6. Сучасні освітні технології.

У наш час відбувається становлення нової системи освіти, зорієнтованої на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу. Відбувається зміна освітньої парадигми:

– пропонуються новий зміст, нові підходи, нові відносини, нова поведінка, новий педагогічний менталітет;

– зміст освіти збагачується новими процесуальними вміннями, розвитком здібностей оперуванням інформацією, творчим вирішенням проблем науки з акцентом на індивідуалізацію освітніх програм;

– традиційні способи інформації – усна і письмова мова, телефонний та радіозв’язок поступаються місцем комп’ютерним засобам навчання, використанню телекомунікативних мереж глобального масштабу.

– важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно-орієнтована взаємодія вчителя з учнями;

– особлива роль відводиться духовному вихованню особистості, становленню морального обличчя Людини;

– намічається дальша інтеграція освітніх факторів: школи, сім’ї, мікро- і макросоціума;

– зростає роль науки у створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільного знання;

У психолого-педагогічному плані основні тенденції вдосконалення освітніх технологій характеризуються переходом:

– від учіння як функції запам’ятовування до учіння як процесу розумового розвитку, що дозволяє використовувати засвоєне;

– від асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій;

– від орієнтації на середнього учня до диференційованих та індивідуалізованих програм навчання;

– від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-вольової регуляції.

Слово «технологія» запозичене в методику викладання з промислового виробництва, де воно означає процес виготовлення продукції найефективнішим і найекономічнішим шляхом («технологія добування руди», «технологія плавки чавуну» і т.д.).

Якщо звернутися до еволюції поняття «педагогічна технологія», можна виділити дві течії: перша – орієнтується на можливості технічних засобів у навчальному процесі (його можна назвати «технологія в освіті» або «технологія в навчанні»); друга – означає технологію побудови самого навчального процесу і має назву «технологія навчання» або «педагогічна технологія».

Про цей другий напрям і піде мова. В основі цього напряму лежить ідея про те, що існують загальні закономірності процесу навчання, за допомогою яких можна побудувати єдину ефективну систему навчання, яка забезпечує функції школи відносно всіх або переважної більшості учнів.

Метою впровадження технологій навчання є оптимізація управління процесом навчання.

Необхідними складовими запровадження технологій навчання є наявність:

– керованого об'єкту (учня);

– послідовної, поелементної програми;

– систематичного зворотного зв'язку;

– управління.

Для успішного запровадження технологій навчання розробляється програма, яка забезпечує послідовне проходження кожним учнем всіх етапів засвоєння. Без цього учитель не може гарантувати засвоєння учнями знань і умінь з тими якостями, які були передбачені цілями навчання.

Інформація про хід процесу засвоєння отримується і переробляється на основі зворотного зв'язку, поступає не тільки до вчителя, але і до учня. І на її основі виробляються коректуючі дії.

Таким чином, суть педагогічної технології полягає в тому, щоб, спираючись на постійний зворотний зв'язок, гарантувати досягнення чітко поставлених цілей. Тому технологія постановки цілей стає найважливішою початковою умовою педагогічної технології.

Цілі можуть бути виражені:

– через зміст, що вивчається;

– через діяльність вчителя;

– через внутрішні процеси і зміни в розвитку учнів;

– через зовнішньо виражену навчальну діяльність.

Однак, на думку прихильників технологічного підходу до організації навчального процесу три перші способи формулювання цілей навчання не додають цілям визначеності, яку можна перевірити.

Так, якщо цілі формулюються через зміст, що вивчається, це тільки указує на область знань, про яку йтиметься на уроці, і не дає ніяких конструктивних ідей для побудови навчального процесу.

Якщо мета формулюються через діяльність вчителі, це зосереджує вчителя на його власній діяльності, а не на реальних результатах навчання.

Якщо ж цілі формулюються через внутрішні процеси розвитку учнів (процеси мислення, розуміння, сприйняття, аналізу, синтезу і т.д.), то ніяк зробити висновок про досягнення цих цілей, адже всередину психічних процесів проникнути неможливо?

А оскільки всередину психічних процесів проникнути неможливо, вважають прихильники цього підходу, то психічний (у тому числі розумовий) розвиток особистості можна ототожнити тільки з реальними діями, які учень може продемонструвати. Отже, цілі навчання повинні формулюватися так, щоб з них одночасно можна було зрозуміти, якими уміннями і навиками повинен володіти учень; які уміння, навики і пізнавальні досягнення він може реально продемонструвати.

Так, наприклад, мету «навчити аналізувати зміст розрахункових задач по хімії» можна конкретизувати через наступні реальні дії учня : «здійснює короткий запис умови (за допомогою математичних, хімічних і фізичних символів», «виділяє дані і шукані величини», «знаходить необхідні додаткові дані», «знаходить формулу рішення», «визначає, чи розв'язується задача за формулою чи із застосуванням хімічного рівняння», «пропонує раціональний спосіб рішення».

Таким чином, педагогічна технологія припускає формулювання цілей через результати навчання, виражені в таких діях учнів, які можна реально пізнати. Такі цілі називаються діагностичними або операціональними.

Для того, щоб учитель міг формулювати діагностичні цілі навчання (і зрештою – полегшити планування навчального процесу і вироблення процедур оцінки), американські учені під керівництвом Б. Блума розробили таксономію навчальних цілей у пізнавальній, емоційній і психомоторній сферах діяльності учнів (таксономія цілей навчання – систематизація цілей навчання, в основі якої лежить послідовність рівнів засвоєння навчального матеріалу).

Таблиця № 2.