1.Обробка не прорізних кишень у верхньому одязі.

2.Рівні засвоєння навчального матеріалу, їх характеристика та порядок вивчення стосовно постановки цілі професійного навчання швейників.

3.Біогенетичні теорії вікового розвитку та їх представники.

4.Виховання у первісному суспільстві.

5.Базисна сітка плечового виробу, її розрахунок.

1.Не прорізні кишені найменш трудомісткі по виготовленню порівняно з кишенями прорізними і накладними. По зовнішньому виду ці кишені відрізняються великою різноманітністю. Вони можуть бути майже непомітні, розташовуватися в рельєфах деталі чи бути декоративними, нагадувати по зовнішньому вигляду кишені прорізних чи накладних. Кошені які обробляють в рельєфних швах розташовують: вертикально, горизонтально, під кутом. Кишені можуть бути оздоблені клапанами, листочками і т.д.

Основні етапи обробки не прорізних кишень:

1. обробка оздоблюючих елементів (клапана, листочки);

2. обробка однієї частини пілочки підкладкою;

3. обробка другої частини пілочки підкладкою;

4. зшивання рельєфних, бокових та швів з’єднання кокеток з пілочкою;

5. роз прасування, запрасування та надсікання рельєфних та бокових припусків;

6. прострочування оздоблювальної строчки по рельєфним швам;

7. зшивання зрізів підкладки кишені;

8. настрочування кінців оздоблюючи елементів чи закріпок на пілочку;

9. ВТО готового вузла.

Види кишень

Послідовність обробки не прорізної кишені (Г – Г):

1. дублювання пілочки;

2. намічування місця розташування кишені;

3. зшивання пілочки до надсічок;

4. розпрачування припусків;

5. обметування припусків;

6. обшивання кутів клапану;

7. висікання та вивертання кутів клапану;

8 припрасування клапану;

9 прострочування оздоблювальної строчка по краю клапана;

10. настрочування підзору на підкладку;

11. пришивання клапану з підзором до верхнього зрізу;

12. пришивання підкладки до нижнього зрізу;

13. прострочування оздоблюючої строчки по верхньому зрізу;

14. припрасування кишені;

15. зшивання підкладки;

16. припрасування кишені.

2.При постановці дидактичних цілей майстер виробничого навчання повинен визначити рівень засвоєння навчального матеріалу і рівень сформованості практичних дій (вмінь учнів). Рівень засвоєння навчального матеріалу характеризує рівень навченості учнів і визначає етапи і форми розумової діяльності.

Кожний рівень засвоєння пов’язаний з етапом розумової діяльності, яку виконує учень в процесі навчання. В.П. Беспалько рівні засвоєння навчального матеріалу характеризує таким чином.

Таблиця 1. Рівні засвоєння навчального матеріалу

Рівень засвоєння навчального матеріалу	Етапи розумової діяльності	Узагальнені дії учнів	Дії учнів в умовах ВН (швейний профіль)
1	2	3	4
Перший рівень упізнання	формування орієнтованої основи діяльності (ООД); формування загального уявлення про об’єкт діяльності; - виникнення пізнавального інтересу.	впізнавання об’єктів серед інших; порівняння властивостей об’єктів; відмінність правильного від неправильного; - при заданих цілях, алгоритмах, результатах роботи висновки про їх сумісність	розрізняти за натуральними зразками швейних виробів, моделями швейних виробів різноманітність видів і методів обробки (відрізнити з’єднувальний шов від крайового); - визначити які роботи за методами обробки і якості відповідають еталону (відрізняти послідовний метод обробки від паралельного)
Другий рівень Репродукція (відтворення)	- формування зовнішньо мовних дій, формування повного виконання стандартних дій	усвідомлення відтворення в повному або скороченому вигляді; визначення головного; пояснення суті засвоєння технологічного процесу, правил, висновків та інших теоретичних тез; рішення типових завдань без перенесення на нестандартні ситуації; - ілюстрація засвоєних тез прикладами	виконання прийомів і операцій за зразком, який даний майстром; виконання прийомів і операцій відповідно до інструкцій документації письмового інструктування; контроль процесу і підсумків роботи за вказівкою майстра і документації письмового інструктажу; усунення дефектів по рекомендації майстра або документації письмового інструктажу; - усвідомлення відтворення технологічного процесу НВР, допущених при їх виконанні дефектів і усунених під керівництвом майстра або документації письмового інструктажу
Третій рівень Розумова діяльність	- узагальнення і систематизація навчального матеріалу з певними ознаками	аналіз отриманих знань за різними методами обробки і визначення вибору раціонального методу; активна участь учнів у розборі нових трудових прийомів, операцій, процесів; побудова власної точки зору; виконання завдань по документації письмового інструктажу, що розкриває тільки послідовність виконання операцій без інструкційних вказівок виконання прийомів і т.д.	самостійне визначення технологічної послідовності і режимів виконання завдань; самоконтроль процесу і результатів навчально-виробничої діяльності; - самостійне виявлення і усунення дефектів або по документації письмового інструктажу (ДПІ), щоміс-тить тільки перелік дефектів без розкриття причин їх ви-никнення і методів усунення
Четвертий рівень Творчий	Формування елементів творчої діяльності	виконання розумово сформованих способів діяльності; алгоритмізація і скорочення розу-мової діяльності; дослідження отриманих вмінь для рішення нестан-дартних завдань; створення нового раніше не існуючого	аналіз отриманих знань за різними методами обробки і самостійна розробка технологічного процесу для нестандартної моделі одягу - виконання робіт по вивченню нестандартних вузлів швейних виробів з прийняттям нестандартних рішень в процесі проекту-вання одягу (створення моделі конструкції), так і в процесі його виготовлення

