1.Обробка рукавів зі шлицями.

2.Поняття ООД та способи конструювання.

3.Форми організації навчання.

4.Методи вікової психології. Розвиток. Формування. Становлення.

5.Базисна сітка основи класичного вшивного рукава. Особливості будови одношовних та двох шовних рукавів.

 

1. Обробкарукавівзішліцами.

1).Обробкарукавів з виточнимишлицями : ліктьовізрізирукавівзшивають; одночаснозшиваютьшлиці швом шириною 0,5 см. Шви в верхніх і нижніх кутах шлицьнадсікаютьпід кутом зісторонинижніх половинок рукавів, не доходячи до строчок на 0,1-0,2 см. Ліктьовішвирозпрасовують, шлицізапрасовують в сторону верхніх половинок. В рукавах з підкладкою, пришитою до припкуску на підгин, ліктьовізрізирукавів з основноїтканинизшивають. Ліктьовізрізи і шлиці з основноїтканини і підкладкиможназшититакож до зшиванняпередніхзрізів, в цьомувипадкупідкладкупришивають до припуска на підгин низу, а потімзшиваютьпереднізрізирукавівізосновноїтканини і підкладки. 2) Обробкарукавів з відлітнимишлицями : дублюваннянижнього рукава; зшиванняпередньогозрізу рукава; розпрасуванняприпусків рукава; зшиванняліктьовихзрізів рукава і уступівшлиці; застрочуваннянижнього уступа шлиці рукава; висікання кута шлиці; виправлення кута на лицьовийбік; надсікання припуску уступу шлицінижнього рукава; розпрасуванняліктьового шва з одночаснимзапрасуваннямшлиці; зшиванняпереднього та ліктьового шва шлиціпідкладки; запрасуванняприпусківпідкладкиліктьового та переднього шва; пришиванняпідкладки до низу рукава; вивертання рукава; припрасування низу рукава з утвореннямпереканту; закріпленняприпусків по низу рукава; пришиваннягудзиків; припрасування рукава. 3) Обробкавідкритоїшлиці: дублюванняприпусків на підгин; зшиванняпередньогозрізу; зшиванняпереднього та ліктьовогозрізупідкладки; розпрасуванняприпусків; запрасуванняприпусківпідкладки; намічуваннямісцярозташуваннякутівшлиці; обшиваннякутівшлиці; вивертаннянижніхкутівшлиці; припрасуваннянижніхкутівшлиці з одночаснимзапрасуваннямпідгину низу; зшиванняліктьовогозрізу рукава з одночаснимзшиваннямприпусків по шлицях; розпрасуванняліктьового шва; пришиванняпідкладки до низу рукава; вивертання рукава; припрасування низу рукава з утворенням напуску; закріпленняприпусків; пришиваннягудзиків; припрасування рукава.

1. Обробка рукавів зі шліцами.

Виточнашлиця:

1. Дублювання припуску низу рукава і шлиці

2. Зшивання передніх зрізів рукава

3. Розпрасування шва зшивання

4. Зшивання передніх та ліктьових зрізів рукава підкладки

5. Запрасування швів зшивання підкладки

6. зшивання ліктьових зрізів рукава з обшиванням припуску шлиці

7. Надсікання припуску в уступі шлиці

8. Розпрасування ліктьового шва, запрасування припуску шлиці

9. Запрасування низу рукава

10. Пришивання підкладки до низу

11. вивертання рукава

12. Припрасування низу рукава та утворення напуску з підкладки

13. Зшивання припусків верху та підкладки по передньому та ліктьовим швам

Відлітна шлиця:

1. Зшивання середніх зрізів рукава

2. Розпрасування шва зшивання

3. Приклеювання смужки клейового матеріалу на припуск низу рукава

4. Запрасування припуску низу рукава

5. зшивання ліктьових зрізів рукава з одночасним зшиванням припуску під шлицю

6. Обшивання кута шлиці

7. Висікання кута (уступу) шлиці і підрізання припуску шлиці

8. Розпрасування шва зшивання ліктьових зрізів і запрасуванняшлиці

9. Зшивання зрізів ліктьового та переднього шва рукава підкладки

10. Запрасування припусків швів зшивання

11. Пришивання підкладки до рукава

12. Припрасування рукава з утворенням напуску з підкладки

13. Закріплення припусків верху і підкладки по ліктьовим і переднім швам.

