей, що оформлюють лінію розрізу із закріпкою на початку та в кінці строчки, розрізання входу в кишеню, обрізання ниток.
вивертання деталей, що формують вхід до кишені на виворітній бік спеціальними захватами.
2.Процес підготовки швейників включає 2 складові частини:
- теоретичне навчання;
- виробниче навчання.
ВН у загальному обсязі навчання становить 50-80%
Мета ВН- формування основ професійної практичної діяльності у майбутніх робітників швейного профілю.
Специфічні особливості ВН:
Основою ВН є виробнича праця учнів, підпорядкована вирішенню навчально-виховних завдань;
Змістом ВН є формування і учнів умінь і навичок, характерних для професії, яку набувають;
Процес ВН відбувається на основі тісного взаємозв’язку теорії та практики;
Практичні уміння та навички формуються на основі знань, які в ході їх застосування вдосконалюються, поглиблюються і розширюються;
Процес учіння в ході ВН об’єктивно активніший, ніж у ході теоретичного навчання, тому в діяльності майстра порівняно з діяльністю викладача питома вага інформаційної функції зменшується, а посилюються інструктивна, керівна та спрямовуюча функції;
Для нормального ходу ВН особливу й вирішальну роль відіграють засоби навчання і насамперед засоби праці – навчально-матеріальна база(швейне обладнання, інструмент), а також предмети праці (деталі крою, вузли швейних виробів).
Процес ВН для різних професій швейного профілю(масового і індивідуального пошиву) характеризуються тим, що в трудовій діяльності цих професій багато спільного. Вивчення процесу виготовлення одягу в індивідуальному й масовому виробництві має відмінності основному в організації праці й багато спільного в застосуванні й виконанні технологічних операцій і прийомів роботи. Тому постановка завдань, зміст, форми і методи навчання, планування в ряді питань створюють можливість застосування єдиних підходів до методики ВН у ПТНЗ до методики навчання практик у ВНЗ.
3.Під конструкцією розуміють зовнішній вигляд та о’ємно-просторову форму одягу, характер його членування на конструктивні пояси, конфігурацію та розміри складових частин(деталей), а також способи їх з’єднанняя.
Конструкція одягу характеризується зовнішньою формою (силуетом, покроєм), конструктивною побудовою деталей, художнім оформленням та видом з’єднувальних швів. Особливе значення у формуванні одягу мають окремі частини тіла людини, які розглядаються з точки зору пластичної анатомії, як окремі форми, які покриваються одягом.
Опорні частини (до цих частин тіла належать) шия(комір), плечі, груди, спина, живіт, сідниці, передпліччя, стегно і гомілка. Всі вони мають значення в процесі конструювання одягу, як опори основних конструктивних поясів.
1-й-шийний – враховують при формуванні горловини і комірів плечових виробів.
2-й – плечовий – враховується при конструюванні плечових виробів(форму, розворот(ракурс), довжину). Визначає загальну ширину одягу в плечах.
3-й – грудний – на рівні грудних залоз. Має велике значення в процесі визначення ступеня об’ємності і ширини одягу. Визначення прибавки на вільне облягання.
4-й – пояс лінії талії проходить по найбільш вдавлених точках бокових стінок тулуба. Враховується при визначенні ступеня об’ємності та ширини виробів по лінії талії і є місцем основного розчленування фігури по горизонталі.
5-й – тазостегновий. Розміщений на горизонталі через виступаючі точки сідниць і низу живота. Враховується при визначенні об’ємності та ширини одягу по лінії стегон.
6-й – стегновий. Розміщений у верхній частині стегон і враховується при визначенні об’ємності та ширини поясних виробів.
7-й – колінний. Розміщенний по коліну і враховується при визначенні ширини поясних виробів штанів.
8-й – гомілковий. Між стопою та коліном. У верхній та нижній частині гомілки і характеризує об’ємність і ширину поясних виробів, а також плечових виробів по лінії низу.
9-й – пояси рук. Розміщені по всій довжині руки і визначають об’ємність та ширину рукавів біля плеча, ліктя, кісті(зап’ясток).
Основні горизонтальні конструктивні лінії базисної сітки:верхівкова лінія, шийно – плечова лінія, лопаткова лінія,лінія пахви(грудей),лінія талії(ліктя), лінія стегон,лінія підсідничної складки, лінія коліна, лінія литки, лінія низу.
Ш пілочки Шпройми Ш спинки
(Шпройми=(Шг+Пшг)+(Оп+Поп\2-1\10 Сг3)+(Шс+Пшс))
Оп+Поп\2=Ш рук.
