4. Основні дидактичні принципи навчання хімії.

Принцип – це категорія дидактики, яка визначає зміст, методи і організацію навчання, спрямовує практичну роботу вчителя.

Принцип науковості і доступності. Вивчаються реальні речовини, їх взаємні перетворення. Свідомий виклад помилкових відомостей з метою полегшення розуміння недопустимий.

Доступність – це посильна складність, яка не перешкоджає свідомому засвоєнню навчального матеріалу.

Принцип свідомості і активності. Засвоювати знання свідомо – це розбиратися у фактах і явищах. Якщо учні розуміють залежність між складом речовин, їх властивостями і застосуванням, значить вони засвоїли знання свідомо. Важливе значення має самостійність.

Принцип наочностісприяє кращому засвоєнню знань. (Дослід СаО + Н₂О). Але перевантажувати урок наочними посібниками не можна, тому що відволікається увага від основної ідеї уроку.

Принципи систематичності і системності.Засвоєння навчального матеріалу в логічному зв'язку й наступності. Не можна пояснити закон Авогадро без поняття "моль". Системні знання – це знання про зв'язки між хімічними фактами і теоріями.

Принцип розвиваючого і виховуючого навчання.Ставить вимогу забезпечити сприятливі умови для розвитку пізнавальних здібностей учнів, формування у них цілісного природничо-наукового світорозуміння.

Принцип зв'язку навчання з життям, передбачає життєвість і актуальність навчального матеріалу, органічне поєднання знань, умінь і навичок, зв'язок навчання з продуктивною працею. Найважливішим засобом реалізації принципу зв'язку навчання з життям є політехнічна освіта.

Принцип гуманізму– забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей і здоров’я людини, вільного розвитку особистості.

Принцип варіативності– навчання може відбуватися на різних рівнях складності: базовому, середньому і високому.

Принцип елективностіпередбачає можливість кожного учня вибирати на демократичній основі, на якому рівні вона вивчатиме предмет.

Лекція 3. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ХІМІЇ.

1. Поняття метод навчання. Класифікація методів навчання.

Слово метод (від грецького methodos – шлях, спосіб пізнавальної і практичної діяльності людини.

Згідно філософського словника метод – спосіб досягнення мети, впорядкована діяльність. "Метод навчання – це конкретний вид (форма) цілеспрямованої спільної діяльності вчителя і учнів, яка забезпечує активну пізнавальну роботу останніх" – Іванова Р.П.

Визначення методу навчання багато в чому повторює вже розглянуту нами дефініцію методу дослідження. Метод навчання (від грецького metodos – буквально: шлях до чого-небудь) – це упорядкована діяльність педагога, направлена на досягнення заданої мети навчання. Під методами навчання (дидактичними методами) часто розуміють сукупність шляхів, засобів досягнення мети, вирішення задач освіти. В педагогічній літературі поняття методу інколи відносять тільки до діяльності педагога або до діяльності учнів. В першому випадку доречно говорити про методи викладання. А в другому – про методи учіння. Якщо ж ідеться про спільну роботу вчителя і учнів, то тут, певно, виявляються методи навчання.

У структурі методів навчання виділяються прийоми. Прийом – це елемент методу, його складова, разова діяльність, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий за об’ємом або простий за структурою.

Метод – складне, багатомірне, багатоякісне утворення. Якщо б нам вдалося побудувати його просторову модель, то ми б побачили вигадливий кристал, що блистить безліччю граней і постійно міняє своє забарвлення. Саме таку конфігурацію пропонують і висвічують на екранах сучасні ЕОМ при спробі наочного моделювання методу. В методі навчання знаходять відбивання об’єктивні закономірності, мета, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика зв’язку методу з іншими категоріями дидактики взаємо-зворотна: будучи похідним від мети, змісту, форм навчання, методи в той же час виявляють зворотний і дуже сильний вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ані мета, ані зміст, ані форми роботи не можуть застосовуватися без врахування можливостей їхньої практичної реалізації, саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж задають темп розвитку дидактичної системи – навчання прогресує настільки швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед методи, що застосовуються.