Відкрита шлиця:

1. Дублювання припуску низу рукава і шлиці

2. Намічування ліній обшивання кутів

3. Обшивання кутів шлиць

4. Вивертання, виправлення кутів шлиць

5. Запрасуванняшлиці, припрасування кутів

6. Намічування петель на верхньому рукаві

7. Вимотування петель

8. Зшивання ліктьових зрізів шлиці з одночасним зшиванням припуску під шлицю

9. Запрасування ліктьових швів

10. Пришивання ґудзиків

11. Прострочування оздоблюючої строчки

12. Запрасування низу рукава

13. Зшивання передніх зрізів підкладки

14. Запрасування швів зшивання передніх зрізів

15. Зшивання ліктьових зрізів

16. Запрасування ліктьових зрізів

17. Пришивання підкладки до рукава

18. Запрасування шва пришивання

19. Припрасування готового рукава з одночасним утворенням напуску підкладки

Закріплення припусків верху та підкладки по ліктьовим та переднім швам.

2.Орієнтовна основа діяльності направлена на правильну і раціональну побудову виконавчої частини і на вибір одного з можливих способів реалізації проекту.

Орієнтовна основа діяльності включає такі елементи:

1. Образ кінцевого продукту (деякі зразки, макети, моделі).

2. Об'єкт перетворення (заготовки, матеріали, стіл для зборки деталей і т.д.).

3. Засоби діяльності (інструменти, пристрої, обладнання, інструкції і карти, таблиці, алгоритми).

4. Технологію діяльності (опис прийомів, їх послідовність, представлена у формі карт, таблиць, навчальних елементів, методику вибору, порядок рішення, вказівки і інструкції).

Порядок включення і взаємозв'язок даних елементів визначають структуру ООД і вибрані способи навчання. ООД може включати різний склад елементів, якісна характеристика яких визначає тип навчання і відповідно до цього може бути повною або неповною.

Перший тип навчання – неповна ООДхарактеризується тим, що викладач, надаючи навчальний матеріал, показує початкові дані, виконавчу частину дії і образ кінцевого продукту. Навчання здійснюється методом “проб і помилок”, процес його формування відбувається повільно, з великою кількістю помилок.

Другий тип навчання – повна ООД, за наявності всіх компонентів, які подаються у вигляді готового алгоритму діяльності окремо для кожної конкретної ситуації, показуючи кожен крок діяльності.В даному випадку учні правильно вирішують певне коло стандартних задач, але при переході до інших творчих задач, де слід вибирати раціональні способи рішення або альтернативні варіанти, їх діяльність ускладнена.

Третій тип навчання – повна ООД з використанням узагальнення і систематизації. Майстром при цьому не даються готові орієнтири, а пояснюються лише принципи їх формування. Така компоновка ООД сприяє найкращому сприйняттю інформації.

На сьогоднішній день в теорії і практиці професійного навчання поширені всі три типи навчання. Вибір типу навчання залежить від багатьох чинників: змісту навчального матеріалу, мети навчальної діяльності, умов навчання.

Діяльність по розробці технологій формування нових знань зводиться до конструювання ООД і вибору типу навчання, які потім визначають вживані методи і форми організації навчального процесу.

У виробничому навчанні швейників формування ООД здійснюється в основному при проведенні вступного інструктажу .

3. Єфективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форми організації навчання- це узгоджена діяльність вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

До сучасної форми навчання людство прийшло невідразу. Так у школах Давнього світу панувала система індивідуального навчання кожного учня окремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групоав система навчання. В одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводилися без єдиного розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

У 16-17 ст. у школах України і Біларусії виникла нова форма організації навчання занять, яка передбачала певні елементи класово-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом.на заняттях використовували різні методи:

• Пояснення;

• Бесіда;

• Самостійна робота;

• Диспут(взаємне навчання);

Учням давали домашні завдання, виконання якого перевірялися під час занять, що мали назву «уроків».

Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадженя обґрунтовані у 17 ст. Яном Коменським. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала навчання дітей одного віку із однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою. Її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною формою навчання у багатьох країнах світу.

У 18 ст.уЗах. Європі, Америці робилася спроба відмовитися від класно-урочної системи, стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійським педагогом Беллом та Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні і ті , що добре вчилися були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали інших учнів. Це давало змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Лднак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснувала недовго.

На поч. 20 ст знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії деяких інших країнах заходу стали впроваджувати систему індивідуального навчання. Найпоширеніший з яких був Дальтон план(місто Дальтон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки, навчальні класи ставали предметними лабораторіями. Кожен учень працював самостійно, виконував завдання на тиждень чи місяць відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами і контролерами.