Ш пройми=Шрук-1\10 Сг3 відповідно рукава пройми
Для класичного крою з вшивними рукавами 1\10 Сг3≈ 5см
Шпройми=Шрук-5. Пройма менше ширини рукава на 5 см
Ш сітки=Сг3+Пг-перевірююча;
4.Інтенсивний фізичний ріст дитини на етапі раннього дитинства (1- 3 роки)
продовжується, хоч дещо сповільнюється. Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та її контроль над підкірковими центрами. Спілкування з дорослими залишається необхідною умовою життєдіяльності малюка, проте воно стає засобом здійснення предметної діяльності, яка приходить на зміну
маніпулятивній. Граючись, дитина цілком зосереджується на предметі. Однак властивості предметів вона може розкрити лише з допомогою дорослих. Дитина грається поруч з іншими дітьми, але співгри у них практично нема. Спільна гра з’являється лише наприкінці другого року життя. Цей вік є сенситивним для розвитку мовлення – він проходить бурхливо. Якщо на кінець другого рокудитина використовувала близько 300 слів, то роком пізніше 1500. Період від 2,5 до 3,5 років часто називають „стадією негативізму” чи „першим дорослішанням”. Дитина відчуває зростаюче відчуття власної індивідуальності, а дорослі все забороняють.
На думку Бюлера, в цей час дитина починає перевіряти любов оточуючих досебе. Перше соціальне досягнення дитини – випустити маму з поля зору і вірити,що вона повернеться. В цей час батьки привчають дитину до дисципліни і вона має бути абсолютно впевнена, що її люблять такою, як вона є, навіть з обмоченими штанцями.
Характерні симптоми поведінки дитини у цей час: негативізм ( дитина
чинить всупереч своєму бажанню тільки тому, що її просять), впертість (дитина просить щось не тому, що хоче це, а тому, що вона це попросила і їй не дали), свавілля (дитина хоче все робити сама, навіть якщо не вміє), знецінювання (колись улюблена іграшка стає поганою, книжку рвуть), деспотизм. Активно криза трьох років проходить лише у дітей, чиї батьки не помічають чи не хочуть помічати у дитини тенденцію до самостійності. В цьому віці дитина починає порівнювати себе з іншими, відокремлює себе від оточуючих, цікавиться, як вона виглядає. Мислення дитини наочно-дійове. В два роки дитина не здатна щось вигадати, обманути. Дитина емоційно реагує лише на те, що безпосередньо сприймає (тому швидко заспокоюється, злякавшись).
Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуаціїрозвитку. Дитина вже не лише на фізичному, а й на психологічному рівні усвідомлює своє “Я”.
Змінюються взаємини з дорослими. По-перше, спільні дії набувають новихформ, дитина поступово вчиться сама виконувати вказівки дорослого. По-друге, важливим стає вплив чужих людей (сусідів, друзів сім’ї). Слід пам’ятати, що в цьому віці дитина ще не може захиститись словесно від чужих оцінок, болюче переживає їх.
В цей же час відбувається встановлення своєї статевої ідентифікації (дружбаз однолітками). Дитина активно досліджує тіло і його можливості.
Відбуваються перші спроби усвідомити силу і автономність власного “Я”.
Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та
способи дії з ним, то тепер на перший план виходить людина, стосунки з іншими людьми.
Предмети стають частиною “Я” дитини (з’являються улюблені іграшки,дитина усвідомлює, що це її ложка, стілець, її власне місце у квартирі). Для дитини вони нерідко свідчать про факт існування “Я”.
В цьому ж віці дитина глибше опановує моральними і етичнимикатегоріями, особливими категоріями Добра і Зла (на прикладі казок).
Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань,
причому розпочинають цю роботу в ігровій формі.
Граючись, виконуючи елементарні трудові доручення, спілкуючись з
дорослими, дошкільник постійно вчиться. В цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.
Навчальна діяльність – це спілкування з дорослими, які не тількиактивізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування.
Діти засвоюють знання, вміння і навички, оскільки вивчають необхідні дляцього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій називають цілеспрямоване сприймання об’єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, малювання, читання, складання музики. Роль навчання в розумовому розвитку зростає, якщо є система набутих знань.
Сенсорний розвиток дошкільнят включає дві взаємопов’язані сторони –
засвоєння уявлень про різні предмети (на основі того, що дитина вже знає,
будується асоціативна шкала) та оволодіння новими діями, які дають змогу
повніше сприймати світ. Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів.
