155

Вступ

Актуальність теми. Важливим моментом економічних перетворень в державі, яка прагне економічного росту, є формування сучасної ринкової інфраструктури, організація ефективного інвестиційного процесу, становлення та розвиток інститутів інфраструктури фондового ринку як складової частини ринкових відносин (фондових бірж, комерційних банків, посередницьких контор, інформаційних центрів, центрів аукціонної торгівлі, інвестиційних фондів і компаній тощо).

Фондовий ринок України, як і ринок у цілому, сьогодні знаходиться на початковому етапі формування. Цей процес відбувається в умовах серйозної економічної кризи, що в значній мірі створює труднощі в його становленні і вивченні. Формування й розвиток високоліквідного, справедливого та ефективного фондового ринку вимагає розробки і практичної реалізації напрямків його розвитку.

У сучасному економічному механізмі фондовий ринок відіграє величезну роль, оскільки забезпечує інтенсивний перерозподіл фінансових ресурсів, що дозволяє здійснити проведення реальної структурної перебудови для досягнення економічного росту. Це особливо важливо для нашої держави.

Крім цього розвиток фондового ринку сприяє росту виробництва і товарообігу, руху капіталів у межах країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, прискоренню науково-технічного прогресу.

Фондовий ринок є економічним механізмом, який забезпечує раціональне розміщення фінансових ресурсів, дозволяє ефективно керувати підприємством, сприяє розвитку конкуренції, приваблює широкі верстви населення щодо їх участі в управлінні власністю, дає можливість кожній людині реалізувати свої здібності та підвищити добробут.

Питання розвитку і регулювання фондового ринку не нові для економічної науки. Але аналіз показує, що фундаментальних теоретичних праць і практичних рекомендацій з проблем розвитку фондового ринку у нашій країні дуже мало.

Світовий досвід розвитку на сучасному етапі також використовується недостатньо. Тому, якої б сторони фінансового ринку в цілому і окремих його елементів, зокрема, не торкнутися, дослідження будуть актуальними і необхідними.

Значний внесок у розробку питань становлення і розвитку фондового ринку зробили такі закордонні вчені: Котлєр Ф., Макконнелл К.Р., Едлєр А., Тьюлз Р.Дж. Серед робіт вчених України та СНД слід виділити праці Алексєєва М.Ю., Альохіна Б.І., Гольцберга М.А., Жукова Г.Г., Мозгового О.М., Міркіна Я.М., Оскольського В.В., Павлова С.В., Сороки І.В. та інших. Критично позитивний огляд робіт з проблеми свідчить про те, що ряд методологічних і теоретичних питань ще недостатньо досліджені, деякі позиції вимагають уточнень та доповнень у конкретних історичних умовах.

Важливість та актуальність проблеми, яка досліджується, недостатня розробленість теоретичних і методологічних питань визначили вибір теми дипломної роботи, її мету і завдання, а також методи дослідження.

Метою дипломної роботи є аналіз фондового ринку, інвестиційного портфеля фондового ринку, вибір інвестування та виявлення тенденцій на фондовому ринку.

Відповідно до встановленої мети були виконані такі завдання:

• розглянуто сутність, структура фондового ринку, методи його регулювання.

• Охарактеризовано механізм функціонування фондового ринку

• Розглянуто законодавство яким регулюється, фондовий ринок в Україні.

• Досліджена емісійна діяльність, та діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Методологічну та теоретичну основу досліджень склав критичний та позитивний аналіз практичних розробок і наукових праць провідних вітчизняних та закордонних вчених в області економічної теорії, монографічної і періодичної літератури, спеціальної літератури за проблемою розвитку фондового ринку, законодавчих і нормативних актів України, матеріалів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів, які визначають взаємовідносини учасників фондового ринку.

Для вирішення поставлених завдань у дипломній роботі використовуються методи наукової абстракції, діалектичний, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівнювальний, класифікаційний, статистичних групувань, структурний, логічного узагальнення результатів.

Предметом даного дослідження є процеси становлення та функціонування національного фондового ринку.

Об’єктом даної роботи є фондовий ринок України.

Дипломна робота складається із Вступу.

