Монументальний живопис

Монументальні розписи, які прикрашають стіни Острозької академії, несуть в собі відбиток складного духовного світу сучасної людини, у якому прагнення до активної діяльності на землі синтезувалось з внутрішнім вертикальним рухом до Бога. Так, розпис Валентини Зозулинської в музеї університету носить назву “Три вікна в минуле” і акцентує увагу на житті Острога в епоху існування тут академії (1576-1636рр.). Монументальний розпис актової зали, виконаний Іваном Гуменюком та Олександром Чернюшком, відображає символіку університету та постаті видатних діячів Острозької академії. На південній стіні цього приміщення виконаний розпис “Духовні святині Острога”, на північній – “Волинські Афіни”. Зображення створюють специфічну атмосферу в актовій залі, де відбуваються зустрічі з численними гостями університету, проходять різноманітні презентації тощо. Розпис центрального нефу університетського храму “Тріумф істини”, виконаний подружжям Чернюшків, є органічним поєднанням картини та ікони. Всі елементи розпису мають символічний характер і свідчать про вічний потяг людини до досконалості. Актова зала є гордістю університету ще й тому, оскільки все, що тут милує око, зроблене в Україні.

Зображення Гальшки

Першу фундаторку Острозької слов’яно-греко-латинської академії Ельжбету (Гальшку) княжну Острозьку називали найгарнішою та найбагатшою нареченою XVI ст. Зачаровані нею сучасники писали, що вона поєднує в собі духовну красу християнської мадонни та тілесну красу давньогрецької богині. Гальшка була єдиною дочкою брата Василя-Констянтина Острозького Іллі, який помер ще до її народження. Відповідно до закону, опікунами Гальшки були король Речі Посполитої Сигізмунд-Август та дядько, які мали протилежні плани щодо її одруження. В результаті цих протиріч першого чоловіка княжни православного князя Дмитра Сангушка по-звірячому вбили, а її силоміць одружили зі старим шляхтичем Лукашем Гуркою, який був більш як на 40 років за неї старший. Пізніше з волі матері Гальшки Беати Костелецької відбувся її третій шлюб з Семеном Слуцьким, але Гурка відбив дружину і відвіз її до замку у Шамотулах, де вона перебувала до його смерті в ізоляції, оскільки відмовилась визнати його як чоловіка. Башту, де Гальшка провела 14 років, сучасники називали “вежею чорної княгині”. Місцеві жителі кажуть, що і зараз там блукає її привид. Лише після смерті чоловіка Гальшка повернулась до Острога, коли в 1579р. видала свій знаменитий тестамент про передання “шести тисяч грошей лічби литовської ...на академію острозьку”, чим і відіграла значну роль у розвитку першого закладу вищого типу східнослов’янських народів. Саме в цьому документі вперше згадується історична назва “Острозька академія”.

Невблаганний плин часу, на жаль, не залишив нам її справжнього портрету. Своєрідним каноном зображення Гальшки є фрагмент картини Яна Матейко “Проповідь Петра Скарги”, однак це не виключає її інших можливих іпостасей. Завдяки спонсоруванню заступника голови Світової Федерації українських жіночих організацій Наталії Даниленко Острозька академія організувала конкурс на кращий портрет Гальшки. В результаті конкурсу була створена портретна галерея першої фундаторки академії, у якій представлені кращі твори митців Острога, Рівного, Нетішина, Києва.