3.Біогенетичні теорії Представники його основну увагу акцентують на вирішальному значенні вроджених особливостей, спадковості у психічному розвитку та навчанні дитини. Соціальним чинникам розвитку, соціальному середовищу вони відводять роль “регулятора”, “проявника” спадкового.

Найбільш поширена теорія Ернст Геккель , Гренвіл - Стенлі Холл. Ернст Геккель доводячи, що онтогенез (індивідуальний розвиток організму) дитини є скороченим повторенням філогенезу (еволюції органічного світу). Подібно до того як людський зародок повторює всі стадії (від одноклітинної істоти до людини) розвитку органічного світу, так і дитина у своєму дозріванні відтворює етапи людської історії. Все відбувається закономірно, тобто індивід переживає п'ять періодів історичного розвитку людства: дикунський, мисливський, пастуший, землеробський, торгово-промисловий.

Розвиток дитини представники біогенетичного напряму розглядають відірваним від її виховання, яке вони вважають зовнішнім фактором, здатним або загальмувати, або прискорити процес виявлення її природних, спадково-зумовлених психічних якостей. Втручання у природний процес розвитку дитини, за їх переконаннями, є свавіллям. Біогенетизм став психологічним обґрунтуванням педагогічної теорії “вільного виховання”, прихильники якої наголошували на особливому значенні активності дитини в її саморозвитку.

Гренвіл - Стенлі Холл так ілюстрував тезу, за якою онтогенез є повторенням основних стадій філогенезу (закон рекапітуляції): новонароджений відтворює стадію розвитку тварини; дитинство відповідає епосі, коли головним заняттям первісної людини були мисливство і рибальство; підлітковий вік — закінченню епохи дикості і початку цивілізації; юність еквівалентна епосі романтизму (період “бурі”, “натиску” внутрішніх і зовнішніх конфліктів, які стимулюють формування у людини почуття соціальної відповідальності).

Представники констуціональної психології КречнерЄнш вважали, що між фізичним типом людини і її психікою існує якийсь зв'язок.

Німецький вчений Лоренс досліджував людську психіку як ланцюг вроджених рефлексів, згідно з якими життя людини принципово не відрізняється від життя тварини. Всі суто людські явища – дружбу, любов, війну, заздрість, прив’язаність він пояснює, як вроджений інстинкт спрямований на виживання.

Психоаналітичне концепція Фрейда також будується на природних інстинктах людини (лібідо) головним мотивом поведінки в дитини є задоволення інстинктивних бажань (принцип задоволення). Однак, уже в перші роки життя дитина у відповідь на вимоги дорослих змушена поступово набувати здатності утримуватися у своїх безпосередньо імпульсів. Боячись покарання дитина вчиться контролювати свою поведінку в результаті якої виникає наступна інструкція психіки яку Фрейд називав «Я» чи «его». В подальшому виникає наступний рівень внутрішнього життя (суперего), на якому вимоги оточуючих стають вимогами людини до самої себе, а їхні цінності власними цінностями.

4.Первісно общинний лад існував сотні тисяч років. У своєму розвитку він пройшов певні періоди: 1)первісне стадо; 2)родова община;3)розпад.

У кожному з цих періодів виховання мало свої особливості.

