Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

належним соціальним пакетом, що утримало б їх від ба­жання виїхати за кордон. Потрібні інноваційні програми, спеціальні програми розвитку академічного середовища, нові системи підготовки і навчання кадрів, проведення змін у системі контролю якості й адміністрування проце­су підготовки науковців.

Заслуговує на увагу у цьому контексті й підготовка вчителя правознавства. Сучасний учитель правознавства має реалізувати у своїй професії розвинене педагогічне мислення, етичну компетентність, готовність не лише виконувати функції вчителя-предметника, а й брати від­повідальність за розв'язання багатьох інших завдань [330, с 5; 367, с. 4-8]. Це значно розширює межі роботи вчителя. Щоб підготувати майбутніх педагогів-правників до реального педагогічного життя, запобігти розчаруван­ню професією, слід розкривати складну палітру педагогі­чної дійсності як мінливу, цікаву і неоднозначну, за різ­ними варіантами досягнення педагогічних цілей, адже їм доведеться розв'язувати педагогічні завдання з багатьма невідомими. З огляду на це, на нашу думку, найперше, на що потрібно звернути увагу у ВНЗ, які готують викла­дачів правознавства: майбутній учитель має отримувати уявлення не про лаковану, абстрактну школу, а набути якнайбільше знань про реальний стан сучасного шкіль­ництва, а ще краще із прогнозом на майбутнє.

За попередні роки чимало зроблено для утвердження гуманістичних цінностей освіти, її спрямованості на осо-бистісний розвиток дітей, утвердження у школах україн­ської культури. Реальними є різнотипність навчальних закладів, оновлення змісту шкільної освіти на нових ме­тодологічних і теоретичних засадах та перехід до його стандартизації, збільшення тривалості навчання, варіа­тивність навчальних програм і підручників.

Разом із цим необхідно зазначити, що вимоги до шко­ли зростають значно швидше, ніж держава і суспільство змінюють на краще статус учителя, мотивацію його до

375

праці [385]. Це викликає в учителя-початківця внутрі­шній опір, переоцінку цінностей. З різних причин стало­ся так, що зміни в підготовці педагогічних кадрів, зок­рема і для викладання правознавства, тривалий час не мають цілісного, системного характеру, недостатньо уз­годжені з новими цілями і змістом шкільної правової освіти [330, с 4]. Часто трапляється, що частина випуск­ників і тепер приходять до школи й одночасно з учнями ознайомлюються з новими програмами і підручниками.

Маємо визнати, що основна увага за роки модернізації шкільної правової освіти зверталася на зміст навчання. І значно менше уваги приділялося теоретичному і практи­чному забезпеченню змін у підготовці майбутніх учителів правознавства до професійної роботи [386]. Це зумовило те, що молоді вчителі бояться класного керівництва, про­ведення правовиховних заходів у загальноосвітніх на­вчальних закладах. Оскільки значна частина дітей пере­буває тривалий час у ситуації соціальної незахищеності, то вчитель має уміти не лише навчати дітей, а й захища­ти їхні права.

Затягнувся період розробки і запровадження нових правовиховних систем. Взагалі, у педагогічній практиці спостерігається еклектичний підхід до вибору методоло­гічних орієнтирів правового виховання. Для одних педа­гогів усе вичерпується національним вихованням в етні­чному вимірі, інші - зосереджуються на громадянській освіті, треті - суто на праві, четверті - сповідують поліку-льтурність, п'яті - педагогіку життєтворчості тощо. Зро­зуміло, що змістову підготовку вчителя правознавства предметника необхідно узгодити з підготовкою вчителя, який би проводив правовиховну роботу. Адже педагогіч­ні ВНЗ рідко пропонують своїм студентам курси "Органі­зація правового виховання у школі", лише частково його вивчаючи у курсі "Методика викладання шкільного курсу "Основи правознавства" [14, с 161-207].

Ускладнює процес модернізації шкільної правової освіти обмежений доступ учительства до фахових право-

376