Розділ 1.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНА

ПРИРОДА ОСОБИСТОСТІ

Люди не народжуються біологіч­ним способом, а лише проходячи шлях, стають чи не стають людьми.

М.К. Мамардашвілі

Попередній огляд змісту розділу

Прочитавши цей розділ, Ви зможете:

• визначити зміст поняття „ особистість ";

• розглянути її структуру;

• установити соціально-психологічне підгрунтя розвитку особис­тості;

• познайомитися з концепцією життєвого світу особистості;

• окреслити життя як історію, наратив;

• проаналізувати шлях життя;

• розглянути поняття життєвого досвіду особистості;

• розкрити роль криз в особистісному зростанні;

• з 'ясувати особливості життєвого вибору особистості;

• дізнатися про методи дослідження особистості.

1.1. Визначення особистості

Латинське слово "persona" (особа, особистість) походить від етруського "phersu", тобто маска бога потойбічного світу. Ховаючись за маску, людина вимовляє певний текст, діє відповідним чином, і ця маска визначає лише взяту на себе роль. У стародавній Греції пер­соною, особистістю була передусім акторська маска, пізніше - сам актор та його ролі. У Римі маска символізувала не окремого індивіда, а міфічні фігури Едипа чи Електри, Агамемнона чи Антигони. Маска виділяла, підкреслювала глобальні людські якості, соціальні функції і приховувала, маскувала індивідуальні. Поступово персона ставала маскою тієї соціальної ролі, яка була свідомо прийнята індивідом. Вважалося, що цар, жрець, патрицій, безумовно, мають особистість, тоді як раб власної особистості не має, він є невиразним відбитком особистості свого господаря.

Сучасна психологія особистості

В українській мові, як і в мові англійській, є слова "особа" і „осо­бистість": "person" and "personality". Особою називають окрему лю­дину, індивіда як носія суспільних взаємин, тоді як особистість - це соціальне обличчя людини, „я" для інших, „я" у комунікативному контексті, у взаєминах з людьми.

Кожна людина - добра і зла, щаслива і нещасна, приємна і огид­на - с особистістю, оскільки вона якимось чином проявляє себе по відношенню до інших, має виразне соціальне обличчя. Особистістю зазвичай називають нормальну, психічно здорову, соціально адапто­вану людину (деякі захворювання від алкоголізму до шизофренії по­ступово призводять до особистісної деградації).

Під час становлення психології особистості домінували дослід­ницькі парадигми, одна з яких тяжіла до структури, тоді як друга -до аналізу процесуальних характеристик. Згідно першої особистість розглядалася як ієрархічна побудова, що має базові майже незмінні характеристики типу властивостей темпераменту та надбудовані над ними змінні й специфічні характеристики вищого порядку типу по-ведінкових тенденцій. Так формувалась традиція вивчення індиві­дуальних відмінностей, що починалася ще у роботах В. Вундта, Дж. Хейманса та І. Вірсми та розвивалась у вітчизняних дослідженнях Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, B.C. Мерліна, Б.Г. Ананьева.

У межах другої концептуальної парадигми особистість розгляда­лася як система, що розвивається протягом онтогенезу під впливом суперечливих зовнішніх і внутрішніх чинників. Особлива увага при­ділялась умовам для розвитку психічних структур, що опосередкову­ють на кожному віковому етапі взаємодію людини і навколишнього середовища. Крім механізмів, що забезпечують функціонування особистості, у межах цієї парадигми вивчались міжособистісні сто­сунки та соціальні події, що впливають на формування особистості. Динамічна традиція бере свій початок від праць П. Жане та 3. Фрейда, активно продовжуючись у роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьева, Л.І. Божовіч, Г.С. Костюка, A.B. Петровського.

Для соціальної психології особистості важливо, що з другої поло­вини XX сторіччя вона стала сферою, що об'єднує не лише психоа-налітиків та бихевіористів, але й представників соціальної філософії, соціології та антропології.

Відповідно до класичних моделей людської природи сьогодні мож­на сформулювати такі підходи до особистості:

1. Соціально-психологічна природа особистості • людина як тварина або енергетична система (ключ до розуміння особистості полягає у розкритті її лібідо, біологічних потягів, руйнів­них інстинктів, агресивних імпульсів у фрейдизмі чи соціобіології),

• людина як актор (особистість є сумою ролей, які вона грає, як, напр., у психодрамі Дж. Морено, трансактному аналізі Е. Берна),

• людина як автомат, машина або інформаційний процесор, комп'ютер (особистість є системою частин, жорстко пов'язаних при-чинно-наслідковими зв'язками у механістичних модерністських мо­делях біхевіористів чи соціальних когнітивістів),

• людина як науковець, дослідник (особистість створює власні те­орії відносно своєї природи і перевіряє їх у власному досвіді у теорії особистісних конструктів Дж. Келлі),

• людина як соціальна конструкція, вплетена у складні суспільні процеси, де мова є і продуктом, і продуцентом дійсності (особистість у постмодерністському дискурсі К. Джерджена конструюється за­вдяки комунікативним процесам і має передусім лінгвістичну, а не біологічну, психологічну чи когнітивну природу).