Теоретичного розділу 1, в якому характеризуються теоретичні засади функціонування фондового ринку.

Аналітичного розділу 2, в якому показаний аналітичний огляд фондового ринку України та особливості його функціонування.

Розділу 3, в якому поданий іноземний досвід в регулюванні фондового ринку та проблеми його розвитку.

Розділу 4, в якому розповідається про охорону праці на підприємстві.

Висновків, списку використаних джерел в кількості 60.

Додатків.

Розділ 1.Теоретичні засади функціонування фондового ринку

1.1. Структура,учасники і основні інструменти фондового ринку

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. В результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Фінансові інститути виступають на ринку інституційними інвесторами і мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками. За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових та капітальних цінних паперів.

На ринку грошових цінних паперів перебувають у обігу боргові зобов'язання з терміном обігу менш як один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.

На ринку капітальних цінних паперів мають обіг інструменти власності — акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання, тобто безстрокові цінні папери та цінні папери з терміном обігу більше від одного року.

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний та національні ринки. На національному ринку перебувають в обігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами відповідно до законодавства країни. На міжнародному ринку мають обіг цінні папери, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, які пропонуються для продажу інвесторам різних країн. Можливість інвестувати кошти в цінні папери, що є в обігу на міжнародному ринку, регламентується законодавством окремих країн, оскільки процес придбання іноземних цінних паперів пов'язаний із вивезенням капіталу та здійсненням інвестицій за межі окремої країни. Можливість залучати кошти на міжнародному ринку залежить від кредитного рейтингу емітента та інтересу до нього з боку потенційних інвесторів.

Залежно від того, нові цінні папери пропонуються для продажу чи емітовані раніше, ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний.

Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Ціна цінних паперів при їх первинному розміщенні на ринку часто буває заниженою незалежно від стратегій ціноутворення, що пропонуються андерайтерами та іншими фінансовими посередниками. Тому рішення емітента про додаткову емісію акцій часто приймається тоді, коли менеджери корпорації вважають, що поточна ринкова ціна акцій завищена. У більшості випадків купівля цінних паперів за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час приносить інвестору прибуток.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів та загального обсягу інвестицій в економіку. Вторинний ринок, якщо він функціонує ефективно, забезпечує високу ліквідність цінних паперів, що перебувають в обігу на ньому. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.

На первинному ринку розрізняють публічне та приватне розміщення цінних паперів. При публічному розміщенні існує встановлена законом процедура, в результаті проходження якої цінні папери реєструються Комісією з цінних паперів, а емітент отримує свідоцтво про реєстрацію емісії. Для того щоб успішно пройти процедуру публічного розміщення та отримати свідоцтво про реєстрацію, емітент повинен задовольняти досить жорсткі вимоги щодо показників фінансово-господарської діяльності і повністю виконувати вимоги Комісії щодо проведення емісії та розміщення цінних паперів на ринку. Окремого визначення для приватного розміщення цінних паперів не існує. В законодавстві деяких країн просто обумовлюються випадки, коли емітент може не проходити процедуру публічного розміщення.

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів проводиться не в усіх країнах, крім того, приватне розміщення цінних паперів не є обов'язковим атрибутом будь-якого національного ринку.

Приватне розміщення частіше використовують для облігацій з фіксованим купоном, а не для акцій. Розміщені у такий спосіб цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду, оскільки вони є досить ризиковими в порівнянні з цінними паперами, розміщеними публічно. Цінні папери, розміщені приватно, є низько-ліквідними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило, такі цінні папери розміщуються серед великих інституційних інвесторів, які зацікавлені в конкретному підприємстві і впевнені в його стрімкому зростанні. В більшості випадків приватно розміщуються цінні папери нових компаній.

Залежно від місця, де здійснюється торгівля цінними паперами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Організатором торгівлі на біржовому ринку виступають фондові біржі, на позабіржовому — торговельно-інформаційні системи. Існують різні погляди на структуру цін біржового та позабіржового ринків. Одні вважають, що найкращі ціни інвесторам можуть запропонувати в позабіржовій системі, оскільки заявки виконуються за найвищими із запропонованих цінами, а велика кількість ділерів, що пропонують свої ціни купівлі-продажу, забезпечує можливість найкращого вибору із багатьох запропонованих. Інші вважають, що найвищі ціни складаються на біржі, де всі заявки групуються в єдиному центрі.