1)Період первісного стада – це період від найдавніших часів до 200 тис. років тому. Це був період завершення процесу біологічного становлення людини. Жодних організаційних форм виховання на цьому етапі не існувало. Діти первісних людей через спостереження і наслідування переймали досвід дорослих. Вони брали участь у всіх видах роботи батьків: полювання, риболовство, збирання плодів, будівництва примітивного житла, виготовлення елементарних знарядь праці. Виховання здійснювалось в процесі трудової діяльності через наслідування. Старші навчали дітей дотримуватися традицій племені, переказували їм те, що знали самі. Це стосувалося збереження здоров’я, збереження добрих традицій, звичаїв.

2)За родового устрою – це період ≈ 10 тис. років тому людина стає подібною до сучасних людей. Вона опановує зв’язну мову. Людські племена перетворюються на колективи родичів, роди. Для колективів родичів характерно: колективізм і кооперація родичів у трудових процесах, загальна власність на основні засоби виробництва, і рівний розподіл продуктів полювання, риболовства та інших галузей господарства. Зміни в організації суспільного життя первісних людей зумовили і зміни у вихованні. Мета виховання у цей час полягала у передачі підростаючому поколінні трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і оглядів.

У родовій общині сім’я ділилася на 3 вікові групи: діти і підлітки, які належали всій первісній общині; дорослі, які були рівноправними учасниками життя і праці; особи похилого віку, які годували і доглядали дітей. До 10-12 років хлопчики і дівчата виховувалися разом і жили на половині своїх матерів. Вони ходили збирали з ними рослинну їжу, гралися у вільний час. Пізніше хлопчики підлітки переходили у стан неодружених чоловіків, а дівчата у стан жінок. З цього часу вони виховувалися окремо. Хлопців готували переважно до чоловічих видів діяльності: мисливство, риболовство, виготовлення знарядь праці. Дівчат готували до жіночих видів діяльності – це збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми. Важливим етапом у вихованні була організація підростаючого покоління в групу дорослих, який супроводжувався спеціальним ритуалом, який називався ініціація. Ініціація являла собою спеціальну систему випробовування та церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу. Хлопці повинні були пройти випробування голодом, вогнем, биттям палицями. Ці випробування засвідчували наявність у молодої людини фізичних і духовних якостей, які відповідали б вимогам суспільства до людини, яка вступає на шлях активного громадянського життя. На останніх етапах розвитку матріархату з’являються перші в історії заклади для життя і виховання підростаючого покоління окремо для хлопців і дівчат. В них підлітків привчали до виконання релігійних обрядів, навчання ігор, танців, співу, розповідали перекази. Такі заклади створювала родова община в інтересах усього суспільства. Вони були демократичні за своїм характером. До виховання дітей залучали досвідчених старців. То були перші в історії вихователі. З розвитком продуктивних сил виникає нова організація родового суспільства – патріархат. Керівну роль у суспільстві виконує чоловік, а жінка веде домашнє господарство. Жінки і діти підкорялися голові сім’ї, що позначилося і їх виховання. Виховання підростаючого покоління доручалося досвідченим спеціально призначеним людям. З’являються перші в історії людства форми виховання: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди за допомогою яких дітям прищеплювалися певні правила і норми поведінки. Важливу роль відігравала усна народна творчість – це народні перекази, легенди, міфи, пісні, казки. Було введено правило заборони – «табу». У період розквіту патріархату виникає вузликове (предметне) письмо – це об’єднання різних знаків за допомогою яких передавалися необхідні знання та навички. З розпадом первинного ладу з’являється первісна форма письма – це піктографія (образне чи малюнкове) письмо. Письмо складалося з окремих малюнків чи з зв’язної композиції, що відображало предмети і події. Ці зображення наносилися на кору берести, шкіри чи кістки.

3) До періоду розпаду первісного стада 6-7 тис. років тому характерним є виникнення сусідських общин, станове і майнове розшарування. Ці зміни в суспільстві позначилися і на вихованні. Перед усім зростала роль сімейного виховання. У сім’ї діти навчалися праці, нормам і правилам поведінки, релігійним обрядам. З’явився стан вождів, жерців, старійшин. Для кожного стану була своя мета виховання. Наприклад, вождів готували на підготовку до війни ц керівництвом общиною. Для жерців у навчанні головним було розвиток інтелекту і відправлення релігійних обрядів, і ритуалів.