В др. пол. 20 р.у дещо змінному вигляді Дальтон – план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено лабораторно-бригадній організації навчання. За якої замість класів створювалися «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи(бригади) по 5-7 осіб.вчилися в цих групах за спец. Підручниками»робочими книгами», викон. складені учителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмету. Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль вчителя, не забезпечувала опанування систематичними і міцними знаннями, безвідповідальне ставлення учнів до навчання. Проте окремі її елементи заслуговують на увагу і сьогодні: - самостійна робота з підручниками;

• Опрацювання довідкової та допоміжної літератури;

• Виконання групових завдань на лаб. Та практичних заняттях тощо.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу однакового віку і рівня підготовки у формі уроку.

Відповідно до Закону України «Про загальносередню освіту» наповнювальність класів загальноосв. навч. закладах не повинно перевищувати 30 учнів. У селищах, сільських заг. осв. навч. закл. к-ть учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинно становити не менше 5 осіб. За меншою к-тю учнів навчання здійснюється індивідуально. Тривалість у ЗОНЗ становить:

• У перших класах – 35 хв.;

• У 2-4 класах – 40 хв.;

• У 5-12 класах – 45 хв.

Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

До організаційних форм навчання, що що використовуються в середній школі будь-якого типу належать:Урок; Екскурсія; Семінар; факультатив; предметний гурток; консультація; дом. навч. робота тощо.

4. Прийнято виділяти 4 групи методів дослідження:

До першої групи належать організаційні методи:

• Порівняльний – методи поперечних зрізів, коли береться група дітей одного віку, і їх певні властивості порівнюються з властивостями іншої категорії.

• Лонгітюдний – метод поздовжнього зрізу, коли одні і ті ж діти досліджуються впродовж тривалого часу.

• Комплексний – крім психологів дітей досліджують представники інших наук – педіатри, педагоги.

Друга група методів – емпіричні:

• Спостереження і самоспостереження;

• Експеримент (природній, лабораторний);

• Психодіагнозтичний (тести, анкети, інтерв’ю, бесіди);

• Аналіз процесів чи учнівських робіт;

• Біографічний.

Третю групу складають методи обробки даних:

• Кількісний аналіз;

• Якісний аналіз.

Четверта група – інтерпретація:

• Генетичний (вертикальний);

• Структурний (горизонтальний).

Вік – якісно своєрідний період фізичного та психологічного розвитку, що характеризуються рядом особливостей, неповторністю особистості людини на даному етапі розвитку.

Онтогенез— це єдиний цілісний процес, який виявляється в таких формах: морфологічний (зміна розміру та форми тіла); біохімічний (зміни на рівні клітин); фізіологічний (функціональні зміни всіх органів, у тому числі й нервової системи); психічний (розвиток психічних процесів, зміна структур свідомості); соціальний (зміна місця дитини в системі соціальних відносин, формування нових форм діяльності та поведінки дитини як члена суспільства).

Відповідно до сформульованого Виготським загального генетичного закону розвитку кожна психічна функція появляється спочатку в соціальному плані, як реальні стосунки між людьми, i лише потім - у психологічному. Іншими словами, усі вищі психічні функції були у свій час зовнішніми, оскільки вони виступали соціальними функціями взаємостосунків людей до того, як стали внутрішніми, власне психічними функціями людини.

Становлення людини як індивіда та особистості, по Виготському, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно взаємопов'язаних рядів розвитку - природного i соціального. Кожному віку притаманна своя специфічна соціальна ситуація розвитку, тобто певне співвідношення умов соціального середовища i внутрішніх умов формування особистості. Така взаємодія зовнішніх i внутрішніх факторів зумовлює типові психологічні особливості, притаманні людям певного віку. Досягнувши певного віку, дитина, незалежно від особливостей її індивідуального розвитку та рівню готовності, попадає у визначене даним суспільством становище i тим самим у систему об'єктивних умов, які i детермінують характер її життя та діяльності на даному етапі. Відповідати цим умовам для дитини життєво важливо, оскільки саме від цього залежить її емоційне благополуччя.

Поняття «розвиток» є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток – кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що характеризують її структурне та функціональне вдосконалення.

Поняття «формування» застосовують насамперед для характеристики процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом факторів, наприклад, неформальних компаній, реклами, люди, музики, тощо, характер і наслідки дії яких важко передбачити) і цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей внаслідок спеціально організованих впливів (виховання).

5.

Білет№13

1. Особливості обробки чоловічих штанів. Загальна схема виготовлення чоловічих штанів.

2. Мета та завдання планування та нормування у виробничому навчанні майбутніх робітників швейного профілю.

3. Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості.

4. Конструктивні особливості конструкцій з рукавами сорочкового типу, їх різновиди.

5. Пам’ять. Оптимізація пам’яті.