Залежно від специфіки організаційної структури ринку розрізняють вертикальний та горизонтальний ринки.

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку [27, с. 114].

Укладання угоди з цінними паперами на організованому ринку переважно здійснюється не між покупцем та продавцем, а між покупцем (продавцем) та фінансовим посередником; усі розрахунки за угодою та виявлення зобов'язань сторін здійснюються в процесі клірингу, а виконання угоди — в процесі розрахунків. Тобто всі етапи угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів на організованому фондовому ринку досить відокремлені, внаслідок чого на ринку з'являються відокремлені організації, які здійснюють кліринг та розрахунки між учасниками ринку і функціонують у вигляді самостійних юридичних осіб або спеціалізованих структурних підрозділів бірж. Еволюція фондового ринку, відокремлення окремих етапів угод з цінними паперами, необхідність оперативного проведення розрахунків за укладеними угодами привели до створення і розвитку депозитарних та розрахунково-клірингових систем у структурі ринку.

Сьогодні необхідними складовими інфраструктури фондового ринку є торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку.

Основою торгових систем, на біржовому та позабіржовому ринках виступають біржі та торговельно-інформапійні системи, які організовують укладення угод між учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі.

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори — суб'єкти підприємницької діяльності, для яких ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством [39, с. 177].

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів полягає в зборі, фіксації, обробці, зберіганні та наданні інформації, що складає систему ведення реєстру. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів можуть здійснювати емітенти або реєстратори за наявності дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо чисельність власників іменних цінних паперів у сукупності з усіх випусків цінних паперів не перевищує 500, тобто чисельність, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру. Для отримання Дозволу емітент повинен мати спеціалістів з кваліфікаційним посвідченням на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів установленого зразка. Чисельність фахівців та перелік операцій, які повинні виконувати тільки ці спеціалісти, встановлюються відповідним рішенням комісії. Для таких спеціалістів діяльність у цього емітента повинна бути основним місцем їх роботи.

Якщо чисельність власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору. Реєстратор веде такий реєстр на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Договір на ведення реєстру емітент може укласти тільки з одним реєстратором. При цьому такий договір не знімає з емітента відповідальності щодо виконання обов'язків, які випливають із угод по цінних паперах [19, с. 55].

Статутний капітал реєстратора повинен бути сформований виключно за рахунок грошових коштів у розмірі, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Органи державної влади, а також Центри сертифікатних аукціонів та їх правонаступники не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Крім того, не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю Національної депозитарної системи. Якщо засновником реєстратора виступає емітент, реєстр якого веде зазначений реєстратор, то частка цього емітента в статутному фонді реєстратора не має перевищувати 10%. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк — торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою 25%.

Реєстром власників іменних цінних паперів є список зареєстрованих власників, складений на певну дату, із зазначенням кількості, номінальної вартості, категорії цінних паперів. Ведення реєстру може здійснюватись як на паперових носіях, так і у вигляді електронних записів. Згідно з реєстром емітент виконує свої обов'язки перед акціонерами, здійснює виплату дивідендів, веде облік руху цінних паперів, виконує інші дії стосовно цінних паперів. Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, відповідно до яких змінюється право власності на відповідні іменні цінні папери. Крім безпосереднього ведення реєстру реєстратор може за домовленістю з емітентом накопичувати інформацію про акціонерне товариство, власників та номінальних утримувачів цінних паперів, допомагати в підготовці та проведенні загальних зборів акціонерів, здійснювати контроль за угодами великого обсягу з цінними паперами цього емітента [23, с. 103].

Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати внесення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать.

Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України. Працівникам реєстратора забороняється виконувати будь-яку оплачувану роботу для юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, крім викладацької, забороняється здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, бути засновниками або учасниками інших юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Реєстратор та емітент, що отримали дозвіл на ведення реєстру, зобов'язані періодично звітувати перед Комісією про результати своєї діяльності у терміни та в порядку, встановлені Комісією. Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власний реєстр, здійснює Комісія та її територіальні органи відповідно до Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та інших законодавчих актів України.

