9.2 Етикет інтернету

Словосполучення етикет Інтернету має синоніми мережевий етикет, нетикет (англ. net – мережа, фр. еtiquette – етикет). Першими користувачами мережі Інтернет були працівники державних установ і наукових організацій. Інструкції встановлювали порядок і способи користування Інтернетом. Мережа Інтернет є унікальним засобом для пошуку інформації та встановлення контактів у різних сферах людської діяльності. Спілкування у віртуальному просторі базується на тих самих правилах, що і спілкування у реальному житті. Спілкуючись у віртуальному просторі, не забувайте, що поруч із вами у мережі перебувають люди. Обстоюючи свою думку, не ображайте співроз-мовників, не вживайте нецензурної лексики. Ваші слова можуть фіксуватися в мережі, певний час зберігатися. Вам можуть нагадати про Вашу неетичну поведінку, Ваші нечемні слова згодом можуть зашкодити Вам. Опинившись у певній ділянці віртуального простору, не поспішайте втручатися в обговорення певних проблем, спочатку “послухайте” учасників дискусії.

Перш ніж відправляти якій-небудь особі електронного листа, поміркуйте, чи потрібен їй цей лист, чи не відволікаєте ви цю особу від нагальних справ. Поважайте право особи на приватне листування. Системні адміністратори не повинні читати приватні поштові повідомлення та розголошувати їх зміст. Будьте тактовними. Якщо користувач Інтернету припускається помилок, зробіть йому зауваження не в конференції, а у приватному листі.

Електронні повідомлення мають бути стислими. У листах не зазначайте адреси електронної пошти інших осіб без їхнього дозволу. Перевіряйте повідомлення, перш ніж відправити їх, виправляйте помилки. Не зловживайте великими літерами: у листуванні електронною поштою заведено, що слова, написані великими літерами, – це те саме, що крик у повсякденному спілкуванні. Щоб виділити слово, ставте перед ним і після нього зірочки. Не використовуйте пошту для розсилання рекламних повідомлень, які випадково потрапили до вашої поштової скриньки. Якщо до комп’ютера (електронної поштової скриньки) мають доступ кілька осіб, необхідно встановити систему паролів ідентифікації користувача. Ніколи не передавайте іншим особам свій пароль, ідентифікатор, якщо не хочете, щоб сторонні особи отримали доступ до конфіденційної інформації.

Існують певні інтернет-правила для власників веб-сторінок і веб-серверів. Запозичення інформації з друкованих джерел та її розміщення на веб-сайтах порушує авторські права письменників, науковців, публіцистів. Відвідувачі веб-сторінок мають дотримуватися головного правила: не використовувати розміщену на сайтах інформацію (тексти, ілюстрації тощо) у комерційних цілях без попереднього узгодження з авторами чи власниками веб-серверів.

9.3 Візитна картка

Французи стверджують, що перші візитні картки були створені у Франції в ХVІІ ст. одним із вельмож Людовика ХІV. Вони поширилися за часів правління цього короля. У ХVІІІ столітті кожен французький дворянин мав по кілька різних видів візиток. Китайці доводять, що до візиток додумалися саме їхні пращури й перші візитні картки з’явилися в Китаї в ІІІ ст. н. е. Форма, колір, формат китайської візитної картки свідчили про соціальний стан її власника.

Згідно з іншою теорією, візитки спочатку не були атрибутом панівного класу. Ними користувалися переважно прихильники азартних ігор. Той, хто програвав, писав на зворотній стороні карти свої ім’я й адресу, щоб наступного дня переможець міг прийти до боржника за виграшем. Перше документальне підтвердження – зразок друкованої візитної картки – було знайдено у Німеччині, вона датується 1786-им роком.

На території України та Росії візитні картки з’явилися у ХVІІІ ст. за часів імператриці Катерини ІІ і стали важливим атрибутом, що представляв свого власника в усій його величі. Поступово візитки перетворилися на справжні шедеври графічного мистецтва з гравійованим орнаментом, вигадливими гербами власників. Однак значного розповсюдження візитні картки набули лише в ХІХ столітті. Тоді й сформувалася певна культура оформлення візиток і правила користування ними.

На жаль, після революції 1917 року візитки повністю викорінили, оголосивши їх буржуазним пережитком. У Радянському Союзі мати візитку могли або високопоставлені чиновники і громадські (політичні) діячі, або представники творчої інтелігенції, яким дозволялися маленькі слабкості. Право на візитку мали співробітники обкомів, райкомів, дипломати, космонавти, “виїзні” діячі культури. Візитки чиновників були оформлені скупо, одноманітно. Актори, режисери, художники дозволяли собі набагато більше, створюючи часом справжні шедеври. Від радянських часів у сучасну практику перейшла манера писати прізвище перед іменем – дотепер так роблять лише в Україні й Росії.

Наприкінці ХХ ст. візитки знову набули масового поширення. З бурхливим розвитком економіки, політики й бізнесу невелика картка стала символом нових ділових стосунків.

У ХХІ столітті візитки вийшли за рамки офіціозу й стали активно використовуватися у різних сферах ділового життя. Діапазон їхнього застосування широкий: підтримка зв’язків між офіційними й неофіційними особами, діловими партнерами, бізнесменами. У ряді випадків, наприклад, у Японії, Кореї, візитка може слугувати посвідченням особи, тобто виконувати ідентифікаційну функцію.

Візитна картка – це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується на цупкому папері розміром 5 × 9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4 × 8 см. Вищі посадові особи інколи використовують візитні картки розміром 6 × 9 см, 5 × 10 см, 6 × 10 см.

Реквізити візитної картки:

1. Назва установи, організації.

2. Ім’я та прізвище (у вітчизняній практиці – прізвище, ім’я, по батькові) власника картки.

3. Посада.

4. Адреса установи, організації.

5. Номери телефонів, факсу, електронна адреса.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім’я, прізвище та посада її власника.

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням. Найпоширеніші такі з них:

1. Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.