1.Методи та послідовність обробки штанів різні та визначаються в залежності від виду основного та прикладного матеріалів, конструкції штанів та обладнання яке використовується.

При виборі методів обробки штанів слід віддавати перевагу уніфікованій технології, яка передбачає максимальне використання машинних способів обробки замість ручних, що сприяє значному підвищенню продуктивності праці та поліпшенню якості виробів.

Загальна схема збирання штанів:

Формування передніх та задніх полвинок

Початкова обробка передніх половинок

Обробка виточок, складок, кокеток, з’єднування з підкладкою, обробка зрізів

Початкова обробка задніх половинок

Обробка виточок, кокеток, обробка зрізів

Обробка верхнього зрізу

Обробка бокових кишень штанів:

Обробка застібки:

Обробка низу:

Обробка поясу:

Обробка задніх кишень штанів:

2. Призначення планування й нормування процесу ВН

Програма ВН не може розкрити об’єктивно та конкретно, в якій послідовності та скільки НВР повинен виконати учень, щоб рівень кваліфікації відповідав вимогам кваліфікаційної характеристики.

Планування ВН дозволяє:

• чіткоорганізуватинавчальнийпроцес;

• ретельнопідготуватипроведенняуроків;

• своєчасно й повністювиконатинавчальний план і програму ВН;

• за призначенням і правильно витрачатикошти, відпущені для навчання;

• правильно організуватиматеріально-технічнеоснащення й економновикористовуватиматеріальнізасоби;

• раціональновикористовуватиобладнання в навчальнихмайстернях і на базовихпідприємствах;

• встановити й використовуватиміжпредметнізв’язки теоретичного і практичного навчання;

• визначитиучнівськінормивиробітку;

• правильно підібрати НВР, визначититермінивипуску й обсягпродукції за групами й училищем в цілому.

Для виробничого навчання в училищі рекомендується скласти планову документацію:

• перелікнавчально-виробничихробіт з учнівськими нормами часу на кожнийвиріб;

• робочупрограму на тему чиперіоднавчанняабо календарно-урочний план;

• виробничий план (на рік, квартал, місяць) для кожного учня, групи і училища в цілому;

• план роботимайстра на урок (заняття);

• графікпереміщенняучнів по робочихмісцях;

• детальнупрограмувиробничої практики на підприємствах.

Нормування навчально-виробничих робіт (НВР) і розробка переліку НВР

Нормування навчальних робіт сприяє формуванню в учнів відповідального ставлення до виконуваної роботи, загальної трудової культури, виробничої дисципліни, оскільки перед ними ставляться конкретні завдання у встановлені терміни. У підготовчий період роботи, як правило, не нормуються. Але на деякі види робіт майстер може встановлювати пробні норми часу. Норми часу на деякі деталі одягу в цей період повинні бути посильними.

Виробничий план у періодоволодінняспеціальністю для кожного учня, виробничихгруп і училища в ціломурозробляютьнаосновіпереліку НВР, у якомуспочаткувизначаютьнормивиробітку.

У зв’язку з переходом базовихпідприємств на госпрозрахунок і в ПТУ визначають шляхи переходу на частковуокупність і госпрозрахунок ВН.

Важливо при розробці таких планівкерівникам і майстрам ВН училищ керуватися в першу чергунавчальнимицілями, правильним і своєчаснимвиконаннямнавчальнихпланів і програм ВН, переліків НВР і на ційосновівстановлюватиекономічніпоказники й вести економічнийгоспрозрахунок з урахуваннямконкретних умов ВН в училищах.

Методику госпрозрахунку норм виробітку й заробіткуможнаумовнорозділити на 3 групи училищ. Перша група – училища спеціальностеймасовоговиробництваодягу, щомаютьсвоїнавчальнімайстерні й базовіпідприємства (швейні фабрики). Друга група – училища спеціальностейіндивідуальноговиробництваодягу, щомаютьсвоїнавчальнімайстерні та своїательє (базовепідприємство) по прийомузамовленьвіднаселення. Третягрупа – училища індивідуальноговиробництваодягу, які не маютьсвоїхнавчальнихмайстерень, ВН з перших днів проходить у цехах ательєбазовихпідприємств. Для всіхтрьохгруп училищ є єдинийпідхід до методики нормування, а також і деякіособливостірозрахунків.

Згідно з програмою ВН підбираютьмоделішвейнихвиробів і розглядаютьїх в порядку зростаючоїскладності. Залежновідспеціальностімоделішвейнихвиробівможнавзяти з базового підприємства. Вониможуть бути замовлені в будинках моделей чирозроблені в училищах. Цезалежитьвідмісцевих умов, ініціативипрацівників училища, зв’язку з базовимпіприємствами.

