Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

• зміст освіти;

• якість освіти, фінансування й управління;

• співпраця та соціальне партнерство.

З моменту проголошення незалежності держава суттє­во вплинула на формування власної системи вищої юри­дичної освіти. Було сформовано мережу ВНЗ, які здійс­нюють підготовку юридичних кадрів за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бака­лавра, спеціаліста і магістра.

На 2003 р. до складу мережі входять 189 ВНЗ І—IV рів­нів акредитації. Серед них 134 належать до державної форми власності та 55 - до інших форм власності. У тому числі МОН України підпорядковано 60 ВНЗ, з них 35 -III—IV рівнів акредитації і 25 - І—II рівнів акредитації. За­гальний ліцензований обсяг становив майже 27 тис. ві­льних місць, із них 82 % належать ВНЗ державної форми власності. Мережа за ліцензованим обсягом забезпечува­ла 4 вакантних місця на 10 тис. населення України, з них 3,5 припадало на ВНЗ державної форми власності. Част­ка 55 інших навчальних закладів у формуванні потенціа­лу мережі незначна і становить 0,5 вакантного місця на 10 тис. населення України [104].

Потенціал мережі підготовки юристів у розрізі регіонів був істотно диференційований. Нерівномірний розподіл ВНЗ і ліцензованого обсягу породжував певні соціальні проблеми, оскільки для молоді різних регіонів створюва­лися нерівні можливості для здобуття вищої юридичної освіти. Водночас не всі ВНЗ, особливо непрофільні, які отримали ліцензію на право підготовки юристів, забезпе­чували їх якість на рівні державних вимог.

Крім того, значне збільшення обсягів підготовки юрис­тів істотно не позначилося на забезпеченні різних сфер суспільного життя кваліфікованими юридичними кадра­ми. Не було визначено, скільки фахівців потрібно для рі­зних сфер юридичної практики, не зроблено науково об­ґрунтованого прогнозу щодо обсягів підготовки юристів,

363

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

не реформувалася мережа ВНЗ відповідно до регіональ­них потреб. Не відповідали сучасним потребам суспільст­ва зміст юридичної освіти та якість організації навчаль­ного процесу.

Значні недоліки мали місце у забезпеченні системи юридичної освіти педагогічними і науково-педагогічними працівниками. Обсяги підготовки таких працівників не задовольняли потреб того часу. Не було налагоджено пе­ріодичне підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ і фа­хівців правової служби підприємств, установ, організа­цій, органів державної влади.

Усе це зумовлювало необхідність розроблення принци­пово нових теоретичних, методологічних й організацій­них засад удосконалення системи юридичної освіти.

Інтеграції галузі вищої юридичної освіти могло сприяти кардинальне оновлення змісту освіти. Однак зміст освіти ще більшою мірою відставав від глобальних тенденцій розвитку суспільства, від потреб формування вільної осо­би в умовах демократизації суспільства. Дедалі більше проявлялася така серйозна проблема як недостатня від­повідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Спроби модернізувати змістовий бік на всіх рівнях за рахунок введення в навчальні плани окремих навчальних дисциплін або збільшення обсягів тільки призвели до перевантаження студентів. Це позба­вило їх можливості поглиблювати свої знання самостійно, здобувати навички самоосвіти протягом усього життя. Перевантаження студентів також регламентоване аудито-рною роботою. У навчальних закладах ще не прижився культ знань, що суттєво, з огляду на високий рівень фахо­вої юридичної освіти, допомагає випускникам знаходити свою нішу на ринку праці. Головне завдання полягало у постшнш адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.

На цьому етапі потрібна була система трансформації змісту вищої юридичної освіти на основі науково-

354