У структурі засобів навчання виділяються передусім об’єктивна і суб’єктивна частини. Об’єктивна частина методу зумовлена тими постійними, положеннями, які обов’язково наявні в будь-якому методі, незалежно від його використання різноманітними педагогами. В ній відбиваються загальні для усіх дидактичні положення, вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також постійні компоненти мети, змісту, форм навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу зумовлена особистістю педагога, особливостями застосування, конкретними умовами. Дуже складними не цілком ще дозволеним є питання про співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі. Саме наявність у методі постійної, загальної для всіх об’єктивної частини дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати практичні найраціональніші шляхи впровадження, а також успішно вирішувати проблеми логічного вибору, оптимізації методів. Справедливо і те, що в області методів найбільше виявляється власна творчість, індивідуальна майстерність педагогів, а тому методи навчання завжди були і завжди залишаться сферою високого педагогічного мистецтва.

У дореволюційних дидактичних посібниках методу давалося таке визначення: метод – мистецтво вчителя спрямовувати думки учнів в потрібне русло і організовувати роботу за наміченим планом. Але бачити в методі тільки мистецтво – це означає заперечувати очевидне: успішно учать не тільки майстри імпровізації, але і суворі логіки. Тому справедливим буде й інше визначення: метод – системи алгоритмізованих логічних дій, які забезпечують досягнення наміченої мети. Так чого ж в ньому все-таки більше – холодної логіки або гарячого учительського серця, розрахунку або імпровізації?

Це не зовсім просте запитання, від правильності його розв’язання залежить обґрунтованість теорії і практики методів. Розглянемо ще раз грані уявлюваного кристалу і прочитаємо написи на них: спроектована вчителем мета навчально-виховної діяльності; шлях, що вибирає педагог для досягнення цієї мети; методи співробітництва, відповідні поставленим задачам; зміст навчання в сукупності з конкретним навчальним матеріалом; логіка навчально-виховного процесу (закони, закономірності, принципи); джерела інформації; активність учасників навчально-виховного процесу; майстерність вчителя; система прийомів і методів навчання й інші істотні признаки. А ще метод – головний інструмент педагогічної діяльності. Саме за його допомогою виробляється продукт навчання, здійснюється взаємодія вчителів і учнів.

Звідси зрозуміло, чому так складно дати однозначне і повне визначення методу.

У науці існують різні класифікації методів навчання в залежності від того, яка ознака покладена в основу класифікації.

Історично склалася класифікація методів навчання:

– за джерелом знань (Шаповаленко): а) словесні, б) наочні; в) практичні. Але така класифікація не враховує характер пізнавальної діяльності учнів.

– за діяльністю об’єкта (Борисов): методи викладу матеріалу вчителем; методи самостійної роботи учнів.

– за найближчими дидактичними цілями (Кирюшкін, Полосін): при вивченні нового матеріалу; при вдосконаленні раніше набутих знань учнів і при навчанні їх застосовувати знання; при перевірці знань та вмінь.

– за характером пізнавальної діяльності учнів (Лернер, Скаткін): пояснювально-ілюстративний; репродуктивний; проблемний; частково-пошуковий (евристичний); дослідницький.

– за структурою процесу навчання його змістом і взаємною діяльністю вчителя і учнів (Гаркунов): загально-логічні (індукція, дедукція, аналогія); хімічного дослідження (спостереження, хімічний експеримент, моделювання, опис, теоретичне пояснення, передбачення); загально-педагогічні (розповідь, лекція, бесіда, самостійна робота).

Однак, найбільш доцільною вважається класифікація за конкретним видом цілеспрямованої спільної діяльності вчителя і учнів і характером пізнавальної діяльності учнів (Іванова): пояснювально-ілюстративний; частково-пошуковий (евристичний); дослідницький.

В межах кожного з цих методів розрізняють часткові методи, які розрізняють за джерелом знань: словесні; словесно-наочні; словесно-наочно-практичні.

Ці групи методів поділяються на окремі конкретні методи: розповіді, бесіда, лекція, дискусія, семінар, самостійна робота, виконання хімічних дослідів і т.д.

У цій класифікації враховується те, що в практичній роботі вчитель не використовує чистих методів. Не можна уявити собі демонстрацію без пояснення, розповіді, бесіди вчителя.

Але і такий поділ є відносним, тому що на практиці вчитель використовує різні методи навчання в комплексі. Крім того, вчитель використовує окремі логічні методи навчання, які служать розв’язанню пізнавальних завдань.