Під час підбору НВР необхіднокеруватися такими вимогами:

• уміння та навички, якіучнізасвоюютьпід час виконання НВР повиннівідповідатинавчальнимцілям, навчальнійпрограмі, кваліфікаційнійхарактеристиці;

• роботи за ступенемскладності, точності та ін. технічнимивимогами до їхякостіповиннівідповідатирівнюпрофесійноїмайстерностіучнів на даномуетапінавчання, їхзнанням і фізичнимиможливостям;

• НВР, якіпідбираються, повинні бути типовими (найпоширенішими) за професією й поступовоускладнюватись як у межах даноїсистеми, так і від теми до теми;

• НВР, якіпідбираються, повинні бути різноманітними за формою, кваліфікацією, матеріалом, розміром, технічнимивимогами, застосовуванимиприйомами та способами виконання, затратами часу тощо, щозабезпечуєможливістьформування широкого кола професійнихумінь і навичок, виконняприйомів, операцій і способівроботи в різноманітнихпоєднаннях.

У ПТУ швейного профілю перелік НВР складається на основі робочої навчальної програми ВН для двох періодів навчання – підготовчого й періоду оволодіння спеціальністю. У підготовчий період НВР не нормуються (не розраховуються учнівські норми виробітку). НВР у цей період повинні відповідати його завданням, тобто учні повинні оволодіти прийомами, операціями, видами робіт і комплексними роботами у вигляді умінь і навичок, які потім необхідно перенести на період оволодіння спеціальністю.

У періодоволодінняспеціальністюперелік НВР нормується. Швейнівироби, щопідбираються, крімосновнихвимогповиннімативиробничуцінність, відповідатисучаснимнапрямам у модіодягу. Перелікшвейнихвиробів повинен забезпечуватипродуктивністьпраці, розвиток професійноїмайстерності й розвиток технологічногомислення в учнів.

Методиобробкишвейнихвиробів так само повиннівідповідатисучаснійтехнології. Професійнізнання, уміння й навички, одержаніпід час виконанняпереліку, повинні бути мобільними, тобтоучніповиннізмогтиїхзастосувати в різнихумовахпрофесійноїдіяльності.

До перелікуслід внести вироби, типові для базового підприємства. Перелік НВР повинендоповнюватисьописом моделей, особливостямиобробки і виготовленимзразком-еталономвиробу.

Перелікнавчально-виробничихробіт

На _____ семестр ______навч. року _________групи

Місяць	Номер і найме-нування тем і підтем	Кількість годин					Наймену-ваннянавчаль-но-вироб-ничих робіт		Роз-ряд		Пере-віднийкоефі-цієнт		Норма часу			Обсяг робіт на одного учня, од.		Від-мітка про вико-нання
		Усь-ого	На інст-рук-таж	На впра-ву	На вироб-ничудіяль-ність	робо-ча							учнів-ська
1	2	3	4	5	6	7		8		9		10		11	12		13

У процесірозробкипереліку НВР виконуєтьсярозрахунок по їхнормуванню

Троб = Текс.ц + Тобл,

де Троб – час на обробку;

Текс.ц – час на обробкувиробуробітникомекспериментального цеху;

Тобл – час, щовраховуєнаявністьобладнання в НВМ. Якщовономеншшвидкісне, то час додаєтьсяще.

Туч’ = Троб К

Туч’ – чистий час (без результирующей на виготовленнявиробу на уроках ВН);

К – перевіднийкоефіцієнт, якийзмінюєтьсявід 5 до 1 з метою поступовогоосвоєння норм виробіткуучнями.

При виготовленні першого виробу в перший місяць його виготовлення К має максимальне значення 5. На початок виробничої практики К повинен складати 1.

Туч – час на виготовлення виробу на уроках ВН з інструктажами.

Туч = Троб К + Кінс

Тінс – час на проведення інструктажів (вступний, поточний і заключний)

Туч

Тінс = -———Кінс,

6

Туч – учнівська норма часу за програмою ВН;

6 – тривалість одного уроку ВН;

Кінс – коефіцієнт, що показує долю інструктажів на уроці;

Кінс = 1,0 – 5,0

Процес нормування ВН здійснюється тільки для періоду оволодіння спеціальністю.

3.