Згідно поглядам Дж.Келлі - автора феноменологічної теорії осо­бистих конструктів, що виникла передусім із психотерапевтичної взаємодії з клієнтами, - особистість активно досліджує і конструює свій світ. Значення об'єктивних обставин та зовнішніх умов у цьому процесі не дуже велике, набагато більше впливає сам спосіб констру­ювання, тобто інтерпретації, яким користується особистість. Кожна людина, як вчений-дослідник, рефлексує своє життя, переживаючи та порівнюючи події, формулюючи гіпотези, створюючи конструкти. Конструкт є індивідуальним способом сприймання та інтерпретації подій, як, наприклад, поняття „хороший-поганий", що часто вико­ристовується людьми при обговоренні певних життєвих обставин та поведінкових проявів.

Вадою когнітивної психології є погляд на особистість як на окремого від суспільства, автономного індивідуума, що має індивідуальний набір вроджених характеристик. Між особистістю і суспільством як специ­фічними сутностями не може не бути певного дуалізму. Соціальний світ, з погляду когнітивістів, виступає передусім в якості інформації, яку людина за допомоги когнітивних процесів накопичує, обробляє та кате-горізує. Категорії, що складаються у безпосередньому досвіді людини, є ментальними структурами, які керують людськими діями. Ментальні уявлення можуть складатися у схеми, сценарії, які описують звичні життєві ситуації та адекватну для цих ситуацій поведінку людини.

Сучасна психологія особистості

На думку представників дискурсивної психології, людські спосо­би розуміння та категорізації світу не універсальні, а досить умовні, оскільки залежать від історико-культурних чинників. Мова не просто служить вираженню людського досвіду, вона і є цим досвідом. Саме мова у такому її розумінні складає суб'єктивну дійсність, психологіч­ну реальність, в якій самоконструюється особистість.

Відповідно до сучасних постнекласичних наукових підвалин, осо­бистість розглядається як така, що постійно перебуває в процесі ста­новлення, стані переходу від актуального до потенційного буття. Нове, нейтралізоване "Я" є чимось рухливим, плинним, таким, що відчуває на собі вплив "голосів людства" і не поспішає створювати свій окре­мий суто індивідуальний текст. Для нього важливіше бути в контексті, "вписуватися", не випадати. Щоб правильно зрозуміти таку складну реальність, як людина, її слід розглядати як органічну частину соціаль­ного життя, як результат конструювання з боку соціального оточення та самоконструювання, що відбувається під впливом соціокультурних умов.

Особистість є силою, що своєрідним чином об'єднує і органі­зує окремі життєві епізоди, формуючи унікальне людське життя. Саморозвиток є способом її існування, отже особистість як самоздій-снення не є застиглою сутністю, це завжди пригода, стрімкий рух у невідоме чи обережна хода незнайомою дорогою пошуку сенсу.

У межах етогенетичної теорії Р. Харре як європейської версії по­стмодернізму у соціальній психології пропонується переключити увагу з пошуку Я як сутності на методи конструювання Я, методи його творення. Так особистість занурюється у сферу соціального дискурсу, що є найважливішим компонентом комунікативного про­цесу. Людська поведінка регламентована нормами, а норми завжди виражаються за допомоги мови. Так виникає дискурс-аналіз, який концентрується на дослідженні соціально сконструйованої природи мови. У дискурсі проявляється центральна особистісна активність, а саме розповіді, обговорення, слухання, бесіди, інші форми роботи з текстом, яким людина приділяє найбільшу частку свого часу У цьому зв'язку Харре пропонує досліджувати розповіді людини про себе, на-ративи, які завжди пов'язані з контекстом взаємодії.

В процесі досягнення особистісної зрілості кількість чинників, що детермінують розвиток особистості, збільшується, зв'язки між ними ускладнюються, однак це не обмежує зростання суб'єктності, відповідальності, своєрідності, внутрішньої свободи. Адже зовнішні

1. Соціально-психологічна природа особистості

детермінанти дедалі більше опосередковуються специфікою гнучкої й змінюваної внутрішньої структури, перетворюються, індивідуалізу­ються, втрачають універсально-безликий характер.

Зріла особистість визначено ставиться до свого оточення, власних виборів і рішень, до набутого досвіду і майбутніх перспектив, до життя як такого. Соціум у відповідь формує теж досить визначене ставлення: сформовану, самостійну, зрілу особистість важко не помі­тити, до неї неможливо ставитись нейтрально. її можна або любити, приймати, підтримувати, або ненавидіти, спростовувати, відкидати.

У чому проявляється особистість? Передусім у вчинках, які во­на свідомо здійснює на основі вчасно зроблених життєвих виборів. Може вона проявлятися і в деяких індивідуальних особливостях, в яких яскраво проступає її сутність, наприклад, у цілеспрямованості, працездатності, співчутливості чи бажанні керувати. В якихось інших рисах від особистості залишається небагато і більше проявляються мінливі настрої, тимчасові стани, смаки, модні віяння. Коли людина не має мужності виявляти себе по-справжньому, вона нерідко демон­струє другорядні, несамостійні, запозичені властивості.

Таким чином, особистість - відкрита, не застигла цілісність, що постійно змінюється, самовизначаючись у соціокультурному просто­рі та індивідуально-психологічному часі. Вона є інструментом оволо­діння власною поведінкою та життям, власним майбутнім. Існування особистості полягає у постійному перетворюванні культури, що за­своюється, в живу індивідуальну життєтворчість.