Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

Освітньо-педагогічні зміни в національному масштабі відбувалися у контексті загальноцивілізаційних трансфо­рмацій, зумовлених як упровадженням нових освітніх технологій, заснованих на використанні можливостей су­часної комп'ютерної техніки, так і суттєвим розширен­ням можливостей і потреб в індивідуальному, особистіс-ному розвитку людини.

Не можна підняти освіту, не віддавши належне її ключовій фігурі - учителю. Учитель - основний чинник у реформуванні освіти. Він має не лише володіти своїм предметом, а й уміти орієнтуватися у відповідній галузі знань, здійснювати інтеграцію в межах суміжних дис­циплін, будувати навчальні плани, формувати в учнів навички самоосвіти [151, с 7-8]. Усе це під силу педа­гогу як творчій індивідуальності. Учитель такого рівня професіоналізму бачить високий особистісний сенс усього, що відбувалося в процесі професіональної дія­льності. Спілкування з дітьми для нього - особистісна значуща цінність, йому властиві широта захоплень, співпереживання, професійна інтуїція, воля і цілесп­рямованість у досягненні мети. Тож підготовка педаго­га повинна, насамперед, забезпечити зростання його творчої індивідуальності.

Система освіти України має у своєму підпорядку­ванні велику кількість ВНЗ, які готують фахівців з різ­них спеціальностей, відрізняються технічною оснаще­ністю і складом педагогічних кадрів, науковим потен­ціалом [37, с 5-10].

Сьогодні як ніколи вимагається від кожного випуск­ника педагогічного університету сучасних знань й уміння за короткий час включитися у професійний процес. І як окремий фахівець, так і держава зацікав­лені у підготовці та отриманні спеціалістів із рівнем освіти, не нижчим від світового.

Для успішного конкурування з іншими ВНЗ нашої дер­жави та зарубіжних країн необхідно постійно підтриму-

343

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

вати високий рівень підготовки фахівця відповідно як до його статусу у кваліфікації, так і до їх кількості. Також висуваються жорсткі об'єктивні вимоги підготовки з ко­жної спеціалізації.

Держава і суспільство у своїй офіційній ідеологічній доктрині орієнтуються на певну модель особистості, процес розвитку якої спрямований на освоєння соціа­льного світу, його предметів і відношень, історично ви­роблених форм і способів поводження з природою, норм людських взаємин [150, с 7-10]. Вони мають ре­гулювати процеси підготовки фахівців, ураховуючи ву­зівський потенціал і тенденції розвитку кожного ВНЗ. Для цього потрібно оцінити можливості кожного з та­ких закладів і співвіднести їх поміж собою, насамперед це стосується системи освіти і її закладів, таких як пе­дагогічні університети, у яких з'явилося багато нових спеціальностей, та, зокрема, і тих, які були направлені на підготовку педагога-юриста. Ця спеціалізація нале­жить до сфери людської правової культури, яка є про­відною ланкою в системі суспільної свідомості. Вона має інтенсивно впливати на всі соціальні процеси, ви­значаючи один із напрямів загальної динаміки розвит­ку держави - правовий захист дітей, сім'ї та молоді. На цей вектор і спрямована правова освітня підготовка педагога-юриста, що є важливим фактором його май­бутньої професійної діяльності.

Нинішня освітня концепція ставить у центр навчаль­ної діяльності особистість. При цьому береться до уваги не лише студент ВНЗ, а й будь-яка особа, якій суспільст­во гарантує доступ до вищої освіти. Такий підхід до про­фесійної освіти вимагає перегляду усталених поглядів на зміст і якість навчальної діяльності, форми організації вищих освітніх закладів, на роль педагога, на шляхи під­готовки студента.

344

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

6.2. Підготовка педагогів-юристів

для загальноосвітніх

навчальних закладів України:

еволюція та сучасний стан

Підготовка педагогічних кадрів, які б могли здійсню­вати викладання правознавства у школі - важливий мо­мент у шкільній правовій освіті. Історично склалося, що осередками правової освіти на Україні були юридичні факультети університетів, які готували, насамперед, юридичні кадри, а не вчителів правознавства.

У 70-80-х pp. XX ст. спостерігалося поступове збіль­шення кількості студентів і викладачів у юридичних ви­щих і середніх спеціальних навчальних закладах респуб­ліки, видавалися нові підручники й навчальні посібники. Проте в якості підготовки студентів для практичної робо­ти істотних зрушень не відбулося. В управлінні цими за­кладами процвітав формалізм, навчальний процес був надто політизований та ідеологізований [436, с 277]. Крім того, у радянський період підготовка викладачів правознавства, які б викладали предмет у школі, цілесп­рямовано не велася. Хоча кілька педагогічних ВНЗ готу­вали спеціаліста за кваліфікацією "учитель історії та пра­вознавства", усе ж окремого вчителя-правника не існу­вало у школі, на нашу думку, з кількох причин. По-перше, у радянський період правознавство у школі ши­роко не вивчалося, а лише основи радянської держави та права. І лише з 1975 р. до початку 1990-х pp. у навчаль­них планах загальноосвітніх закладів був обов'язковий предмет "Основи Радянської держави та права", що сис­тематизував знання про державу, Конституцію СРСР, ознайомлював із системою радянського законодавства [200, с 25]. І вчитель-юрист, з огляду на те, скільки годин відводилося на викладання курсу правознавства у школі, не був забезпечений навантаженням. По-друге, тоталіта-

345