* виховання патріотизму, інтернаціоналізму;

• виховання колективізму, дружби, готовності до соц. спілкування;

• виховання труд. дисципліни, сумлінності, відповідальності і ініціативи;

• формування і розвиток творчого мислення в процесі вир. праці;

• розвиток пізнавальних і творчих проф.. інтересів і здібностей;

• розвиток уваги, спостережливості, волі,наполегливості в досягненні мети;

• розвиток умінь та навичок самоосвіти, самовдосконалення;

• формування і розвиток культури спілкування і праці;

• формування інтересу до творчої діяльності;

• виховання віри у власні творчі сили;

• спонукання учнів до самостійного одержання нових знань;

• розвиток індивідуальної творчої активності.

4.Цей відрізняється поглибленою проймою, подовженою лінією плеча, розширеним рукавом зі зменшеною висотою оката. Конструкцію вироба будують на кресленні основи виробу з вшивним рукавом з використанням тих же вимірів і прибавок в співвідношенні з видом виробу. Прибавка на вільне прилягання на рівні грудей Пг для спідниці – більше 5,0 см; для пальто – 10,0 см. Прибавка на свободу пройми по глубиніПспр – мінімальна. Вершину бічної лінії розміщують по середині пройми:

Г₁Г₂=Г₂Г₄ стр.89,90

При побудові креслення спинки вносять наступні зміни.

Середню лінію спинки не відводять.

Виточку в плечовому шві не будують чи переводять її в горловину спинки.

Подовжують лінію плеча на 0,5-6,0 см:

П₁П₁₁=0,5-6,0 см – в залежності від моделі.

Переводять плечовий шов в сторону пілочки на 1,0-2,0 см.

А₂А₂’=П₁₁П₁₁’=1,0-2,0 см.

Додатково поглиблюють пройму на 2,0 см і більше – до лінії талії.

Г₁Г₁₁=Г₄Г₄₁- по моделі від 2,0 см і до лінії талії.

Точку П₃ не переміщують. Розширяють спинку на рівні задньої надсічки.

П₃П₃₁=0,71-1,5 см

Розширюють спинку під проймою на 1,0-1,5 см:

Г₂’Г₂₁=1,0-1,5 см

Лінію пройми спинки проводять через точки П’₁₁,П₃₁,Г₂₁ оформлюючи її плавною кривою. Бокову лінію проводять через точку Г₂₁ до лінії низу вироба.

Побудова креслення пілочки відбувається враховуюч.

Зменшують роз твір нагрудної виточки на 2,0-3,0 см:

А₄А₉=2(Сг₂-Сг₁)

Подовжують плечову лінію і переводять її в сторону пілочки:

П₅П₅₁=П₁П₁₁

П₅₁П’₅₁=А₉А’₉₌А₄А₄₁=П₁₁П’₁₁

Розширюють пілочку на рівні передньої надсічки на 0,75-1,5 см

П₆П₆₁=П₃П₃₁=0,75-1,5 см

Розширюють пілочку під проймою:

Г’₂Г₂₂=Г’₂Г₂₁=1,0-1,5 см

Лінію пройми пілочки проводять через точки П’₅₁,П₆₁, Г₂₂, оформлюючи її плавною кривою. Бокову лінію проводять через точку Г₂₂ до лінії низа. Рукава для виробу з поглибленою проймою будують за спрощеною схемою. При цьому враховуючи, що рукава мають велику ширину і змуншену висоту оката – до 3,0-14,0 см. Крім цього, посадка рукава має мінімальну величину, іноді навіть від’ємну.

При побудові креслення(другий малюнок) проводять 2 взаємоперпендикулярні лінії з перетином в точці О₁. Висоту оката О₁О₂ відкладають від точки О₁по вертикалі вгору.

О₁О₂₌3,0-14,0 см

Висоту оката вибирають в залежності від форми виробу і величини поглиблення пройми (таблиця).

Численні значення висоти оката сорочкового крою

Форма виробу	Величина поглиблення пройми	Висота оката рукава
М’яка об’ємна	Від 4,0 до лінії талії	3,0-7,0
Середній об’єм	4,0-9,0	8,0-11,0
Маленький об’єм	2,0-4,0	12,0-14,0

З точки О₂ на горизонталі роблять засічки радіусом, який дорівнює половині сумарній довжині пройми пілочки і спинки з креслення основи виробу сорочкового крою.

О₂О₁=О₂Р₂=Дпр\2, де Дпр- сумарна довжина пройми пілочки і спинки.

Передній і ліктьовий перекати визначаються точками Рп і Рл:

О₁Рп=О₁Рл=О₁Р₁\2

З точок Рп і Рл вгору відновляють перпендикуляри. На них визначають положення точок Р₃ і 1.

Рп₁= О₁О₂\2 – при висоті оката до 10,0см,

Рп₁= О₁О₂\2 +0,5 – при висоті оката 10,0 см і більше.