Для общинників головним була підготовка до праці. В цей час спостерігалося прагнення панівних класів виокремити розумове виховання від фізичної праці. Панівні класи зосереджували у своїх руках всі види знань. Це було піктографічне письмо, орієнтування за зірками. Прийоми лікування все це вони огорнули таємністю і містикою. Будинки молоді поступово перетворювалися на навчальні заклади для дітей знаті і їм передавалися ці знання. Діти, які навчалися в цих закладах звільнялися від фізичної праці. У цей період співіснують елементи сімейно-станового виховання і суспільного, які контролює община. У вихованні застосовувалося покарання, як метод виховного впливу. Це було зумовлено тим, що станове виховання перестає відповідати потребам життя людини. Виникає розрив між її діяльністю і підготовкою до дорослого життя. Усе це спричиняло опір вихованню. Такий опір долався суворим покаранням у тому числі і фізичним або залякуванням дітей. Таким чином виховання за первісно общинного ладу, пройшло шлях від стихійного і обмеженого до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління.

5.Вихідними даними розробки конструкції виробу тобто проектування його розгортки на плоскість, є даними про тілобудову людини, величина його розмірних признаків, які визначають розміри одягу, відповідні прибавки, а також відомості про форму (силует) одягу, покрій, проектній технологічній обробці для надання об’ємної форми деталі.

Побудова первинних креслень конструкції починають з розробки основних деталей – пілочки (переда) і спинки, після деталей рукава і нижнього коміра, співвідносять їх форму і розміри з відповідними ділянками основних деталей. По кресленням в подальшому розробляють конструкції похідних деталей – підбортів, верхнього коміра, і в відповідності з ескізом розробляють креслення конструкції дрібних деталей. (клапанів, хлястиків, пат, кишень і т.д.).

Конструкцію деталей, які мають спільні лінії побудови спряжені зрізи, будують на одному кресленні (пілочку і спинку, іноді нижній комір, верхню і нижню частину рукава, передню і задню половинки брюк, іноді пілочку з передньою частиною рукава, спинку з ліктьовою.

Процес конструювання складається із:

1.Виміру і уточненню вихідних даних, визначення основних розмірів виробу (ширини основних ділянок пілочки, спинки, пройми, спільної ширини виробу і довжині виробу).

2.Побудова креслення основи, нанесення на базисну сітку верхніх контурів (основних) ліній.

3.Нанесення всіх інших ліній (низу, борта, кишень та інше), для отримання креслення, умовно іменованого «первинним», т. як він потребує уточнення і перевірки.

4. Уточнення і перевірка форми і розмірів основних деталей, технології виготовлення і примірок, тобто побудова базисного креслення виробу; після перевірки і уточнення зрізів по кресленням – виготовлення лекал з урахуванням технологічних припусків на шви, підгин.

Базисна сітка – це сукупність горизонтальних і вертикальних ліній, які визначають основні (габаритні) розміри виробу і його частин; на сітці будують креслення деталей.

Лінії сітки – це лінії, які відповідають основним лініям членування тіла людини, що проходять в основному по сагітальній, фронтальній, трансверсальній площинам:

Сагітальна – вертикальна площина, яка поділяє тіло на праву і ліву частини (половини).

Фронтальна – вертикальна площина, що ділить тіло на задню і передню частини.

Трансверсальна – горизонтальна площина, яка поділяє тіло на верхню і нижню частини.

Як відомо, фігура людини симетрична відносно сагітальної площини, тому конструкція розробляється на одну половину.

Послідовність побудови базисної сітки плечового виробу:

1.Будуємо прямий кут з вершиною в т. А.

2.АТ↓=ДТП₁

3.АГ↓=Вг

4.Від т. Т і Г проводимо горизонтальні лінії. Лінії талії та грудей.

5. По лінії грудей відкладаємо ГГ₁₀=Шсітки

ГГ₃ → =Ш г₁+Пшг₁

Г₃Г₇→=

Г₇Г₁₀→=Шс+Пшс

6.Г₃Г₇ проводимо вертикалі, які обмежують пілочку і спинку.

7.Від точки Т₁₀А₁₀↑відкладаємо ДТС₁

Т₁₀Р↑= ДТС

8.Через т. А₁₀ проводимо горизонталь, яка обмежує спинку по довжині.

Ми побудували базисну сітку плечового виробу до лінії талії.

Ш сітки = ( Шг₁+Пшг)+(+(Шс+Пшс).

Наприклад, 48сг3 шпп-19,5; шг1-21,5; ЦГ-10; Гг-36

38ст│дтп-44,5;вг-27;впкп-24,5;впп-36,5;

52сб шп-13;оп-30;др.-60;оп-28,9

─ шпс-20,5;шс-18

Вб-20,5 дст-40;дтст1-43;впкс-44;впс-38,5