   Таблиця 1

Показники інвестиційної привабливості акцій

Назва показника	Позначення	Характеристика
1	2	3
Біржові показники акції
Обсяг торгів	V	відображає ліквідність акцій. Чим більше обсяг торгів по акції, чим більше укладається угод по акціях, тим більшою ліквідністю володіють ці акції
Дохідність	Д	показує зміну вартості акції за певний період
Волатильність		відображає ризик цінного папера. Чим вище значення показника, тим вище ризик інвестування в цінні папери
Ринкові коефіцієнти емітента
Прибуток на акцію	EPS	відображає розмір чистого прибутку, що припадає на одну акцію
1	2	3
Ціна-дохід	P/E	показує ринкову вартість одиниці прибутку підприємства. Емітенти, що мають більш низький показник P/E в порівнянні з іншими емітентами галузі, є недооціненими, а емітенти з більш високим P/E – переоціненими
Ціна-обсяг продажу	P/S	являє співвідношення поточного ринкового курсу звичайної акції до кількості річної виручки від реалізації продукції (валовий дохід) в розрахунку на одну акцію. Порівнюється з аналогічними підприємствами галузі, низьке значення показника у порівнянні з  іншими підприємствами свідчить про недооціненість акцій.
Ціна-балансова вартість	P/B	дорівнює відношенню поточної ринкової капіталізації компанії до її балансової вартості. Акції з P/B нижче середнього володіють великим потенціалом для зростання курсової вартості.
Вартість компанії до прибутку до сплати податків і амортизаційних відрахувань	EV/EBITDA	показує співвідношення ринкової вартості компанії до прибутку до сплати податків. Чим вище значення показника, тим менше перспектив зростання акцій підприємства
Коефіцієнти оцінки фінансового стану емітента
Коефіцієнт автономії	Kав	показує частку власних коштів підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим фінансово стійкіше, стабільніше і більш незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство
Коефіцієнт загальної ліквідності	Kзл	показує ступінь покриття короткострокових пасивів оборотними активами
Рентабельність власного капіталу	ROE	відображає ефективність використання власного капіталу. Показує норму прибутку на вкладений власний капітал
Рентабельність активів	ROA	показує  рівень прибутку, що створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його використанні
Рентабельність інвестицій	ROI	відображає ефективність інвестицій

 

В якості математичного забезпечення оцінки інвестиційної  привабливості акцій емітентів використано методику таксономічного  показника [3].

Процес побудови таксономічного показника складається з 5 етапів [3]:

побудова матриці спостережень;

стандартизація елементів матриці спостережень та формування стандартизованої матриці спостережень;

визначення вектора-еталону;

визначення відстані між елементами матриці та вектором – еталоном;

розрахунок коефіцієнта таксономії.

Методичне забезпечення розрахунку таксономічного показника представлено в табл. 2.

Таблиця 2

Методичне забезпечення розрахунку таксономічного показника

 

Показник	Формула для розрахунку		Складові показники формули
Стандартизація показників матриці			- вихідне значення показника; - середнє значення показника
Вектор-еталон
Відстань між окремими спостереженнями та вектором-еталоном		–стандартизоване значення j-го показника в період часу i; –стандартизоване значення i-го показника в еталоні
Таксономічний показник		–відхилення показників від еталону
Відхилення показників від еталону		–загальна відстань між показниками діяльності підприємства та еталоном
Загальна відстань між показниками та еталоном		–середня відстань між показниками та еталоном; –середньоквадратичне відхилення
Середня відстань між показниками та еталоном		–кількість підприємств, за якими проводиться аналіз
Середньоквадратичне відхилення		–середня відстань між показниками та еталоном

 

Значення таксономічного показника знаходиться в діапазоні 0≤K≤1 і інтерпретується в такий спосіб: стан окремої складової в даному періоді тим більш розвинений, чим більш близьке значення узагальнюючої оцінки до одиниці [3].