Перший вищий навчальний заклад східнослов’янських народів – Національний університет “Острозька академія” – серед інших вищих шкіл України вирізняється не тільки величезною культурною спадщиною, специфічною духовною атмосферою та здобутками своїх спудеїв, а й тим, що знаходиться в стінах, де відразу відчувається подих історії. Сама наявність музею в структурі університету вражає і привертає увагу численних відвідувачів.

Науково-дослідний центр вивчення спадщини Острозької академії, в рамках якого функціонує музей, постійно проводить роботу по комплектуванню художніх збірок для доповнення експозиційних залів. Колекція творів мистецтва університету включає справжні шедеври: унікальні ікони, скульптури, стародруки, витвори давніх та сучасних митців. Адже естетичне виховання молоді надзвичайно актуальне сьогодні і має суттєве значення в світлі нових тенденцій у свідомості сучасної людини, викликаних прагненням опанувати культурну спадщину минулих століть у процесі духовного відродження України. Неможливо виховати мабутнього вченого, який би не розумів та не цінив мистецтво. Однобічність інтелектуального розвитку може перетворити особистість на робота, простий додаток комп’ютера, призвести до втрати духовності. Тільки мистецтво дає можливість багатогранного бачення світу. Чи це актуально сьогодні? Безперечно, що так. Тому приділяючи велику увагу естетичному вихованню студентів та розвиваючи творчі здібності молодих людей, Острозька академія стає храмом науки та мистецтва. Це її доленосна місія, зважаючи на славетну історію.

Підземелля монастиря капуцинів xviiі – хіх ст.

Монастир капуцинів, будівлі якого є основою сучасних корпусів Острозької академії, почав функціонувати в Острозі з середини XVIII ст. Назва ордену капуцинів походить від італ. “capuccio”, що означає “капюшон”, і пов’язана з тим, що в монахи цього ордену носили специфічні темно-коричневі сутани з довгими капюшонами. Девізом ченців було: “Нічого собі, все людям”. Вони організовували обіди, допомагали хворим, бідним незалежно від їх віросповідання (в Острозі в цей час жило багато католиків, православних, євреїв, мусульман, протестантів). Саме тому мешканці міста прихильно ставились до монахів. Після польського повстання 1831р. монастир закрили, а ченців вигнали, не давши навіть часу зібрати свої речі. Як свідчить у своїх записах очевидець, острожани настільки любили капуцинів, що проводжали їх, ставши навколішки по обидві сторони дороги на Староконстянтинів, якою вони йшли, і плакали.

Підземелля монастиря має більш давню історію. Невідомий точний час їх будівництва. Вважається, що під Острогом існує ціле “підземне місто”, створене ще в XIV-XV ст. з метою захисту мешканців під час численних нападів кочівників. Ймовірно, що підземелля капуцинів входить до цього загальноміського комплексу. Дослідники припускають, що воно з’єднане з підвалами замку князів Острозьких і навіть з підвалами Межирицького монастиря (за 2 км від Острога).

Є версія, що існували підземні сходи, які з’єднували безпосередньо костел та підземелля. Спочатку меса за упокій душі померлого здійснювалась в костелі, тоді труну заносили до підвалів у центральне приміщення, яке носить назву “мартірі”, і ще раз відспівували. По боках “мартірі” знаходяться окремі своєрідні кімнати, менші за розмірами (“крипти”), куди власне і заносили труни. Вхід в крипту замуровували.

Існує згадка українського історика Миколи Костомарова про ці місця. В кінці ХІХ ст. російські солдати грабували приміщення підземель і викидали прах монахів з трун, шукаючи коштовності. Костомаров певний час перебував тут по дорозі до Рівного. Він згадував, що одного разу, коли солдати розбили вхід в крипту і відкрили труну, то виявили в ній тіло жінки неземної вроди, яке виглядало так, ніби вона померла вчора. Правда, за кілька хвилин через доступ повітря від тіла лишилися одні кістки, однак цей факт є свідченням унікального вміння капуцинів хоронити людей так, що їхні тіла дуже довго зберігалися. На кам’яній плиті поряд з труною вказувалось, що це графиня Сосновська, яка померла ще в 1633р. (родичка скульптора зі світовим іменем Оскара Сосновського). Якщо виходити з цих даних, то бачимо, що на початку XVII ст. підвали вже існували. Наявність власне жіночого захоронення в підвалах чоловічого монастиря пояснюється традицією монастирів хоронити в своїх стінах фундаторів і меценатів. Вважалося, що це полегшує їхню участь на небесах.

Побутує думка, що від тіл напівсвятих людей, як називають монахів, може йти тільки позитивна енергетика. Якщо людина вірить в це, вона обов’язково щось відчує, але для цього потрібний специфічний стан душі, який наступає тільки після довгої щирої молитви. Безперечно, присутня якась містика в підвалах монастиря, яку неможливо пояснити законами фізики і логіки; є випадки зцілення людей від хвороб, тут часто “відмовляються” працювати відеокамери, фотоапарати тощо.