Самостійна робота №1 (11 годин)

Тема: Фонетика. Лексика. Фразеологія

Мета:

1 Навчальна: узагальнити і систематиззувати знання і навички з фонетики, лексики, фразеології.

2 Розвиваюча: розвивати уміння узагальнювати матеріал, вільно оперувати з великими обсягами навчального матеріалу.

3 Виховна: виховувати почуття поваги до української мови, її розвитку, історії.

Теоретичне обґрунтування

Ключові поняття та терміни до теми

Фонетика – розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Звуки – н айменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Голосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить голос.

Приголосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

Сонорні приголосні – ц е приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом.

Орфоепія – ц е сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

Склад – ц е частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Наголос – ц е вимова одного із складів з більшою силою.

Смисловий наголос – ц е вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу.

Графіка – р озділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Букви – ц е умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки. Всього в українській мові 33 букви.

Алфавіт або азбука – п ослідовність букв у певному порядку.

Транскрипція – с пеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.

Фонетичний алфавіт – с истема букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.

Лексика – ц е сукупність слів, які вживаються у мові.

Лексикологія – н аука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами.

Лексикографія – з аймається збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників.

Слово – ц е одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій.

Лексичне значення слова – ц е його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Граматичне значення слова – ц е відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Пряме значення слова – ц е звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.

Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням.

Омоніми – ц е слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення.

Синоніми – ц е слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога - путь, шлях; мовознавство - мововедення).

Антоніми – ц е слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).

Пароніми – ц е слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент – абонемент; континент – контингент.

Загальновживані слова – це слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою.

Діалектні слова (діалектизми) – ц е слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля – зозуля, буцян – чорногуз, пчулник – пасіка).

Професійні слова – це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю.

Архаїзми, або застарілі слова – це слова, що рідко використовуються.

Історизми – це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.

Неологізми – нові слова, що виникають в мові.

Фразеологія – сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення – фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.