Якщо в ранньому дитинстві мислення дитини було наочно-дійовим, то теперсформована наочно-образна форма мислення, а формується образно-мовна. Виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрунтується на практичній діяльності.
Вподовж дошкільного дитинства (від 3 до 7 років) продовжується інтенсивнедозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.
Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо
сповільнюється. Важливого значення набуває певне окостеніння скелету при
збереженні хрящової будови його окремих ланок, збільшення загальної ваги
м’язів. Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.
Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку,
зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на
функціонування підкірки, утворюються складні мовні рефлекси, в яких провіднуроль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.
Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуаціїрозвитку дитини. У ній вже з’являється коло елементарних обов’язків.Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, при яких спільні дії поступово заміщуються самостійним виконанням вказівок.
Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками.
Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в
характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно- рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.
5.Виховання – діяльність, яка реалізується в особистісній взаємодії вихователя та вихованця, а також самих вихованців між собою; змістом виховання є передача новим поколінням суспільно-історичного досвіду. Виховання передбачає цілеспрямований та планомірний вплив на індивіда з метою формування у нього певних світоглядних орієнтацій, соціальних установок, життєвих принципів, норм поведінки тощо. Головними інститутами виховання протягом періоду дитинства є батьківська сім’я та школа.
За Фрейдом, метою виховання є сприяння дитині у подоланні принципу задоволення та переході до принципу реальності.
Залежно від того, наскільки в батьків розвинуті такі якості як батьківський контроль (міра вираженості тенденцій до заборони: схильність обмежувати права дітей, слідкувати своїм потягам, намагання підпорядкувати їх поведінку встановленим правилам, контроль над виконанням ними своїх обов’язків тощо) і батьківське тепло (міра, з якою батьки проявляють свою любов та схвалення поведінки дітей: частота їхніх посмішок, підтримки, критики, покарань тощо), виділяють такі стилі батьківської поведінки:
авторитетний (високий рівень контролю; теплі стосунки) – сприяє адаптованості і шкільній успішності дітей, призводить до розвитку в них високої самооцінки, самоконтролю та соціальних навичок;
авторитарний (високий рівень контролю; прохолодні стосунки) – сприяє розвитку понурості, замкненості, боязливості та дратівливості; хлопчики можуть стати агресивними і некерованими, а дівчата – пасивними і залежними;
ліберальний (низький рівень контролю; теплі стосунки) – сприяє розвитку неслухняності і агресивності, призводить до невимогливості дітей до себе, імпульсивності і неадекватності; у певних випадках діти можуть стати творчими, активними та рішучими людьми;
індиферентний (низький рівень контролю; прохолодні стосунки) – сприяє розвитку делінквентної поведінки (тобто асоціальної; такої, що веде за собою карне покарання) дітей внаслідок зворотних (спрямованих на батьків) агресивних імпульсів;
традиційний – притаманний для повних сімей, де батьки притримуються різних стилів батьківської поведінки, що історично закріплені у даній культурі за чоловіком та жінкою (вимогливий і авторитарний батько; турботлива і вседозволяюча мати).
Самовиховання в підлітковому віці, досягнувши віку 12-13 років, діти вперше замислюються над можливостями інтелектуального і особового самоудосконалення і робити для досягнення цієї мети свідомі, цілеспрямовані зусилля.
Самовиховання проходе такий шлях розвитку:
Перший рівень – фізичне і вольове самовиховання – підлітковий вік. Типовою метою в цьому віці є вольове і фізичне самовдосконалення підлітка, а завдання – поліпшення вольових якостей особи, таких, як сміливість, витривалість, самовладання, витримка, упевненість в собі і ін.
Другий рівень – етичне самовдосконалення – ранній юнацький вік. Найчастіше зустрічаються мета самовиховання в цей час – духовний, моральний розвиток, порядність, доброта, щедрість, вірність другу, вірність улюбленій людині, готовність прийти на допомогу і ін.
Третій рівень – професійне самовиховання – середній і пізній юнацький вік, початок дорослості (від 20 до 40 років). Цей період можна розглядати як час ділового самоудосконалення, пов'язаного з розвитком у людини цілого комплексу професійно необхідних якостей, включаючи здібності, уміння і навики, важливі для успішної роботи по вибраній спеціальності.
Четвертий рівень – соціально-світоглядна – період життя після 40-45 років. Тут завданням самоудосконалення стає вироблення соціальної позиції, світогляду, певного погляду на життя.
Білет№4