РлР₃=Рп₁+1,0

Точки Р₃і 1 з’єднують прямими з точками О₂ і Р₂ і О₂ і Р₁.

Визначають положення точок 2,3,4,6.

О₂2=О₂1\2; О₂3=О₂Р₃\2; Р₁4=Р₁1\2; Р₂6=Р₂Р₃\2

Визначають положення допоміжних точок для побудови лінії оката рукава. Для цього в точках 2,3,4,6 відновлюють перпендикуляри: від точок 2 і 3 - вгору; від точок 4 і 6 – вниз. На них відкладають відрізки:

2-2’=3-3’=0,5-1,5 см; 4-5=0,1 * О₁О₂; 6-7 = (4-5)\2

Лінію оката рукава проводять через точки Р₂, 7, Р_3,3’, О₂,2’,1,5,Р₁ плавною кривою.

Довжину оката рукава уточнюють по довжині пройми виробу з урахуванням величини посадки рукава, яка дорівнює Ппос+1,0-2,0 см.

Від точки О₂ вниз по вертикалі відкладають довжину рукава:

О₂М= Др

По горизонталі від точки М вправо і вліво відкладають ширину рукава внизу, яка відповідає моделі:

ММ₁=ММ₂=Шр внизу – згідно моделі

Величину прогібів лінії низу 1,0-1,5 см.

Передня і ліктьова лінії рукава відповідають прямим М₁Р₁ і М₂Р_2. Ці лінії можуть бути оформлені з прогином. Для оформлення прогину будують допоміжні лінії М₁Р’₁ і М₂Р’₂, де Р₁Р’₁=Р₂Р’₂₌2,0-5,0см.

Зошит. Конструктивніососбливості Вок=3\4 Вd +1

1.прибавка по лінії грудей вибирається більша, ніж як в класичного вшивного рукава(8-10 см)

2. Розширення плеча на 2,5-3 см

3.додаткове поглиблення пройми на 4-6 см;

4. висота оката рукава Вок=3\4 Вd +1(між плечовими точками навпіл до середини грудей )

Шсітки=Сг₃+Пг=48+8=56

1.Основа частіше всього будується без нагрудної виточки. При необхідності при великому розхилу грудей будують і моделюють її під комір.

2. По лінії поглиблення пройми прибудовують ластовиці (0,5-2см.) в залежності від матеріалу.

3. Боковий зріз знаходиться на вертикалі рівновідаленний від плучувих точок.

4. Вертикальний діаметр пройми вимірюється до лінії пройми поглиблення: Вок=3*25\4+1=19.8.

Конструктивні особливості побудови плечового виробу з рукавами сорочкового типу зі значним поглибленням пройму та значним подовженням плечового зрізу

Конструктивні особливості:

1. Прибавки по лінії грудей значні (10-16см.)

2. Подовження плечового зрізу (5-7см.)

3. Додаткове поглиблення пройми (10-12см.)

4. Висота уката рукава Вок=1\3Вd

Шсітки=Сг3+Пг=46+12=58.

Швир.ст.=Сб+Пб=50+6=56.

Послідовність побудови рукава:

1. ОР↓=Вок=1\3Вd

2. ОН↓=Друк-Додаткове розширення плеча(5-7)

3. НН1←=2см пост.

Н1Р-лінія відводу рукава

В точці Н1-будуємо прямий кут до лінії відводу

4. Н1Н2←=Ширина рукава внизу-1

5. Н1Н3→=Шр.вн.+1

6. ОР1-довжина пройми пілочки-1 (відсікаємо на горизонталь)

7. ОР2- довжина пройми спинки-1 (відсікаємо на горизонталь)

8. Р1Р1’=Р2Р2’=5см.

9. Р1Р3=Р3Р і РР4=Р4Р2

10. З точки Р3Р4 проводимо вверх вертикалі

С1С11↓=0.5, С2С21↑=0.5

11. Лінію окату оформлюємо через точки: Р1С11ОС21Р2

12. Н2↓=0.5

13. Н3↓=0.7-1см.

5. Пам'ять – це складний психологічний процес, який забезпечує відображення, збереження, відтворення досвіду і його наступне використання. Пам'ять єднає минуле, теперішнє і майбутнє людини, формуючи систему її теоретичних знань і практичних навичок.

Особливості вияву памяті

Пам'ять базується на єдності 3 процесів: запам’ятовування, збереження, відтворення.

