12.Особливості, умови виникнення та етапи розвитку Античної філософії

Антична філософія — філософія античності. Умовно може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Виникла в грецьких містах-державах на рубежі VII-VI ст. до н.е. Засновником давньогрецької філософії вважається Фалес (VII-VI ст.ст. до н.е.). Він першим поставив завдання виявити єдине, основне начало чуттєво даного людині різноманітного світу. Такий початок він вбачав у воді. Слідом за Фалесом на шляхах пошуку загального начала філософи обґрунтовують то повітря (Анаксимен), то без'якісне і безмежне начало - апейрон (Анаксимандр), то вогонь (Геракліт), то дрібні неподільні частки речовини - атоми (Демокрит), то сукупність чотирьох стихій - вогню, повітря, води і землі (Емпедокл). Для античної філософії характерні були космізм і предметно-речовинна інтерпретація реальності. Найважливіший крок у розвиткові філософської думки зробив Геракліт. Він поставив проблему усвідомлення мінливості, плинності буття. У філософії Геракліта вперше усвідомлено розробляється діалектичний погляд на світ, і він по праву вважається основоположником античної діалектики.

Виникає особливий напрям грецької думки, що одержав назву "софістика". Софістами були професійні вчителі, які навчали юнацтво різним наукам, у тому числі і красномовству, умінню володіти словом.

Принципом своїх філософських міркувань і завданням філософського пізнання Сократ зробив вислів, написаний на храмі Дельфійського оракула: "Пізнай самого себе". У центрі філософії Сократа — людина. Сократ досліджує природу загальних понять винятково в сфері моралі, до аналізу практичної діяльності людини він не доходить.

У філософії Платона світ — це всеосяжний космос, що представляє собою щось цілісне, завершене, гармонічне, начебто скульптурно оформлене утворення. Теорія пізнання Платона будується як теорія спогаду, керівним началом при цьому виступає розум чи розумна частина душі. Типовим для античності є і погляд Платона на людину як єдність душі і тіла, причому тілесне начало має специфічні ознаки.

Аристотель виходить з того, що всяка річ, що існує сама по собі, невіддільна від своєї сутності. Ціль пізнання, за Аристотелем, — відшукання причин існування кожної речі. Великим відкриттям його було розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливо тільки в суспільстві.

Антична філософія уперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу, космосу, природи, суспільства, людини, її пізнання, інтелекту, поведінки. Усі основні ідеї та інституції, які складають сучасну західну цивілізацію, виникли протягом декількох століть в результаті зусиль давньогрецького народу. Право, демократія, мистецтво, наука, філософія — в тому значенні, як ми їх розуміємо сьогодні, з'явились саме в Давній Греції. Дослідники виділяють такі основні етапи розвитку античної філософії: І - натурфілософський (VІІ – І пол. V ст. до н.е.), ІІ - класична філософія (або висока класика) (ІІ пол. V - ІV ст. до н.е.), ІІІ- пізня антична філософія (або пізня класика) (елліністична, олександрійська, римська) (кін. ІV ст.. до н.е. - VI ст. н.е.).