Запам’ятовування може бути:

• Повним або частковим

• Механічним (без розуміння смислу) та осмисленим

• Довільним або мимовільним

Збереження інформації характеризується:

• Обсягом

• Точністю інформації і її незмінністю

• Тривалістю збереження інформації

Відтворення можливе у кількох формах, які розглядаються і як етапи:

1. Упізнавання

2. Пригадування (часткове відтворення інформації, що зберігається пам’яттю після навідних питань і підказок)

3. Повне згадування (інформація відтворюється в повному обсязі)

Якості пам’яті:

• Швидкість запам’ятовування

• Повнота, обсяг

• Точність

• Тривалість зберігання інформації з можливістю відтворення

• Готовність відтворити інформацію у певний час

Види пам’яті:

• Образна – збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів. Буває зорова, слухова, дотикова, смакова.

• Рухова – виявляється у запам’ятовуванні окремих рухів і їх систем. Сформовані на її основі звичні рухи, навички роботи залишаються практично на все життя

• Емоційна пам'ять – пам'ять почуттів, переживань. 80% інформації, яку зберігає людина має емоційне забарвлення.

• Словесно-логічна – запам’ятовування понять, думок, визначень, логічних конструкцій.

За тривалістю зберігання пам'ять буває:

• Короткочасна (7+-2 слова)

• Оперативна (тримає інформацію лише на час використання)

• Довгочасна (чим важливіша інформація або чим частіше використовується, тим довше зберігається)

Оптимізація роботи пам’яті

Причини продуктивності пам’яті бувають об’єктивні (зрозумілість, наочність, соціальний і емоційний фон, кількість інформації, умови запам’ятовування) та суб’єктивні (тип запам’ятовування, особливості пам’яті людини, наявність початкових знань про предмет, цікавість до нього).

Як зробити інформацію зручною для запам’ятовування:

1. Зміст інформації має бути трохи знайомим людині, наявність змістової опори

2. Має бути не більше 4-5 смислових блоків

3. Чітка, логічна структура інформації

4. Оптимальний обсяг інформації для точного запам’ятовування має вкладатися в 6-9 фраз по 9-12 слів.

5. Точність запам’ятовування тексту не перевищує 1000 слів усного мовлення

6. Активне відтворення інформації слухачем (повтор по пам’яті, запис) сприяє уточненню змісту і запам’ятовуванню. Повторення мовцем двічі не дає такого результату

7. Якщо необхідно максимально точно запам’ятати інформацію, то її відтворюють використовуючи так звані інтервали пам’яті: через 15-20 хв., через 8-9 год., через 24 год., через 2 дні, через 7 днів.

8. Важливе загальне позитивне ставлення до інформації, але слід уникати надмірно емоційного ставлення, прагнення щоб не сталось запам’ятати, бо це призводить до викривлення інформації

9. Відомо, що людина запам’ятовує 90% того, що робить сама, 30% того. Що бачить як роблять інші, і лише 10% того, що чує як робити.

Використання одночасно різних видів запам’ятовування (запис, читання, схеми) сприяє точності і тривалості засвоєння.

Білет №14

1. Особливості обробки чоловічих штанів. Початкова обробка деталей штанів.

2. Поурочно-тематичне планування виробничого навчання.

3. Древньогрецькі філософи про формування людської особистості (Сократ, Платон, Арістотель, Демократ).

4. Конструктивні особливості конструкційз рукавами реглан та їх різновидів.

5. Психологія ранньої юності.

1.Особливості обробки чоловічих штанів спостерігаються в попередньому формуванні половинок штанів, в обробці кишень штанів, обробці застібки, середнього шва, пояса та низу штанів.

Показано схему формування половинок штанів. В умовах масового виробництва формування половинок виконується спец.пресами, за допомогою спец.подушок, що виконують спрасування та відтягування зон.

Особливості обробки кишень штанів: підкладка штанів завжди входить в пояс, всі зрізи кишені закриті, використовується повздовжник (клейовий), задні прорізні кишені завжди мають застібки, на бокових кишенях завжди виконуються закріпки у верхній та нижній частині, які виконуються після з’єднання бокових швів.

Застібки в брюках є на петлі та ґудзики та на тасьму блискавку. Гульфик та відколок можуть бути суцільно викроєними або відрізними. Зрізи застібки окантовуються.

Середній шов зшивається на 2-голковій машині з відстанню між голками 1 мм.

Пояс обробляється спец.тасьмою або багатошаровою підкладкою, які пришиваються на універсальній або на двоголовій машині. При пришиванні пояса одночасно закріплюються верхні зрізи підкладки кишені та хомутиків. Виступаючі кінці пояса обробляють обшивним швом.

Низ брюк обробляється з манжетами та без манжет. Закріплюють потайною строчкою або клейовим кріпленням. Для захисту нижніх зрізів від зносу використовують спец.тасьму, яку пришивають на двоголовій машині.